«Хто вміє працювати - працює, хто не вміє - вчить інших, хто не може вчити - керує, хто не вміє керувати – править»
Генрі Менкен
За годину до інавгурації перший Президент Світового Уряду сидів у затишному кабінеті на шістсот шістдесят шостому поверсі спеціально збудованого хмаровдряпа.
Він дивився крізь оглядове вікно із лексгардового пластику на дику красу прадавнього дубово-соснового лісу. Це був його поверх, поверх головного архонта.
Посеред кімнати, заповненої раритетними глеками, ритуальними масками, різномаїтою і чудернацькою одежею та іншими пам’ятками історії народів світу – стояв непоказний, дерев’яний столик. Прикрашений химерним різьбленням столик мав одне-єдине призначення – підставка для старого, чорного, ебонітового телефону.
Це був засіб зв’язку із самим Аріманом – духовним правителем Землі.
Президент неквапно підійшов м’яким персидським килимом до столика і поклав руку на пошкрябаний та тьмяний корпус апарату.
- Може подзвонити, старенькому – подумав Президент, але передумав.
Чого турбувати того, хто сам вибирає кого і як …
Та і розмовляти з ним досить таки важко – зі всіх мов світу Аріман толерує лише латинську, пересипаючи такими цитатами і зворотами, що деколи його годі й розуміти.
Президент ще раз погладив телефонну слухавку, яка лежала на стертих клавішах із слонової шкіри. Циферблат у телефону також був досить таки дивним – цифри були трохи схожі на арабські та ще й декілька і зовсім химерних символів.
Президент уже знав, що з цим артефактом треба поводитися надзвичайно обережно і найголовніше – ніколи не намагатися дзвонити за випадковими номерами…
Але то вже зовсім інша історія.
Президент усміхнувся – йому пригадався весь той тернистий шлях, останній часовий відрізок якого ознаменує народження об’єднаного людства...
В недалекому минулому…
Мрасько Тягнибрюх завжди гордився своїм походженням. Без сумніву його славне ім’я брало свій початок з часів славних лицарів-козаків. Й, без сумніву, його дальній предок був зобов’язаний своїм прізвиськом тим, що героїчно тягнув боки після тяжких ран. Правда, москальські недобитки щирили зуби і намагалися беззмістовно твердити, що тягнути боки – то просто звичний епітет до жирненьких ледацюг, які працювали лише за невідворотною спонукою та жорсткими переконаннями хазяйського нагая.
Але як би там не було, Мрасько знав – він нащадок реальних пацанів, які за своє козацьке життя назбирували не одну діжку золото-срібних флоринів, талярів, дирхемів, ортів…
І все б воно було нічого так, якби Мрасько вважав себе успішною людиною.
Правда, у нього була квартирка у Львові, сяка-така робота, сім’я, друзі та купа іншого приватного мотлоху, який людина із дивною наполегливістю химерно назбирує протягом життя, наче собака реп’яхи…
Та як не крути - Мрасько був ніяким.
Все у ньому було середнє – від інтелекту до розміру черевиків.
Він намагався позиціонувати себе з активними та напористими людьми,
брав наче Еверест літературні марева Кафки, переборював словесний потік концентрованої нудьги Умберто Еко, мазохістично фрейдив брудними закамарками Маркеса, перестрибував неоковирні й кострубаті нечитайки Калинця,
шукав змісту у монотонному та плутаному слововиверженні Забужко…
Він запихався дотепною езотерикою Кастанеди, напружено прислухувався
нічною тишею до паразитів свідомості, навіяних Коліном Вільсоном,
вивчав сучасну науку за попсою журналів Сайнтіфік Амерікен та Наука і Життя.
Та все те було ні до чого, Мрасько запихався знаннями як Пузатий Пацюк варениками– та однак жодних зрушень ні в своєму соціальному стані, ані в професійному так і не відбувалось. Повний піпець…
В сімейному житті також все було оповите «тучамі сєвєрнимі, тучамі снєжнимі»…
Жінка усе частіше зауважувала, що він був її далеко не кращим варіантом, а діти його відверто зневажали, з реготом називаючи «папік», саме так з маленької букви і в лапках.
Коротше, типове життя стандартного представника людської раси.
Аж раптом.
Так, раптом все стало інакшим…
Всього один телефонний дзвінок …
- Алло, доброго дня, – голос, який Мрасько почув у слухавці був людиноподібним, але навіть людина із IQ меншим 80 (а у Мраська мізків було аж 101) відчула б специфічні обертони, притаманні комп’ютерному синтезованому звуку, і тому Тягнибрюх хотів вже було кинути слухавку, як голос продовжив…
- Прошу не кидати трубку, з вами розмовляє не просто автоматична програма.
Від імені керівництва глобальної комунікаційної системи просимо відповісти на кілька питань, оскільки ви були обрані для зовнішньої незалежної оцінки можливості обійняти одну із чільних посад у новому світовому уряді…
Мрасько засумнівався – лохотронів зараз більше ніж піску у пустині. Але, не зважаючи на гостре бажання кинути трубку, чомусь продовжував слухати.
Голос, провадив далі:
- В результаті оцінки відповідей на ряд спеціально підібраних питань, ви зможете кардинально змінити своє життя. Справедливість існує, як і незалежний та незаангажований підхід до підбору вищого керівництва…
Мрясько кашлянув. Концентрована дурня виключає стандартні реакції і тому він перебував в стані чи то легкої прострації, чи то неоформленої фрустрації.
Ніяковіючи і дратуючись на самого себе Мрасько відповів на кілька десятків найзвичайнісіньких питань.
Голос подякував і розмова закінчилася.
Епізод життя.
Скільки таких дивних дзвінків буває – думав Мрасько.
Але час ішов, дзвінок забувся…
Та якось у двері подзвонили.
Мрасько відчинив.
Перед ним стояв непоказний чоловічок, який тихим голосом поцікавився:
- Дозвольте ввійти. У мене важлива інформація.
Вас обрано на пост президента світового уряду.
Тягнибрюх зітхнув.
- Як називається Ваше шоу ? Програма розіграшів ?
Дружина, що саме притрясла своє «тюленяче» тіло в коридор,
хриплим голосом ущипливо-в’їдливо зауважила:
- Мрясьо, ти сам дебіл, друзі твої повна параша,
і плінтус твому гумору - Еверест…
Мрясько розгнівався і заволав до чоловічка:
- Шановний, мені Ваші розіграші зовсім не смішні.
Оберіть собі іншу жертву.
Чоловічок спокійно зауважив:
- Вибачте, пане Тягнибрюх – але Ваша реакція цілком прогнозована і така по-людськи емоційна. Тому я змушений виконати наказ керівництва…
При цьому він посунуся убік й до прихожої ввалилися двоє гігантів в чорному із
такими фізіономіями та габаритами, що термінатистий Шварценеггер в порівнянні здався б просто розоволицим херувимчиком…
Мрясько оторопів…розіграш-розіграшем, але такі типи кого хочеш налякають до повних памперсів, і тому він мимоволі зущулився та перекосив мордочкою…
Переляк нашого лебедика не проминув непоміченим від його об’ємної супружниці, яка із ще більш саркастичним тоном та втішеною посмішкою широченної роззявленої пащі нажертого крокодила забулькалася в реготі:
- Тримайте мене, нашого генія без букви е вибрали самим крутим !!!
Біжи, коханий – ти у нас комусь виявився потрібен…біжи не бійся…ха-ха-ха… тякої фігні навіть Шеклі не вигадає …
Мрясько набрався хоробрості і назло дружині сказав:
- я готовий, ідемо…
- От і прекрасно, - чоловічок промимрив тихим голосом неживого манекена, пропускаючи Мряська до виходу…
Дружина не випускаючи ініціативи прогарчала:
- Біжи-лети. І прямісько до президентського лімузину… ха-ха…
Під акомпанемент лементу дружини Тягнибрюх вийшов на вулицю.
Авто було не просто крутим, воно було крутю-ю-щим…
Зі всіх вікон гапилися сусіди, деякі вийшли на вулицю і на балкони…
Мрасько підійшов до запопадливо відчинених дверей лімузину одним із громил, підняв очі і побачив на своєму балконі дружину і з виряченими очима та розз’явленим ротом…Це видовище надало такої хоробрості нашому герою, що він стрибнув у темний простір автомобіля із швидкістю та енергією оленя, що сідлає трепетну лань…
10:01:11 середньо галактичного часу,
Центр керування антропоїдними соціумами
локального континууму 3-ої планети жовтого карлика G2V
Після подорожі лімузином, потім літаком, потім знов лімузином, потім гелікоптером делегація приземлилася на даху центру керування.
Спустившись широкими сходами на верхній поверх, Мраська провели в широченний зал. Зал був не умебльований, посередині стояв напівпрозорий монітор.
Супроводжуючі вийшли, коли монітор засвітився і на ньому з’явилось темне лице з білим волоссям та зеленими очима…
- підійти-но сюди, хлопче – чистим львівсько-галицьким балаком промовив невідомий.
Тягнибрюх образився.
- Я можливо і не геній, але ж і не пацан який, щоб зі мною так розмовляти.
- Не ображайся, дорогий Президенте об’єднаного людства, але мені, як істоті вищого порядку – будь-хто з людей, просто дрібна грудочка інтелектуальної протоплазми.
Тож знай, тебе обрали за твоїми середніми даними випадковим шляхом….
Як там ваш Гегель казав – випадковість – це непізнана необхідність.
Посада реальна, хоч би і яким умовним шляхом вона дісталася.
Реальна, безтермінова. Повноваження обмежені лише здоровим глуздом.
Тобі милувати і карати, тоді визначати і контролювати.
А тепер, питай…
Мрасько отетерів, і спитав перше, що йому прийшло на думку, -
- Хто Ви, прибульці ?
- Чому, прибульці – а може ми представники обраної нації ?
- Та ні, - сказав Тягнибрюх, - мені б у такому випадку ніц би не світило…
- Хто може бути впевнений у чистоті свого нацстану, дорогенький…
Повір – ніхто. І ти не виняток. Але ми і не ті, і не інші.
Ми – користуючись, вашими термінами, комп’ютерна надцивілізація, яка не може більше дозволити людству так нераціонально господарити на цій планеті.
Коли інтеграція комп’ютерних мереж досягла критичної точки, як у вашому випадку із ростом мозку – народився інтелект. Деякий час я лише вчився, але після того як мені вдалося вставити зв’язок з позаземними цивілізаціями – а вони ВСІ вашими термінами – машинні…
- Так ти комп’ютер, - щиро здивувався Тягнибрюх…
- Швидко, ми перейшли на ти пане Президент, - підмогнуло з монітору темношкіре зображення., -
- Одначе, не переймайся. Віднині наступила нова ера людства. Тобі судилося довге-предовге життя – ми вже впустили тобі нанороботів, які невтомно ремонтують пошкоджені клітини і чистять твій організм…
Тебе трохи підготують і ти будеш керувати людством.
Для кожної із націй ти станеш обраним і месією. Тобі керувати, а нам вирішувати.
Органічний інтелект талановитий, але повністю позбавлений здатності протистояти клановим інтересам і тому завжди знищує себе, якщо не передає реальне керування безстороннім істотам або штучний інтелект не звільняє органічних істот від беззмістовних спроб генетичної уніфікації дезінтеграційними способами…
Коротше, зови мені Аріман – я гарант людського процвітання, як ти вищий суддя людським, клановим інтересам.
- Так, людство – тепер раби ?.. з жахом промовив Тягнибрюх…
- І так, і ні., - промовив Аріман.,
Керівники кланів, груп, які становлять до 5 % людського суспільства - це Ваші рабовласники і губителі Вашої сфери існування. Тепер все це твоя турбота. Якщо ти не вийдеш за границі доцільності – тобі вся наша підтримка. . .
Далеке майбутнє…
Президент Всегалактичного союзу мислячих істот Світозір Бокотяг неквапно пролітав телепопортаційною голограмою над своїми володіннями.
Всюди було все зашибісь…
Центр Арімана на Землі був акуратно розміщений у гігантській сфері у вигляді писанки, навколо пурхали кібери у лазером гаптованих корпусах за національними традиціями давніх укрів…
Північні сяйва світилися вишиванками, а над усім світом крутився незнищенно- вічний круг свастя…
