-Ні, не треба.Я поспішаю. Бувайте.
Вона пішла швидкими кроками.
-Щасливо-тихо відповіла Роксі.
-Що з нею?-на обличчі Олега виднілось хвилювання.
-Вона не говорила тобі що сталось з її матір’ю?
Розповідала дещо…
-Софі мабуть ніколи не оговтається…
Вона бігла не оглядаючись.У грудях бракувало повітря але вона не могла зупинитись.У голові літали спогади.Серце охопив той самий біль і відчуття провини.Та хіба вона чимось завинила?..
«Ні я так більше не витримаю…Чи можна сховатись від дощу болю під парасолею або за щитом?..»
…
-Тобі ж вчора не треба було на радіо
-Я знаю.Але нічого не сталось.Я вчора цілий вечір говорила з Олегом по телефону…
-Це і говори йому.Мене ти не обманеш-Роксолана обійняла Софі.
-Дякую, що ти зі мною.
-Я завжди з тобою.
-Але нині мені справді потрібно на роботу.
-Добре.Збирайся і підемо разом.Я сьогодні у лікарню можу прийти пізніше.
Була майже обідня пора і з усіх закутків пахло чимось смачненьким.Дівчата вже тримали в руках свіжі булочки.
-Я більше не піду з тобою.Ще навіть обіду нема, а ми вже спокусились.
-Не хвилюйся.Пообідати також встигнемо.-Софі засміялась.
-Можливо ти.Але я точно ні.
-Я тобі, звичайно, повірила-вона знову засміялась.
-Я тільки хочу щоб Тарас мене впізнав…
-Так ось, де гачок. І як у вас стосунки розвиваються?
-У нас все чудово.
-Ти недуже впевнено про це говориш чи мені просто здається?
-Я просто не звикла що у нас все так просто.Хоча перші тижні завжди так є.-з іронією відповіла Роксі.
Роксолана покохала Тараса коли ще була десятикласницею і до сьогодні він кохав її так само.Він ще будучи в 11класі знав що вони одружаться.Здебільшого про таке думають дівчата але Тарас впізнав у Роксі свою омріяну.Про одруження він мовчав три роки.Знав що Роксолана і думати про це не хоче надивившись на своїх скажених батьків…Але Тарас відважився.На жаль у свої 19 його омріяна навіть про заручини не бажала чути.З її ініціативи вони розійшлись.Правда не на завжди.Як говорять,кохання перетерпить все…якщо воно справжнє…
…
-Ні я знову спізнююсь.Це ж вже третій день підряд.-Софі кидала речі у сумку.
-Треба тобі ще більше часу з Олегом проводити.-засміялась Роксолана-і не треба напихати сумку різним непотребом.
-Ніколи не відомо, що може знадобитись.А Олег для мене як наркотик.
-І це в прямому значенні цього слова.Тобі не страшно?Ти ж готова заради нього на все.
-Виходимо
-Не тікай…
Софі бігла вже одна,Роксі звернула в свою сторону. Раптом несподівано для Софі з-за рогу вийшла людина і вона мало не збила її з ніг.
-Вибачте вибачте-поспіхом говорила Софія-я просто…
- Софія?- хлопець підняв її сумку
«Антон.Досі я чомусь не помічала які у нього очі-такі незвичайно сині як небо на моїй улюбленій фотографії,такі зажурені як колись моє серце,такі далекі як море…»
-З тобою все в порядку?- він поглянув їй у очі
-Так-через кілька секунд відповіла вона
- Ти спішиш?
-Дуже-і Софі винувато посміхнулась.
- Тоді я тебе не затримую.Удачі-крикнув він вже їй услід.
- Вася привіт.
-Через 30секунд ефір!
- Я вже тут.
-Старт.
-Вітаю усіх.Сьгодні поговоримо про щось дуже знайоме а водночас і незрозуміле.Про щось що підносить до небес і затьмарює все навколо.Про кохання, звичайно. Мабуть, ви не одноразово запитували себе що воно таке?Сьогодні ми разом спробуємо розгадати цю загадку…О у нас вже є дзвінок…
- Так попрацювали ми ,тепер можна додому.
- Кому можна а кому ще посидіти тут.
- Ой не заздрю тобі.Що ж не заснути тобі!
Софія виходила на вулицю.
- Холодно…-сказала вона вголос.
- Не зважаючи на те що щойно закінчилось літо-почулось зі сторони.
- Антон?А ти що тут робиш?-спитала вона зі здивуванням.
- Олег розказував що ти тут працюєш.Я слухав твій ефір…
- Чому не висловив свою думку?
- Якщо хочеш то виговорюсь тобі, але в якомусь теплішому місці.
- Я згідна.
Вітер летів за двома постатями які йшли поруч…але були так далеко одна від одної…
- Думаю кава нам допоможе-сказав Антон.
- Дуже хотіла б почути твою думку на відому нам тему-засміялась Софі.
- Ти колекціонуєш чужі думки?
- Можливо.
- Правда,це не зовсім моя думка, але я з нею повністю згідний-його лице змінилось.
- Я тебе не примушую її відкривати
- Якщо я вже почав то продовжу…Кохання-це така штука що зводить з розуму.Це коли плаче душа і серце не знає спокою…У нас з’являються крила ,у будь-якому разі.Не важливо чи кохання є взаємним.Вони або підносять нас над землею або допомагають літати,коли ми стараємось забути про біль.Краще літати невисоко,ніж бути позбавленим цього взагалі…Наше серце стає іншим-воно вибухає від щастя або розривається від болю.У першому випадку нами керують почуття,та й у другому також.Тільки радість ми показуємо і розказуємо,а сум руйнує нас зсередини.Тому інколи так страшно кохати,але ще важче жити і думати,яким є це почуття.Кохання –це така штука,яку не положиш у кишеню,не викинеш,не обміняєш,не зненавидиш,не зміниш,не зрозумієш,не обманеш,не покинеш,не забудеш.Але возвеличиш,запалюватимеш,закарбуєш,відчуватимеш…
- Ти кохав?..Ні вибач це не моє діло.
- Я …кохав.Це були слова тієї людини завдяки якій я отримав крила.-було видно, що він заглибився у спогади.
- Ти ще її кохаєш?-не дуже сміло запитала Софі.
- Я кохав її…до самої її смерті.-Антон закрив обличчя руками
- Вибач.Я не знала що ця тема для тебе болюча.
- Ти не винна.Я сам напросився…Це моя вина…
- В чому?
- Це я допустив ,щоб вона померла.
- Такого не може бути.Не картай себе.
- Усе в цьму житті можливе…Я завжди зустрічав її після роботи.Та в той вечір не зміг,сам затримався,а вона спішила.Подзвонила, що відразу мусить бути вдома…Наступного дня мені подзвонила її матір…вона була мертва.Якийсь звір вбив її.Але за що?Я до тепер не розумію…Тоді в мене не було бажання жити,але я згадав про свою маму.В мене була ще вона.Була…
...
- Ти знала, що дівчина Антона померла?
- Що?
- Роксі,він ж здається хороша людина.А доводиться так страждати…
- Важко повірити-спочатку одна дорога людина і відразу інша…Ми так часто говоримо,що доля не посилає нам нічого доброго.Але якщо подумати, то ми можемо називати себе щасливими…Софі,вибач я забула про твою маму…
- Не треба…Я змирилась з цим…Тепер я також щаслива.
- З Олегом.Це помітно.
- Але коли згадаю Антона,то стає якось так знайомо на серці.Ніби я повертаюсь кілька років назад…
- Ти ж не сказала, де зустріла його.
- Він чекав на мене біля радіо.
- І з якої причини?
- Не знаю. Я тоді не старалась запам’ятовувати.З ним якось так просто…
- А як з об’єктом високих почуттів?
- З Олегом зовсім по-іншому.Тільки я боюсь що останніми днями він мене уникає.
- А ти не перебільшуєш?
- Може.Але він постійно говорить якімись загадками.Нічого не скаже прямо.Я вже так не можу.
- Ну так,ти вимагаєш,щоб все було на чистоту…Знаєш, мені інколи хочеться жити хвилиною.Не хочеться думати-гадати що буде завтра,що зробить Тарас…
- Все-таки видно що ти задумалась-Софі засміялась-Думаєш у нас з Олегом щось таке серйозне,як у вас з Тарасом?
- Час покаже…Добре подружко,мені треба бігти.Сама здогадуйся,де.Бувай.
- Красивого вечора.
Софія закрила двері.Тут залишилась вона і щось знайоме на серці…Вона подзвонила Олегу…
…
- Олег,де ти мене ведеш?
- Терпіння.Зараз можна буде відкрити очі.
- Все я хочу подивитись!-Софі раділа та хвилювалась.
- Можна!
Софії важко було сказати що-небудь.Зала була ціла у трояндових пелюстках.Світло –під колір їхніх пелюсток.Недалеко стояв накритий стіл…
- Олег,цього не можливо описати.Ти сам це все приготував?
- А ти,що думала коли я всяко викручувався від твоїх запитань?
- Я недуже розумною була…
- Ти найрозумніша і найкрасивіша.Я кохаю табе Софі.-він поцілував її…
- Вечеря була чудовою.Дякую тобі за такий вечір.
- Ти думаєш це вже кінець усіх сюрпризів/-візявши її за руку повів до великого букету білих троянд.
- Я хочу дещо тобі подарувати Софі-він взяв з-за букету коробку-відкрий будь ласка.
- Невже…-вона відкрила коробку-вони прекрасні-посміхнувшись але спочатку здивувавшись сказала Софія.
- Я думаю,що ці сережки пасуватимуть до цього-Олег взяв ще одну коробочку і відкрив її ставши на коліно.
Софі відчула хвилювання і …непевність.
- Ти станеш моєю дружиною Софіє/
- …З задоволенням!
Він натягнув перстень на її палець.Все було ідеальним…
…
- Ану покажи ще раз-Роксі зловила Софійчину руку-краса.
- Я такої ж думки.
- Але думаю спішити з нічим не треба-Роксолана нахмурилась.
- Я й не хочу наступного тижня заміж виходити.Все-таки-свобода…
