…
-Що ти вночі загадала?-з широкою усмішкою промовила Роксі,заходивши в будинок Софі.
-Ну, і хто так вривається з самого ранку?А загадала я ,щоб…Стоп.Про це ж не можна говорити!
-Перестань,невже ти у все це віриш?-вона нахмурилась.
-Можливо.Тоді ти скажи яке бажання загадала-посміхнулась Софі.
-Ні, я також не скажу-плеснувши в долоні Роксі сіла на улюблене крісло і почала гойдатись.
-Добре,ти дівчинко гойдайся я,а піду у ванну-Софі позіхнула.
-Як твій Олег?
-Цікаво відколи він мій?-вона майже захлиснулась зубною пастою.
-Принаймі від учорашньої ночі-засміялась подруга.
-Краще розкажи,що у вас з Тарасом.Він точно твій-було чути приглушений сміх з ванної.
-Смійся подружко,смійся.
-Я навіть не посмію-виходячи з рушником говорила Софі.
-Ми знову зустрічаємось…Я молюсь тільки про те,щоб історія не повторилась…
-Не дихай так важко-Софі взяла її за руку-все у вас буде добре…
-Ти помітила ,як на вечірці на тебе дивився…
-Так,я лише на Олега і дивилась-вона замріяно глянула у вікно,а потім подивилась на мобільний.
-Це все добре,та я не про Олега.Я про іншого красеня-вона загадково глянула на Софі.
-Про якого саме?Хоча я з більшим бажанням послухала б про …
-Я про Антона.
-Про Антона?А,про того Антона…А,що він?
-Так,поза Олегом ти нікого не бачила…А Антон рідко коли відривав від тебе погляд.Може,він і закохався у тебе…
-Мені байдуже.Я тільки хочу, щоб Олег подзвонив.
Я бачу твої очі мене хочуть
Я відчуваю як твої руки мене зігрівають
Наші почуття нам крила дають…
-А це,що за пісня/-крикнула Роксі.
-Тихо,тихо,це Олег дзвонить…Так…Привіт…Ні,я вже встала…
-Найвища пора-пробурмотіла Роксі.
-А це радіо,з ним легше прокинутись…Ще нічого не планувала…Можу…Добре,до зустрічі.
-І відколи, цікаво,я працюю на радіо?-з удаваною злістю сказала подруга.
-А ти не рада,що я тобі роботу знайшла?-посміхнулась Софія.
-Мені роботи в лікарні вистачає.До тебе недуже хочеться…Ну і,що Ромео твій запропонував/Зустріне тебе ввечері під балконом?-вона засміялась.
-Ні,він не такий романтичний,як твій Тарас…І не закидуй мене подушками.Мені треба готуватись.
-Вдягнути червону чи салатову майку?-було чути вже з сусідньої кімнати.
-А який лак на нігтяг?-засміялась Роксолана.
-Дуже смішний жарт.Це я від тебе спочатку малювати нігті навчилась.
-Тільки Тарасу про цей злочин не пробовтайся.
-Думаєш,він щось у цьому тямить?
…
-Привіт.Яка ти красива-він поцілував її.
-Де ми будемо обідати?-Софі легенько посміхнулась.
-За цим столиком-і він показав їй прекраснй малий столик.Загалом і місце було чудовим-навколо були квіти,було чути спів якигось пташок,хоча звідки вони могли тут взятись Софі не розуміла.За вікном-зима,а вони опинились десь посеред літа.Офіціант у робочій формі приніс меню.
-Ти вибирай, а я зараз повернусь-Олег пішов поміж столиками.
«Це він, чи мені здалось?Це точно він.Антон.З ним якась старша жінка,можливо його мама,вона виглядає на щасливу…»
-Я вже повернувсь-у руках Олега були якісь гарні квіти,їхньої назви Софі не знала.
-Вибач, що дарую квіти зараз.Просто ти так швидко прийшла,що я не встиг раніше купити.
-Я дуже хотіла побачити тебе.А за гарний букет дякую.До речі, це не Антон за оцим столиком/
-Точно він.Та не будемо йому перешкоджати,він з мамою.Вона хвора.Рак здається.Антон старається проводити з нею якнайбільше часу…Ти щось вибрала/
Вони дещо замовили,але їжа зараз цікавила Софі найменше.
»Мені ніхто не сказав що мами скоро нестане.Я не проводила кожну мить з нею…А може,це і краще.Ми просто раділи разом,не задумувались, що настане завтра,яким для нас буде це завтра.Для мами воно стало останнім.Для мене найболючішим у житті…»
-Ей,Софі.Ти їсти передумала?-Олег так мило посміхнувсь що її серце здригнулось.
Усе було чудовим.Давно її серце не було таким щасливим,давно вона не відчувала такого захоплення.Давно ніхто так ніжно не тримав її за руку,не говорив так ласкаво...
-Мені вже напевно пора на роботу-Софі схвильовано глянула на годинник.
-А де ти працюєш?
-Хіба я тобі не говорила?-трохи здивувалась вона-на радіо.
-Ти DJ?- здається ,Олега це зацікавило.
-Так-вона посміхнулась-Поставити твою улюблену пісню/
-Якщо можеш…
-Тільки я не знаю яка твоя улюблена.
-Послухав би ту під яку ми вперше разом танцювали.
-З задоволенням її поставлю.Не забудь увімкнути раохвилю»СЕРЦЕ»
Вона вже майже бігла…Чому?- Не знала. Можливо від щастя або від сподівання чи віри в щось нове і світле…Серце було чомусь таким неспокійним…
-Привіт.
-Здоров Вася.-вона механічно посміхнулась.
-Думаєш ефір буде вдалим?
Вона посміхнулась знову.Але цього разу щиро.«Думаю життя таким буде…»
-Доброго дня усім хто слухає »Серце».З вами Софія.Сьогодні ми порозмовляємо про погоду…
Вася витріщив на неї очі.
-Не хвилюйтесь.Це звичайно жарт.Ми радше поговоримо про погоду в нашій душі.Від яких факторів вона залежить і чи можна від неї сховатись…Пишіть або дзвоніть на наш номер.
»Ти цілуєш мене так ніжно
Клянешся у любові так свято
Та я боюсь втратити тебе
Будь ласка обійми мене…»
-Софі у нас дзвінок.
-Так,слухаємо вас.
-Здрастуйте.Мене звуть Іра.
-Дуже приємно Іра.Ви б хотіли поділитись з слухачами своєю думкою?
- Знаєте,Софіє я думаю що наш настрій і взагалі душевний стан залежить від багато-чого.Наприклад від цього про що йдеться у пісні яку ми щойно слухали…
-Тут я з вами згідна-Софі ледь помітно посміхнулась.
-Або від того де ваш коханий залишає свої шкарпетки-у голосі не було нічого веселого.Та Софі ледве стрималась від сміху побачивши Василевий вираз обличчя.
-Щож дякую вам.Всього найкращого.А у нас наступний дзвінок.Привіт як вас звати?-її досі щось лоскотало у горлі після попереднього дзвінка.
-Привіт.Я Антон.-великої радості якої Софі тепер від усіх очікувала у його голосі не можна було почути.
-Що ви хочете сказати щодо сьогоднішньої теми?-вона старалась щоб голос був приємним.
-Як ви думаєте,можна сховатись від дощу болю під парасолею чи за щитом?…
У Софії не було кокретної відповіді.
-Я…
-Вибачте,я не зветавсь конкретно до вас…Я лише хочу щоб усі задумались…Так існують такі виходи як алкоголь чи навіть щось гірше,та вони тільки притуплюють біль, але не виводять його з душі.А створити справжній біль може смерть коханої чи рідної людини.Він нестерпний.Важко переживати його так часто…
Дзвінок перервався.Василь поставив якусь пісню.
»Чи справді в того хлопця так болить душа.Так як колись боліла моя…»
…
»Ранок розпочався б чудово якби не довелось їхати в лікарню.Ну чому наш директор змушує своїх працівників до чогось такого?…»
На сам вид ігли Софі вже мліла.Можливо це у неї від батька.Але на цю причину вона уваги не звертала.Велике місце займав і сам факт.
-Софі?Невже я бачу тебе у такому страшному місці?- на слові»страшному»Роксі зробила наголос.
-Знаєш ти, як подругу підтримати.Привіт-кутики її губ ледве заворушились.
-Не ображайся.Я ж люблю тебе.
-А як там твоє кохання?
- Ходімо випиймо кави.- Роксі потягла її за руку.
-Чому ти не подзвонила що будеш тут?-спитала вона у Софії.
-Думала що ще якось викручусь…
-Ну й смішна ти.
-Ні,я дуже серйозно.Майже…У цьому маленькому залі було досить затишно.Принаймі нікого зі шприцами не було. Кава була смачною.ЇЇ аромат одразу повернув Софію до нормального чуття.
-Софі?Привіт дівчата.
-Олег?І ти тут?-Роксі засміялась.
-Ти ж говорив що сьогодні працюєш.-Софі дивилась йому просто у вічі.
-Так…
-О,він на такому ранньому етапі вже обманює тебе…-Роксолана дивно глянула на нього.Принаймі самому Олегу таким видався її погляд.
-Можна біля вас сісти/-він трохи розхвилювався.Це було аж занадто помітним.
-Авжеж ,авжеж-цього разу Роксі дивно посміхнулась.
-Я просто прийшов Антона підтримати…Кілька днів назад його мати померла.У нього майже був нервовий зрив.Зараз йому вже краще але…
-Боже…-тихо сказала Роксолана.
-Вибачте мені треба іти на радіо.-ледве вимовила Софія.
-Я відведу тебе, постривай-Олег взяв її за руку.
