Вона старалась підібрати сукню до кольору лаку на нігтях…Чи ,може, треба навпаки?..Сьогодні особливий вечір,а радше,особлива ніч.
-Ні,ця занадто яскрава-сказала вона,прискіпливо дивлячись на одну з суконь.ЇЇ заклопотаність намагався перервати дзвінок у двері.
-Привітик,сонце.Ти готова?Будь ласка,скажи,що ти готова-з нетерпінням і удаваним сумом говорила її подруга.
-Ну,майже,майже…Було чути її голос з сусідньої кімнати.
-Допомога не потрібна/
-І як я тобі?-з усмішкою на лиці спитала вона.
-Сьогоднішньої ночі у тебе точно хтось закохається.
-Ніч буде чарівною…
Двері зачинились тихо.І не тільки дому…
Падають з неба сніжинки
Та нищать їх мої руки
Лине любов із твого серця
Та не можу прийняти її я…
-Чому ти щось таке слухаєш,Софі/Невже нема нічого веселішого/І не треба так важко дихати,ти сама винна.Дай телефон!
-Бери,але навіщо?
- Зараз побачиш. Так…видаляємо всі ці пісні,що викликають соплі…
-Роксі!
-Все,все.Прошу. Сьогодні ми сумувати не будемо,особливо ти…О,нас вже чекають.Привітик ,симпатяго.
-Ваші запрошення,будь ласка…
Зал прибрали чудово.Аж подих захоплювало.Усе світилось різними кольорами,стояла пишна ялинка,але стояла вона так,щоб ніхто не міг її зачепити…Софія це зрозуміла і згадала,як минулого року…
-Бачу тобі вже весело,але хочу познайомити тебе дезким-і Роксолана розплилась у посмішці-це Олег і …
Та,на жаль,більш нічого Софія не розчула.Вона лиш дивилась у Олегові очі і могла так стояти цілу вічність…
-Агов,Софі,вернись до нас-шепнула їй подруга.
-А де всі?
- Пішли по лікаря щоб розбудив тебе-і Роксі розсміялась.
-Годі годі.піду візьму щось випити.
-Не забудь спуститись на землю…Хоча не зараз,так швидше з шампанським повернешся.
-Зараз я тобі його стільки принесу,щоб ти й говоти перестала-пошепки говорила Софі.-О ні.Тобто, о так.Це ж Олег біля бару!
-О ,привіт ще раз-сказав він,роздивляючи радше Софі ніж її плаття.
-Привіт,як настрій?- одним видихом відповіла вона трохи схвильовано.
-Покищо все супер.А тобі як вечірка?
- Покищо я в захваті.
Їхні погляди зійшлись і Софія відчула щось досі їй незнайоме,та таке що дух перехоплювало.
-Гарна пісня-вона відвела погляд.
-Запрошую тебе на танець-Олег подав їй руку.
Ти цілуєш мене так ніжно
Клянешся у любові так свято
Та я боюсь втратити тебе
Будь ласка обійми мене
Софі слухала пісню,та не розуміла про що в ній йдеться.Вона лиш відчувала дотики,які майже зводили її з розуму…
-От і потанцювали,дякую.Ти гарно танцюєш-Олег посміхався.
»Як він посміхається…Я зараз зомлію…»
-Може,підемо щось випити?
- Ой,я ж мала принести шампанського Роксі!
-А ось вона-він вказав на досить веселу дівчину-схоже,випити їй уже принесли-Олег посміхнувся-і у неї є кавалер.
-Це не твій друг?-вона старалась пригадати того хлопця.
-Ні,Антон десь зник.Ну то що, пішли випити?- Він взяв Софі за руку.
»Здається,ніч проходить чудово.І Софійка здається щаслива.Вона на це заслуговує.Ну і мені можна повеселитись…»-і Роксолана посміхнулась.
-Радий бачити тебе такою…
- Роксі,почекай!Чому ти завжди тікаєш?- на обличчі було видно сум.
-А що мені робити?Ще знову запропонуєш руку та серце-з іронією промовила вона.
- Що?Не встиг я тебе й на дві хвилини лишити одну,а ти вже заміж збираєшся-зі сміхом сказав той самий кавалер.
-Вибач,але ти мусиш пошукати собі іншу даму.
-Жаль,але якось пробємось.Бувайте.Ох ,ті закохані-і він знову засміявся.
-Що ж,я чекаю.То чого ти мене зачіпив?Тільки не кажи ,що хотів просто привітатись.
-Я люблю тебе-і він поглянув на неї так, що годі було стриматись, щоб не відповісти взаємністю.
-Тарас…Чому ти мене мучиш/-в її очах виступили сльози.
-Ні,я лише хочу бути з тобою.Я ж бачу по твоїх очах, що ти теж того бажаєш.Не менше за мене.
»Здається я йому подобаюсь.Ця ніч точно магічна.Олег що буде якщо я закохаюсь у тебе/»
-Думаю, що я вже в тебе закохуюсь-він погладив її по щоці.
-я що сказала це вголос?- Софія здригнулась.
-Ти прекрасна-він поцілував її.
Це було так несподівано,а водночас очікувано,що всі почуття змішались і у серце виливсь коктейль.Радість,його приємні дотики,відчуття що існують тільки вони-це зараз було для неї найбільшим щастям…Здається і Олег не бачив більш нічого та нікого,бо не помітив,як повернувся Антон.Звільнилось місце,він сів поруч.
- Антон?Ти де пропав?
-І де так довго можна зникати?-з удаваною цікавістю спитала Софі.
-Та так…Нічого особливого.Родинні справи.А ви тут часу не гаєте,я бачу.-при цьому він засміявся і Олег також.
На слові «родинні» у Софії здригнулось серце.У неї ж бо, здається,ніколи не було родини.Принаймі, справжньої.Ще коли Софійці було три роки їх з мамою покинув батько.Виїхав за кордон і з того часу від нього ні слуху ні духу.Він навіть не снивсь Софії, бо виразно вона його і не встигла запам’ятати.Правда ,минулого року ,як правило,прийшла листівка з вітаннями до нового року.Та не прочитавши її до кінця,Софі кинула у якусь шухляду.Чи знає він що сталось з матір’ю?Та для нього напевно не з’явилося б ніякої різниці,вона не любить про нього згадувати.Мати померла, коли їй було вісім років, два місяці після Софійчиного дня народження.Про матір у неї були теплі спогади.Та останні були ,радше болючими.Вона іде, як завжди їхньою вулицею з покупками.Вони з Софі завжди разом готували обід.І тут,не знати звідки береться якась іномарка і збиває маму з ніг,вона вдаряється до стовпа що поруч…Потім у лікарні Софійка познайомилась із майбутньою найкращою подругою Роксі.Вона-дочка медсестри.Роксолана допомогла Софі.Але інколи вона знову і знову питає в себе,чому сама не пішла за тими проклятими покупками/І її серце знову ізнову обливається гарячою кров’ю…
-За хвилину Новий рік!Роксі швидко до нас…О,ти так завзято міняєш кавалерів-і Олег засміявся.
-Я не сплю?Це Тарас?-у Софі від здивування ширше відкрились очі.
-Я б сама була рада,коли б це був сон-зітхнула Роксі,але враз пожвавішала.
-Все,рахуємо секунди до Нового року і загадуємо бажання!-перекрикував усіх Олег.
-Девять, вісім, сім,шість,п’ять, чотири, три, два, один…
«Щоб не було цієї плутанини між мною і Тарасом…»
»Щоб Софі була моєю дівчиною,а все інше додасться…»
«Щоб ми з Роксі були щасливими…»
«Щоб цей рік був незабутнім…»
»Щоб цей рік був не таким,як усі попередні…»
Новий рік постукав у моє серце
Не маю вибору мушу його впустити
Кохання заглянуло в мою душу несамовите
І я вже не можу його відпустити…
-Ти мене ще любиш/-Тарас підійшов близько до Роксолани.
-Я тебе давно люблю.І не надійся, що перестану-Вона посміхнулась і ледве стримала себе, щоб не заплакати.
- Думаєш, разом ми будемо щасливі?-пошепки спитав Олег.
-Думаю-дуже-посміхнулась у відповідь Софі.
-Будь ласка,подвійний джин-звернувсь до бармена Антон.
Вона старалась підібрати сукню до кольору лаку на нігтях…Чи ,може, треба навпаки/..Сьогодні особливий вечір,а радше,особлива ніч.
-Ні,ця занадто яскрава-сказала вона,прискіпливо дивлячись на одну з суконь.ЇЇ заклопотаність намагався перервати дзвінок у двері.
-Привітик,сонце.Ти готова/Будь ласка,скажи,що ти готова-з нетерпінням і удаваним сумом говорила її подруга.
-Ну,майже,майже…Було чути її голос з сусідньої кімнати.
-Допомога не потрібна/
-І як я тобі/-з усмішкою на лиці спитала вона.
-Сьогоднішньої ночі у тебе точно хтось закохається.
-Ніч буде чарівною…
Двері зачинились тихо.І не тільки дому…
Падають з неба сніжинки
Та нищать їх мої руки
Лине любов із твого серця
Та не можу прийняти її я…
-Чому ти щось таке слухаєш,Софі/Невже нема нічого веселішого/І не треба так важко дихати,ти сама винна.Дай телефон!
-Бери,але навіщо?
- Зараз побачиш. Так…видаляємо всі ці пісні,що викликають соплі…
-Роксі!
-Все,все.Прошу. Сьогодні ми сумувати не будемо,особливо ти…О,нас вже чекають.Привітик ,симпатяго.
-Ваші запрошення,будь ласка…
Зал прибрали чудово.Аж подих захоплювало.Усе світилось різними кольорами,стояла пишна ялинка,але стояла вона так,щоб ніхто не міг її зачепити…Софія це зрозуміла і згадала,як минулого року…
-Бачу тобі вже весело,але хочу познайомити тебе дезким-і Роксолана розплилась у посмішці-це Олег і …
Та,на жаль,більш нічого Софія не розчула.Вона лиш дивилась у Олегові очі і могла так стояти цілу вічність…
-Агов,Софі,вернись до нас-шепнула їй подруга.
-А де всі?
- Пішли по лікаря щоб розбудив тебе-і Роксі розсміялась.
-Годі годі.піду візьму щось випити.
-Не забудь спуститись на землю…Хоча не зараз,так швидше з шампанським повернешся.
-Зараз я тобі його стільки принесу,щоб ти й говоти перестала-пошепки говорила Софі.-О ні.Тобто, о так.Це ж Олег біля бару!
-О ,привіт ще раз-сказав він,роздивляючи радше Софі ніж її плаття.
-Привіт,як настрій?- одним видихом відповіла вона трохи схвильовано.
-Покищо все супер.А тобі як вечірка?
- Покищо я в захваті.
Їхні погляди зійшлись і Софія відчула щось досі їй незнайоме,та таке що дух перехоплювало.
-Гарна пісня-вона відвела погляд.
-Запрошую тебе на танець-Олег подав їй руку.
Ти цілуєш мене так ніжно
Клянешся у любові так свято
Та я боюсь втратити тебе
Будь ласка обійми мене
Софі слухала пісню,та не розуміла про що в ній йдеться.Вона лиш відчувала дотики,які майже зводили її з розуму…
-От і потанцювали,дякую.Ти гарно танцюєш-Олег посміхався.
»Як він посміхається…Я зараз зомлію…»
-Може,підемо щось випити?
- Ой,я ж мала принести шампанського Роксі!
-А ось вона-він вказав на досить веселу дівчину-схоже,випити їй уже принесли-Олег посміхнувся-і у неї є кавалер.
-Це не твій друг?-вона старалась пригадати того хлопця.
-Ні,Антон десь зник.Ну то що, пішли випити?- Він взяв Софі за руку.
»Здається,ніч проходить чудово.І Софійка здається щаслива.Вона на це заслуговує.Ну і мені можна повеселитись…»-і Роксолана посміхнулась.
-Радий бачити тебе такою…
- Роксі,почекай!Чому ти завжди тікаєш?- на обличчі було видно сум.
-А що мені робити?Ще знову запропонуєш руку та серце-з іронією промовила вона.
- Що?Не встиг я тебе й на дві хвилини лишити одну,а ти вже заміж збираєшся-зі сміхом сказав той самий кавалер.
-Вибач,але ти мусиш пошукати собі іншу даму.
-Жаль,але якось пробємось.Бувайте.Ох ,ті закохані-і він знову засміявся.
-Що ж,я чекаю.То чого ти мене зачіпив?Тільки не кажи ,що хотів просто привітатись.
-Я люблю тебе-і він поглянув на неї так, що годі було стриматись, щоб не відповісти взаємністю.
-Тарас…Чому ти мене мучиш?-в її очах виступили сльози.
-Ні,я лише хочу бути з тобою.Я ж бачу по твоїх очах, що ти теж того бажаєш.Не менше за мене.
»Здається я йому подобаюсь.Ця ніч точно магічна.Олег що буде якщо я закохаюсь у тебе/»
-Думаю, що я вже в тебе закохуюсь-він погладив її по щоці.
-я що сказала це вголос?- Софія здригнулась.
-Ти прекрасна-він поцілував її.
Це було так несподівано,а водночас очікувано,що всі почуття змішались і у серце виливсь коктейль.Радість,його приємні дотики,відчуття що існують тільки вони-це зараз було для неї найбільшим щастям…Здається і Олег не бачив більш нічого та нікого,бо не помітив,як повернувся Антон.Звільнилось місце,він сів поруч.
- Антон?Ти де пропав?
-І де так довго можна зникати?-з удаваною цікавістю спитала Софі.
-Та так…Нічого особливого.Родинні справи.А ви тут часу не гаєте,я бачу.-при цьому він засміявся і Олег також.
На слові «родинні» у Софії здригнулось серце.У неї ж бо, здається,ніколи не було родини.Принаймі, справжньої.Ще коли Софійці було три роки їх з мамою покинув батько.Виїхав за кордон і з того часу від нього ні слуху ні духу.Він навіть не снивсь Софії, бо виразно вона його і не встигла запам’ятати.Правда ,минулого року ,як правило,прийшла листівка з вітаннями до нового року.Та не прочитавши її до кінця,Софі кинула у якусь шухляду.Чи знає він що сталось з матір’ю?Та для нього напевно не з’явилося б ніякої різниці,вона не любить про нього згадувати.Мати померла, коли їй було вісім років, два місяці після Софійчиного дня народження.Про матір у неї були теплі спогади.Та останні були ,радше болючими.Вона іде, як завжди їхньою вулицею з покупками.Вони з Софі завжди разом готували обід.І тут,не знати звідки береться якась іномарка і збиває маму з ніг,вона вдаряється до стовпа що поруч…Потім у лікарні Софійка познайомилась із майбутньою найкращою подругою Роксі.Вона-дочка медсестри.Роксолана допомогла Софі.Але інколи вона знову і знову питає в себе,чому сама не пішла за тими проклятими покупками/І її серце знову ізнову обливається гарячою кров’ю…
-За хвилину Новий рік!Роксі швидко до нас…О,ти так завзято міняєш кавалерів-і Олег засміявся.
-Я не сплю?Це Тарас?-у Софі від здивування ширше відкрились очі.
-Я б сама була рада,коли б це був сон-зітхнула Роксі,але враз пожвавішала.
-Все,рахуємо секунди до Нового року і загадуємо бажання!-перекрикував усіх Олег.
-Девять, вісім, сім,шість,п’ять, чотири, три, два, один…
«Щоб не було цієї плутанини між мною і Тарасом…»
»Щоб Софі була моєю дівчиною,а все інше додасться…»
«Щоб ми з Роксі були щасливими…»
«Щоб цей рік був незабутнім…»
»Щоб цей рік був не таким,як усі попередні…»
Новий рік постукав у моє серце
Не маю вибору мушу його впустити
Кохання заглянуло в мою душу несамовите
І я вже не можу його відпустити…
-Ти мене ще любиш?-Тарас підійшов близько до Роксолани.
-Я тебе давно люблю.І не надійся, що перестану-Вона посміхнулась і ледве стримала себе, щоб не заплакати.
- Думаєш, разом ми будемо щасливі?-пошепки спитав Олег.
-Думаю-дуже-посміхнулась у відповідь Софі.
-Будь ласка,подвійний джин-звернувсь до бармена Антон...
