Майже сторіччя тому, на перетині дев’ятнадцятого і двадцятого віків, Борис Грінченко визначив це надзвичайно значуще слово в житті українства таким чином: 1) Великороссъ. 2) Солдатъ. 3) Сортъ льна, сѣмя котораго не вылущивается само собой. 4) Сортъ чесноку. 5) Насѣк. Pyrrhocoris apterus.*
Відтоді, під шаленим тиском буремних історичних віхол, до цього тлумачення продовжували напластовуватися нові семантичні шари. Додавалися, втрачалися й забувалися нюанси й відтінки значення. Це слово вже припинило позначати лише пересічного мешканця відіменної країни чи сучасного міста. Воно також не містить у собі суто етнічних ознак, які часто виявляються оманливими. Натомість набуло густого світоглядного забарвлення. І відтак позначає носіїв чужинецької й антагоністичної системи поглядів, несумісної з мирним і щасливим, повноцінним і повноправним життям українства.
На сьогодні цим словом окреслюється настільки ж архетипове та метафізичне явище українського буття, як і, скажімо, сало чи борщ, шаровари чи вишиванки, кобзарі чи гуцули, рушники чи писанки, бджоли чи заплетена коса. Це віддавна один з найпотужніших елементів у процесі витворення нашого національного самоусвідомлення, без якого ми, українці, не змогли б виокремитися з довколишнього всесвіту й остаточно визнати себе українцями, зрозуміти що є українським.
____
Прим. знак "ѣ" вище - це літера старого російського правопису, що не передається цим шрифтом; а Pyrrhocoris apterus - це комаха.
