Жив-був Колобок, і звали його Вася.
Довго звали його дід з бабою: «Вася! Вася!!!», а все без толку – втік від них Колобок.
І ото, значить, біжить собі Колобок Вася стежкою і раптом назустріч йому – Заєць!
- Колобок, колобок, я тебе з’їм. – каже він.
«Ні фіга собі!» - думає Колобок Вася – «Отета гарні розклади…». А вголос відповідає:
- Не їж мене, Заєць, я тобі ще знагоджусь.
- І як же це ти мені знагодитись можеш, окрім як в якості закусі? – недовірливо перепитує Заєць.
Колобок Вася обережно озирнувся, таємничо підморгнув Зайцю та, понизивши голос до шепоту, сказав:
- Ладно, так вже й бути, я тобі все розповім, тіко це таємниця страшна, нахились до мене ближче, я тобі на вухо скажу, щоб ніхто не почув.
Заєць нахилився, а Колобку Васі тільки того й треба було. Відкрив Вася хавальник свій безрозмірний та й з’їв Зайця. А ви думали! Вася хоч і колобок був, але ж не вегетаріанець.
Біжить собі Колобок Вася далі стежкою, зайчатинку перетравлюючи, і раптом назустріч йому – Вовк!
- Оба-на… Колобок! – посміхнувся Сірий. – А я якраз зранку і не жрамши… Але ж як вдало ти мені підвернувся, мій дорогенький!
- Не, їж мене, Вовк, я тобі ще знагоджусь… - ледь промовив Колобок Вася.
Подивився на нього Вовк задумливо. Обійшов навколо, уважно розглядаючи, цокаючи язиком та щось подумки вираховуючи.
- Ладно, умовив, чортяка язикастий! – нарешті вигукнув Вовк. – Не буду я тебе їсти… Ти цей… ну, коротше – поворотись до лісу передом, до мене - задом. Я тебе…
Відчув Колобок Вася, що хоче з ним Вовк вчинити щось протиприродне, таке, про що гарним та слухняним діткам і розповідати не можна не почервонівши, та й вирішив обманути Вовка: добре що у Колобка, що перед що зад – хрін розбереш. Так що, як тільки Вовк наблизився до Колобка Васі, той хавальник свій бездонний відкрив та й схряцав Вовка. І не подавився збочинцем сіро-голубим.
Біжить Колобок Вася стежкою далі, ситим черевом пилюку в повітрі здіймаючи. Аж раптом назустріч йому – Ведмідь! Та як начав, як начав ревіть!
Колобок Вася культурно так:
- Погодітє, Мєдвєдь, нє рєвітє. Об’яснітє, чого ви хотіти.
Ну, тут Ведмідь взагалі якусь пургу почав нести, ніби й справді перед ним не Колобок Вася, а Айболіт.
Колобок Вася постояв, послухав всю цю дурню, потім ліниво позіхнув та й зшамав Ведмедя хавальником своїм невгамовним.
Біжить Колобок Вася стежкою далі. І раптом назустріч – Ліса!
- Колобок, колобок, я тебе з’їм. – каже Руда.
- Не їж мене, Ліса, я тобі ще знагоджуся – поблажливо мовив Колобок Вася.
- Добре, не буду. – Одразу погодилася Ліса й втекла швиденько від гріха подалі.
Ну, ліси вони в усіх казках позиціонуються як істоти виключно хитрі. Ось і наша казочка не стала виключенням. Ліса убігла собі, а Колобок Вася втомившись від прогулянки, вирішив додому повертатись.
Заходить, значить, він на подвір’я, поважно так брюхо перевалюючи. Дід з бабою радісні вискочили Васю зустрічати – посміхаються, руками гладять, слова добрі кажуть…
Тільки не врахували дід з бабою того факту, що Колобок Вася за день апетит собі нагуляв, через що й поплатились. Посміхнувся їм Колобок Вася, хавальник свій огромадний відкрив та й заглотив обох пенсіонерів.
А тільки одразу ж синіти почав, руками за горло хапатись, язик вивалив – прямо скажемо, картинка неестетична.
Хвилину-дві ще тривала ця боротьба за життя, а потім Вася впав мертвим – щелепою вставною бабчиною подавився.
Ось так от, любі мої, і відбувається з тими, в кого замість мозків в голові сам лише хавальник.
Як казали давні українці: «Sic transit gloria mundi».
