Вуйко Феріщак не був бозна яким господарем, бо в нього стільки поля, як в дідька на припічку, але зате в його льоху всього потроху, та й на горищі вітер не свище. В хліві – Бриндуша з телятком, в свинарнику – шулдак6, в курятнику – зозулясті з когутом, а в саду, на ниві, та в грядці!...
Словом, як в раю. Навіть і капуста родилася, і не будь-яка, а такі капустяхи, як в довгопульців7. Всі дивувалися, бо на все село такої не було. Злі язики брехали, що вуйко ворожить над капустою, а він собі хитро насміхався над молодицями, які «щовесни йшли розсаду садити, а щоосені капусти купити».
Але одного осіннього ранку, коли вуйко вийшов намилуватися своєю капустою, мало не віддав Богові душу, – хтось вкрав в нього аж шість головок, тільки штурпаки світилися.
– Марішка8 їм тота із «іродами», стяв би їм блиск голови, як стяли мою капусточку! Це осоянські шпіряники, не дуждали би «У Віфлеємі» заколядувати, ні гриблянки покушати, злодії остатні!.. Припантрую я, побий вас ондьол!9 – погрозив вуйко кулаком через Федецул у бік Осоя.
Таки з того вечора почав вартувати. Захований у купці шметели,10 як Антон Коштільській в каплиці, пильнував цілу ніч, міцно стискаючи в руці здорову тичку, готовий будь-якою ціною захистити свою капустичку. Три ночі просидів бідний вуйко не стуливши ока, а на четверту, далеко після опівночі, побачив, як до його ниви з капустою підкрадається постать. Надворі було місячно, хоч мак збирай, і вуйко впізнав злодія, лише той ступив на ниву: «Та це ж Ілько Гафіїн, дивись на нього, ще й дяк, в крилосі «Апостола» читає, а мою капустичку...», – і стис ще міцніше тичку, не спускаючи з очей злодія, який нагнувшись ,з серпом в руці, почав стинати головку за головкою, бурмочачии:
– Перша, Боже прости! Друга, Боже прости! Третя... Шоста, Боже прости! Сьома, – не кради! – зупинився дяк на шостій голівці капусти.
Вуйко закипів зі злості:
– Дивись який побожний, Божої Заповіді не переступить! Навчу я тебе заповідей! – крикнув, вискочивши з купки шметели.
Тичка засвистіла в повітрі, як локомотив на Портоши, і удари посипалися по спині переляканого дяка, який тільки очі витріщив на вуйка.
– Перша, друга, третя, четверта, п’ята – не вбий! – сплюнув вуйко і кинув тичку з досадою, що Божа Заповідь не дозволяла йому відплатити «по тичці» за кожну головку капусти. – А тепер забирайся звідси, бо як ще раз зловлю, то заповідь переступлю!..
