В Кричунові вуйко Феріщак мав ще одну неприємну пригоду.
Ішов собі, як завжди, на торговицю, притримуючи правою рукою на плечі патик, до якого був прив’язаний п’ятилітровий шуфлей3 зі сметаною. Та не довелось вуйкові донести сметану на базар.
У Кричунові зустрів свого давнього знайомого Юру Дідика, з яким колись працював у бутині.
– Мой, Дідику.., відколи єм тя не видів! – радісно скрикнув Феріщак, простягаючи Дідику руку, забувши з радощів, що тримає, нею патик з шуфлеєм.
Враз патик свиснув у повітрі і полетів угору, а шуфлей – додолу, тільки черепки й сметана розлетілися по камінні.
Феріщак витріщився на болотце зі сметаною, а потім процідив крізь зуби:
– Мой, чорт би тебе забрав, Дідику! Муг єм тя не стрітити до самої дошки!
