Цей людоїд був незвичайним. Любив він посмакувати бісів. Розчленовував їхні тіла. Відрізав руки, ноги, хвости-копита-ратиці. Крила! Шматки загортав у старі газети і ховав їх у холодильник. Одного біса вистарчало на два тижні. І тоді людо-бісоїд* на ймення Йосип лапав наступного біса у свою бісоловку.
Вона складалася з ланцюга велосипедного, чорної траурної хустки, бойової нагороди його діда та великої консервної ,бляшанки. Лише одному Йосипу була відома система розташування усіх цих предметів у бісоловному механізмові. І лише йому одному було відомо звідки взялася нагорода у його діда. Втім не йому одному. Ще я знаю. Але розкажу пізніше.
Іноді біси приходили до нього у вигляді чорних граків. Іноді приповзали вужами і заплутувалися у велосипедному ланцюгові. А деколи у вигляді людей – похмурих з жовтою шкірою і товстими смачними литками. Ці попадалися уже не в велосипедний ланцюг. Вони заплутувалися у чорній траурній хустині. Вона обвивала шиї-руки-талії цих антропоморфних бісів. І коли Йосип витягав їх із пастки – на жовтавих бісівських тілах залишалися сині сліди від цієї хустини. Тоді чіпкими-худими руками бісолов клав свого біса на стіл і розчленовував. Руки та крила загортав у газету «Правда». Ноги та ратиці у газету «Брехня». Четвертовані тулуби обгортав пожовклими агітаційними листівками. А голови ховав до зеленої плетеної сітки. Коли ж назбирувалася потрібна кількість голів Йосип чекав сильного вітру. Коли наставав вітер до неба летіло жовте листя, засмальцьовані целофанові пакетики та купа всілякого дрантя. Йосип виходив на край чорного поля і вихори з цього дрантя кружляли довкола нього. Вітер наче просив від людини милостиню. Тарпав Йосипа за поли його сірого плаща. Стукав своїми сухими зморщеними п’ястуками у його окуляри. Тоді Йосип міцніше натягав на лоба свій чорний в’язаний берет і запихав руку до зеленої сітки. По одній з неї витягав голови бісів і підкидав їх високо догори. Вітер підхоплював круглі та продовгасті, зубаті та дзьобаті голови і крутив їх над Йосипом. Аж доки ті перетворювалися на птахів. Бісоїд знав – ці птахи кружлятимуть над містом. Ці птахи сидітимуть на кухнях поруч з дітьми що ненавидячи роблять уроки. Поруч з жінками, що ненавидячи віддаються своїм п’яним чоловікам. Поруч з чорними як земля рабинями прикованими до батарей, які уже забули про те, як їх ще дитяча шкіра була білою й чистою.
Йосип здіймав догори свої сухі руки і кричав. Кричав заглушуючи вітер. Кричав заглушуючи ревіння дамби, яку спорудили на річці, що тече посеред чорного-чорного поля.
- Летіть мої птахове! Летіть! – кричав Йосип. – Набирайтеся сили! Ростіть! Набирайтеся сили й живіть! Живіться цими змореними тілами, цими стомленими душами!
І біси летіли на вогні далекого міста. Залітали у димарі та під вкриті почорнілим шифером дахівниці. Просочувалися у труби дитячих гойдалок.
А Йосип йшов домів. Розігрівав свою велику сковороду і підсмажував великий шматок бісятини. І чекав поки біси наберуться сил і повернуться, щоб знову потрапити у його хитромудру пастку.
Сьогодні Йосип випустив лише трьох бісів. Тепер жував і чекав – ось вони повернуться і почнуь йому розповідати все, що бачили.
Перший біс полетів дрібним птахом і сів у вікні кімнати, у якій плакали чоловіки. Єдина жінка, яка тут була - сива старушенція.
Бабуся вийняла з своєї пошарпаної торбинки носову хустинку. Розгорнула її і витягла презерватив. Старечими порепаними руками розірвала обгортку і взяла двома пальцями латексне кружальце. Обгортку заховала назад до торби, а слизький презерватив поставила за щоку покійника, який лежав на столі посеред кімнати. Її сина. Покійник мав біле волосся, широкий лоб та дуже ніжні руки.
- За давньою традицією усім мертвим геям греки ставили за щоку презерватив, - казала бабуся. – Вони знали, що він пригодиться у царстві Аїда…
Чоловіки заплакали і біс полетів геть прихопивши з собою цю історію…
Другий біс летів вороном. Довго летів, і потрапив на берег Стіксу – саме там черпають ворони своє довголіття. Саме до Стіксу їх приводять внутрішні магніти.
Всівся другий біс на вершині засохлої верби і споглядав.
До берега підійшов хлопець з білим волоссям. Молодий чоловік хотів перебратися на інший бік річки. З туману Стіксу виплив човен. Похмурий човняр-перевізник причалив до берега та глянув на хлопчину.
- Гей? – запитав старець стомленим голосом.
Хлопчина знітився. Але не заперечив. Тоді перевізник різким рухом зірвав з себе подерту тряпчату одежу. Під одежами – мускулисте тіло затягнуте у чорну уніформу. Форма німецького крою помережана блискучими ланцюжками та монетками…
Заледве встиг вийняти хлопець презерватив з-за щоки…
Третій біс став летючою рибою. І запірнув у морські води.
- А знаєте! А перевізник потойбічної річки той ще педрило! – казала під водою черепаха, покусуючи тихенько погнилого потопельника. Черепахи знають все – бо й вони плавають до Стіксу черпати довголіття.
- Та це не все! У нього ще й сифіліс страшенний! – продовжувала черепаха. - І як плату за переїзд на другий берег, перевізник кохається з усіма геями, які помирають. Але нерозумні геї! Нерозумні! Усі кого він покохав, розлітаються на шматки, поки доїдуть на інший бік - такий сильний у того перевізника сифіліс. Рятуються лиш ті, кому за щоку поклали презерватив…
І схопилися всі троє бісів і полетіли назад у місто, до бісолова. Щоб потрапити у його хитромудру пастку і розказати про усе побачене…
Коли дізнався Йосип про перевізника - задумався. Врешті рішуче випростався та зібрав свою бісоловку. Спакував та зав’язав її у хустину. А хустину зав’язав собі за плечима. Потім витягнув сітку з бісівськими головами. Одну за одною ковтав Йосип голови. Запивав їх водою і ковтав ще. Поки не поїв всі. На животі його появилися сині гулі. Вони крутилися та рухалися – ніби живіт кипів. Тоді скрутився Йосип у клубочок і покотився – був бо повен бісами, які несли його. Котили до Стіксу.
Коли бісолов опинився на березі річки випростався, закричав та сильно натис собі на живіт. З його рота вирвалися бісівські голови і безсило попадали на землю - вітру бо тут не було.
Йосип розклав на березі пастку і став чекати…
Чекав, поки чорна хустина обплутувалася довкола ноги перевізника. Поки велосипедний ланцюг охоплював потужну шию старого. Поки дідова медаль не залізла за щоку перевізника…
Врешті Йосип сів на човен перевізника і поплив у тумани. Поплив у води Стіксу шукати частки свого діда. Діда, який розпався на шматочки у човні перевізника. Діду, якому дали нагороду – орден червоного прапора за те, що переспав з німецьким офіцером і вивідав у коханця місце розташування замаскованих військ Вермахту…
*Найбільше йому смакували бісівки, на ймення Людмила
