Куди мені піти
з моєю бідою,
хоч зі скелі лети
униз головою.
Ти за що караєш,
скажи, милий Боже,
за гріхи які, питаєш
я більше не можу.
Чом дереш Ти по живому
шкіру, м’ясо з кров’ю,
вириваєш серце, розум
разом з головою.
Чим я себе завинила?
За що такі муки?
Чи я Тебе не любила?
Чи дурної думки?
Я вже добре настраждалась,
Господи, вже хватить,
з радістю б Тобі віддалась,
духу в мене стачить,
але про дитя бідкую,
не шли йому терни.
Дай спокійно доживу я.
Ти ж бо – Милосердний!
