Ми сидимо в «Трініті» вже другу годину. Графіки наших відпусток ніяк не співпадають. Виходить так, що Ліля зможе приєднатись до нас аж через тиждень. Це трохи по-свинськи було би. Ми вирішуємо зробити їй лікарняний – хвала анархії України, де все продається і могоричиться.
Отож 14 липня чотири кікімори з торбами об’ємом, як на піврічний вояж, сідають на потяг до Сімферополя. Клеять дурня в купе, умудряються наклюкатись дрінку в 30 дігріз білоу зеро і спати цілий день. Прокинутись о 23:00 і шукати пригод з ароматичними сигаретами і небритими (пардон недоглянута іспанська борідка) бахурами і тамбурі. В 3 ночі(ранку?) ми таки вляглись, щиро переконані. Що «то всьо мудаки»(ну подумаєш викинули у вікно його sonyericsson – не тре було з ним постійно носитись!!!).
Вранці ми випхались на перон і з будуна ще довго рахували, чи справді аж вісім торбочок має бути, якщо нас лише четверо. В автобусі до Партеніта таки второпали, що забули парасолю від cонця і Canon(мій до речі) нещодавно забуті на верхній полиці купе - найкращий подаруночок ґіточкам на Николая.
Поселились з горем по полам в кімнатці два на п’ять з вдома розкладними канапами і довго тягнули сірники, хто з ким буде спати. Поки таки не Лілю(бідна дівчинка) покласти разом з Римкою, яка хропить і чмакає всю ніч. Згодом з’ясувалось, що метр – це не є безпечна відстань для спокійного і мирного сну без муз супроводу.
Наступного дні ми прокинулись рано(якраз час до обіду валив) і пошльопали (реально такий звук від від резинових в’єтнамок) на пляж.
- Дівчата дівіться паруснік! – це Рима репетує.
- Не радуйся, тебе не візьмуть покататись на ньому, - Таня відрубує.
- Це тебе не візьмуть. Затопиш… сваімі крикамі, - зараз буде буря думають всі.
- Позакривайте роти і думайте про тишу. Хто зараз вякне – готує вечерю і миє посуд! – це я вже. Псевдонім «народна самооборона», от тільки карта вити ніяк не навчусь – ганьба і «ужозз».
Ви коли-небудь пробували заснути під хлюпіт хвиль, який нещадно перебивають крики «пах лава, сємєчкі!!!» (тонко із скигленням), «холодноє піво, рибка» ( басом із наголосом на останній склад), «бананипєрсікі»( зрештою наймиліше для мене по звуку. Дівчата раз у раз бігають по морозиво і сік в кіоск( «там такий мальчік!»), а я читаю Карпу, здерту з нету і факаюсь, що помилок капєц як багато! Іноді просто прусь.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design