Кожен, хто хоче успішно дати хабара, повинен взятися за титанічну працю - осягнути поезію, науку та лицедійство. Тільки це, в результаті, винесе вас на пік насолоди і перетворить омріяну мету на дійсність. Лише тоді ви врешті-решт одержите довідку з житлово-експлуатаційної дільниці чи лікарняний, атестат про вищу освіту чи право відкрити свою фірму.
Однак на шляху до мети вас очікують підступні перешкоди. Від представників певних професій мзду не беруть - зарубайте це собі на носі. Якщо ви журналіст чи ревізор, то доручіть процедуру давання хабара своїм родичам, знайомим чи друзям, інакше успіху не досягнете.
Якщо ж вирішили негайно віддячити наперед комусь і за щось, то насамперед треба обрати тактику.
Найчастіше використовуються чотири способи просування до мети – “в лоба”, “я не умію, бо не давав” , “натяк на знак уваги” та “по-езопівськи”.
“В ЛОБА” беруть на лапу хапуги переконані у своїй безкарності. Це клас запеклих професіоналів, які тягнуть до себе все, що підвернеться – коньяк, горілку, грошву, тараню, ковбасу, баличок, мішечок картоплі... І - не моргнувши оком!
З ними мати справу найлегше і не тільки нам, а й слідчим правоохоронних органів.
Заходячи до їх кабінету, треба одразу брати бика за роги:
- Іване Івановичу, мені треба довідка про те, що я - не верблюд.
-А які ви маєте докази?
Ви витягаєте пляшку вірменського коньяку, ставите йому перед носом, мало не закриваючи своїм тілом калим. Так треба робити, щоб дар не побачили працівники загону по боротьбі з хабарництвом, які можуть будь-якої хвилини зайти до кабінету і пришити вам факт давання хабара.
Іван Іванович вправно зніме пляшку зі столу і, як ілюзіоніст, сховає її невідомо куди, аж до підсвідомості натренованим жестом. Потім він, як школяр, виведе на довідці потрібну вам фразу і поставить печатку.
Мети досягнуто.
“Я НЕ УМІЮ, БО НЕ ДАВАВ” – цю тактику треба застосовувати до хабарників інтелігентних, співчутливих до чужого горя, але не позбавлених одвічного прагнення будь-що потягнути від кожного відвідувача. Це свого роду клептомани, які не можуть не красти, але для них треба створити сприятливі умови. Заходячи до кабінету інтелігентного і висококультурного хапуги, починати треба здалеку:
- Навіть, не знаю з чого почати, Аполлінарію Феоктистовичу.
- Заспокойтеся і розповідайте, я вас вислухаю, - каже він і скоса зиркає намагаючись вгадати, де у вас може бути хабар. Він наче пробує визначити його вартість, дивлячись на ваше взуття, пальто, костюм чи краватку.
- Хотів би зареєструвати підприємство з двох чоловік. Прагну бути корисним суспільству, але мені не дають ходу, - розгублено, з поглядом невинної дитини кажете ви.
- Не може бути, - вловлює натяк чиновник і в ньому прокидається інтерес до життя: дасте чи не дасте? Він уже упевнено переходить до справи і підбадьорює вас:
- Сміливішим треба бути, рішучішим! Знаєте ж, як сказано: та не відсохне рука трудівника! Чия відвага - того й перемога!
Тоді ви, вже спокійно, разом з документами подаєте в конверті грошики. Сума і валюта можуть бути різними, головне, щоб вони були. Інтелігентний хапуга у цьому відношенні неперебірливий. Він учив класиків і знає - краще менше та краще. Або, як кажуть у нашому народному хабарницькому прислів’ї, краще синиця в руках, ніж журавель у небі.
Ваші проблеми вирішені.
“НАТЯК НА ЗНАК УВАГИ” – найскладніший і найризикованіший для хапуги спосіб. Якщо ви – хабародавець - виявитеся непорядною людиною, то чиновник піймає облизня. Бідняга може не заробити на вас ні копійки. Але ця економія на хабарі може вам ікнутися, а потім і вилізти боком, коли вдруге доведеться звертатися до цієї довірливої і співчутливої людини.
Бо навіть найдобріший, найчесніший хабарник назавжди запам’ятовує своїх кривдників, щоб відігратися на них по повній програмі.
Позиційна психологічна гра під час давання калиму у цей спосіб полягає в тому, щоб жестами, коли ви риєтесь в кишенях, натяками, що ви завжди пам’ятаєте чуйних людей, проникливим поглядом чесних очей, переконати чиновника у невідворотності матеріальної подяки.
Коли ж цей добродій врешті-решт одержує від вас чарівну паличку - виручалочку сирокопченої ковбаси, торт чи іншу подяку, то переживає таку бурхливу радість насолоди і щасливе розслаблення, яке можна порівняти лише найприємнішими хвилинами життя. Екстаз! Адже він не помилився у людській чесності і торжестві справедливості!
Спосіб “ПО - ЕЗОПІВСЬКИ” вимагає від обох учасників процесу хабарництва високого професіоналізму, знання справи, ерудиції і виконавської майстерності на рівні кращих акторів світу. Саме у цьому випадку бажана допомога Мельпомени, Талії, Терпсіхори і, безперечно, інших муз.
Ви входите до хапуна, який давно мав негайно оформити вам права водія аби ви сіли за кермо горбатого “Запорожця” чи “Таврії”, як і всі інтелігентні люди.
Починаєте розвідку боєм:
- Ви знаєте, яка була швидкість поїзда, який наїхав на Анну Кареніну, і чи мав машиніст цього поїзда права?
Якщо ж, хто там перед вами, ще не зрозумів, що вам за певну винагороду негайно потрібні права, бо дружина з тещею уже сидять у машині і чекають, коли ж ви нарешті прибіжите з посвідченням водія, то продовжуйте:
- Уявіть собі, назустріч вам - зелене світло з відтінком долара, перед вами машиніст, який гарно їздить і хоче одержати права...
Справжні хабарники – люди надзвичайно проникливі, не випадково їх призначають на відповідальні посади! І ваш теж негайно підхоплює:
- Тоді йому ніяка Анна Кареніна не страшна. Але треба з’ясувати питання про швидкість поїзда, якщо пропонується зелене світло. Здається вона була 100 кілометрів.
- Господь з Вами, - махаєте ви руками, - з такою швидкістю в ті часи не їздили!
- Зате зараз їздять! А знаєте скільки Анн Кареніних чатує на вас на кожній колії? – продовжує боротьбу відповідальний хапуга.
- Але ж у межах міста навіть на коліях більше 60 кілометрів навіть на зелене світло не можна їздити, - намагаєтеся ви збити ціну.
-Згода, по руках.
Віддавши свої 60 баксів, ви біжите з правами до своїх родичів, що зачекалися на вас у “Таврії”. А по дорозі думаєте: “Як прекрасно жити, коли тебе розуміють з півслова! Як чудово, коли всі проблеми вирішуються – треба лише захотіти”.
І не дай вам боже натрапити на людину, яка не пройметься вашими труднощами і не захоче допомогти їх вирішити. Як казав мудрець – бійся байдужих.
