Чи задумувалися ви над тим, що цей наш сучасний світ, є світом імітаторів? Ціла епоха імітаторів. Починаючи з естради: найбільшим успіхом користуються актори - імітатори, пародисти. Вони збирають найбільше оплесків. Нас більше не призводить у шок, коли наші зірки співають під фанеру. Колись би це назвали дивовижним обманом. Нині – грандіозне шоу! З преси дізнаємось, що улюблені наші виконавці, давно втратили голос і не змогли б заспівати навіть на сімейній вечірці, а дивись, "гастролюють"...
Завітайте на славнозвісний львівський вернісаж. Як розбуло квітне його величність "кіч". Вершина айсбергу – копії картин славетних. Цікаво, що - люди йдуть туди не аби купити якусь, як казали колись у Львові "тандиту" (аби привітати якось малоповажаного керівника, любаску, чи просто за браком коштів, коли неспромога придбати щось гідне). Ідуть насолодитись "творами мистецтва", зануритись в "світ прекрасного". Їх, сильцем не затягнеш у галерею, на якусь, справді, мистецьку виставку чи імпрезу. Навіщо? Їм тут усе в кайф! "Кіч" – імітацію мистецтва світ знав давно. Його місце завше на маргінесі. Власне й займались ним маргінали від мистецтва. Зараз же заміна полюсів. Чому? Адже іще не так давно, ми з гордістю заявляли, що наша країна най-най освіченіших людей...
Розповісти, із чого почався львівський вернісаж? Дев'яності. Львів'яни святкують день міста. Тоді вперше запросили художників виставити свої роботи в скверику позаду церкви Андрія. Ми на коліні пиляли рамки, і запихали в них свої етюди (адже не тягатимеш на вулицю картини!) виставляли переважно на мольбертах, або ставили по під стінку. Ніхто й тямки не мав, у яку суму маємо оцінювати свої роботи... Розумні люди, колекціонери, за безцінок скупили маленькі шедеври. Тоді, пам'ятаю, почували себе переможцями. Як же, наші роботи користувались успіхом! Декому, можливість продати свої твори безпосередньо на вулиці так сподобалась, що звідси вони вже не пішли. Мовляв, навіщо постійно тужитись й щось там створювати, адже свій етюд можна повторити десятки разів у різних варіаціях. Іще інші дійшли висновку, що етюд можна скапарати з чужої картини. Ішли роки, і величність "кіч" вдосконалювався, і розквітав пишним квітом. Перейшли у жанр "кічу" "прикладники". Нині маємо цілу кічівську індустрію, яка впевнено витісняє на маргінес справжнє мистецтво.
На моїх очах проходило навчання дочки, зятя, нині навчається син. Думаєте він учиться? Ні, надалі маємо справу з цинічною імітацією. Коли це бачу, - у душу зашпори заходять. Для них же – звична річ. Це ж усі знають – у першу чергу, викладачі. Але їм по цимбалах нащо їм "горбатитись" і "напрягатись" за копійки? Одні імітують, що навчають, інші – що вчаться.
А ви помітили, як побільшало на наших ринках штучних квітів. І які ціни заламують за ці "ікебани"? Колись штучні квіти у квартирі, ба навіть на цвинтарі, уважалось верхом несмаку, міщанством. Нині без них не обходиться жодна забава, фуршет, презентація.
Про імітацію в гастрономії я вже змовчу. Кожен бо замислиться, яка ковбаса може бути за 13 гривень, коли кілограм м'яса коштує 35-40...
Та це зрозуміло, а от чи можна, скажімо, імітувати інтелектуальну сферу? Уявіть, навчились! Вижити в інституційному інтелектуальному просторі, головне завдання «пристосуванця» - імітатора, отримати хай невеличку, але все-таки реальну пайку… Задля цього «пристосуванець» готовий займатися будь-чим і майже будь-де. Але найстрашніше те, що задля цього він також часом готовий втратити останні рештки добропорядності та негідно боротися з будь-яким уявним чи реальним претендентом на його місце. Якщо тягар якоїсь книжної начитаності в такого інтелектуала ще можна відчути, елементарної вихованості вже не зустрінеш. Зазначу, що і серед «пристосуванців» достатньо розумних людей, які просто знайшли свою соціальну та культурну нішу, свою синекуру, щоб не турбуватися про виживання і по можливості займатися, як кажуть, улюбленою справою…
Вони часто надто переобтяжені власною амбітністю, і як наслідок — виясненням взаємних рахунків нанесених та отриманих образ. Замість хоч яких-небудь спроб інтеграції в якусь помітну соціальну та культурну силу спостерігаємо радше домінування таких типів інтелектуала чи радше квазіінтелектуала, як «пристосуванець», «борець за українську культуру», «імітатор».
Чи не найбільше імітацій у чуттєвій сфері. Мало не кожна молода людина скаже з ноткою скепсису: "де, ви бачили, це справжнє кохання?" Дивно: ніхто не вірить у кохання, а слова: "я люблю, я кохаю тебе" – звучать повсякчас. Уже давно світ навчився імітувати (колись святеє-святих!) – цнотливість, та лише єгипетські законодавці і клерикали виступили з лютим протестом проти спроби імпортувати пристрої, що дозволяють жінкам симулювати цнотливість. Згідно з повідомленнями, прилад викидає рідину, що імітує кров, що дозволяє жінкам, що мали дошлюбне статевий зв'язок, в першу шлюбну ніч видавати себе за дів. Професор Абдул Муті Баюмі з університету "Аль-Азхар" вважає, що поставка таких приладів те саме, що поширенню пороку у суспільстві, і називає подібне злочином, ревнителі моралі вимагають смертної кари для тих, хто спробує імпортувати в країну подібні пристрої, повідомляють єгипетські ЗМІ.
Ні чого подібного нашим імітаторам не грозить. Як на мене, більшим злочином, бо, по – справжньому боляче, коли імітують почуття любові батьки. "Якщо людина не відчула батьківської любові, у неї практично немає шансів зрозуміти Божу любов", - казав святий Франциск…
Не уникла цунамі імітаторства й віра, що, хіба, найжахливіше. Маємо незлічену кількість християн (принаймні так вони себе величають), як традиційних, так і євангельських церков, які вправно жонглюють на недосяжній висоті, достоту, як лунатики, та це лиш бравада. Окрик чи залітна птаха можуть їх звітам скинути. Будь-яка дрібничка може похитнути їхню віру. Такий імітатор віруючий – сліпий вершник на сліпому коні. Або ж актор, що співає під фонограму, де нараз вимикають звук - дуже легко втрачає голову, або ж розгублений, і засоромлений утікає зі сцени.
Гордо величаємо себе дітьми Божими, "народженими з гори", чи можна перевірити, хто ж я такий насправді? Навіть дуже легко. Дізнайся якої думки про тебе сусіди, співпрацівники, зрештою, рідня. Чи бачать вони ті зміни, про які сам говориш? Мати Тереза визнавала, що «часами проповідує навіть словами», зазвичай її проповіддю була діяльна любов.
Сиріч у тім, що Благодать приносить у серце блаженний спокій, упевненість у тому що роблю, у завтрашньому дні. А іще сказано в Писанні:. "Дано їм владу бути дітьми Божими". Що ж це за дивна така влада? Влада над чим? Передовсім над своїми чуттями, над своєю емоційною сферою. Людина на котрій спочила Благодать, переповнена любов'ю. Більше немає на планеті людей, яких би вона не хотіла зустріти ні вдень ні вночі. Це людина – лицар, але не з тією гідністю, що її щорічно роздають у Львівській опері, лицар, це толерантна особистість, має велику повагу до інших, уміє прощати, ніколи не зосереджується на своєму "Я".
Світ імітації – світ кривих дзеркал, світ ілюзії. Кімнати сміху – лише атракціон. Коли врешті, це зрозуміємо, й перестанемо там так подовгу затримуватись?...
