Баба Валька була злісною самогонницею і що тільки із нею не робили: дільничий обшукував, «трусив», як у нас кажуть, і конфісковував її продукцію, а потім використовував за потребою; розбирали її поведінку на загальних сільських зборах у клубі, де на трибуну ставили самогонний апарат, а усі жертви, дружини п»яниць, лаяли «приватну підприємницю», як тільки могли. Але це в наш час вона могла б бути підприємницею, якби відкрила ліцензію на виробництво та продаж спиртного, а тоді, у сімдесятих роках, вона була злісною самогонницею.
Самотньою була Валька Чернівська, а як самотній без самогону прожити? Куди не кинься, а чоловічі руки у селі потрібні, кого не попроси про допомогу, треба могорич ставити. Так і розпочала вона свій бізнес. Міцна горілка у баби виходила, та ще й високої якості. Як розпробували її сільські чоловіки, то уже інші виробники зазнали збитків і втратили клієнтів. Усе саме собою вийшло, не винна вона. Та й довіряла баба Валька людям, у борг частенько давала, а постійним клієнтам ще й стіл накривала, щоб не відходячи від каси, як у нас кажуть.
Прийшов, якось із Армії Васька Кримчак, та такий гарний зробився, мужній, широкоплечий, що годі впізнати. Зібрав усіх хлопців, а випити немає що. От і придумали хлопці, як обдурити бабу Вальку. Прийшли до неї та й кажуть:
- Бабо Валю!
- Чого Вам? Якщо за горілкою прийшли, то ідіть геть, бо немає ще в мене, тільки вчора запарила, та й то трішечки, мов кіт наплакав, собі на розтирання готую. Той клятий дільничий усе забрав, а вчора п»яний ходив, як чіп, що й світу білого не бачив. І не залився? Та щоб він горілки ніколи в житті не бачив! Щоб його батьки горя не знали, - та й почала приказувати та бурчати, сердячись на свого запеклого ворога.
- Зупиніться, бабо, ми Вам новину прийшли розказати.
- Ну то кажіть, а то стоїте, як вкопані і мовчите, наче заціпило, - каже баба.
- Та ви ж і слова не даєте сказати. – Хлопці, перебиваючи один одного почали розказувати вигадану історію, як вчора начальник районної міліції приїхав у село і зустрів нашого дільничого п»яним, сьогодні вже підписав наказ про його звільнення, а новий дільничий щойно приїхав і узявся до роботи. – До речі, он він, бабо Валю, подивіться, ходить попід хати із списком самогонників і відразу їх арештовує.
- Ой, біда, біда мені, діточки мої. Що ж робити? – заголосила баба.
- Ми вам допоможемо, - кажуть хлопці, - якщо маєте горілку, то віддайте нам, а ми її на город, у кукурудзу занесемо, заховаємо. Дільничий ще молодий, досвіду не має, то не знайде.
Бачить баба Валька, а до її хати вже ворог підступає, та ще й у новому мундирі. «Вищого рангу, мабуть», подумала.
- Ідіть діточки мої, у комору, там старими куфайками накрита невеличка металева діжечка! Та вдвох беріть, щоб не надірвалися. Рятуйте мене, нещасну, а я вже вам віддячу! Побий мене кішка лапкою, віддячу!
Хлопці скоренько до комори, за «невеличку діжечку» та в кукурудзу, а потім через город і до річки. А коли «новий дільничий» завітав до баби Вальки, то вона, заради знайомства, приготувала йому торбу із харчами, бо хлопець молодий, одинокий, а їсти ж щось треба до першої зарплати. Вийшов Василь від баби із закускою на усю чесну компанію.
Вся молодь гуляла на зустрічі Васьки Кримчака, веселилися та співали біля річки до сходу сонця, а вранці, коли баба Валька вела на плавні припинати свого молоденького чорненького цапка, то побачила «нового дільничого», який хропів на старому рядні, а біля нього її спасителі. От вже лупила вона їх із просоння тоненькою лозиною, що й про цапка забула. Та нічого, бо цапок своїми ріжками так підганяв хлопців, що вони із переляку не зрозуміли, чи то сон, чи то вже так допилися, що чорти ввижаються. Так і віддячила баба Валька за допомогу.
Після тієї історії подружилися сільські хлопці із бабою, допомогають ій, коли треба, чи стріху підладнати, чи шулуминня (сухе кукурузяне бадилля) знести, чи кілочок на штахетках (на дерев»яній огорожі) прибити. Горілку вона майже не гонить, бо боїться арешту. Та й не треба більше її гнати, бо хлопці відвідують бабу, допомагають і вона не почуває себе такою самотньою, та й жіночки із нею тепер затоваришували.
Не даремно люди кажуть, що без лиха добра не буває.
