Життя – це дорога, по якій нас везе попутна маршрутка з якимись чужо-рідними попутними людьми… Поки нам з ними в одному напрямку, ми знаходимось в одному салоні. Люди приєднуються, щоб продовжити шлях разом, потім виходять, коли шляхи розходяться. Є дороги, які проїжджає більшість людей і людська чисельність в салоні зростає. Є дороги, які проїжджають одиниці і місця попутників займає лише якась спокійно-підозріла пустота. Це життя, де кожен сам обирає собі напрям руху. Хтось рухається по наїжджених доріжках, хтось прокладає нові, хтось приєднується до «салону» з більшою чисельністю людей і втрачає свою індивідуальність, хтось шукає щось нове і насолоджується цією індивідуальністю… Є люди, які кожного дня їздять одним маршрутом, є люди, які люблять кататися по колу, є люди, які не користуються такими «засобами руху» і ходять пішки, є люди… та суть навіть не в людях, а у виборі, який вони роблять. Є маршрутки, які везуть людей різними дорогами, але до однієї цілі. Є маршрутки, які везуть однією дорогою, але кінцева ціль різна. Та це не змінює сутності, змінюються лише результати, саме вони і відрізняють людей один від одного. Одні пересікаються маршрутами кожен день, інші – кілька разів на рік. Життя має свої причини на такі «перехрещення». Нічого не буває випадковим. Поки ми їдемо з іншими, отримуємо якісь уроки, які в подальшому вплинуть на зміну звичних маршрутів, треба лише прислухатись до цих голосів, приглядітись до цих поглядів і зрозуміти їхню ціль.
Скільки людей, стільки й пріоритетів руху і доріг… А які ці пріоритети для Вас? Чому саме вони?
Якщо доля зіткне нас з Вами на «перехресті шляхів», то я неодмінно вислухаю Ваші думки з цих питань, все-таки і «поїздка в одному салоні» буде конструктивнішою і, можливо, проїдемо з Вами потім ще не одну сотню кілометрів. Якщо ж такої нагоди «зіткнення» не трапиться, значить, це нікому з нас непотрібно, а Ваші думки вислухають інші Ваші попутники… Нічого не трапляється просто так… і навіть маршрутки просто так не змінюють маршрутів…
