- Та задовбали ви мене всі! – крикнула я і, ридаючи, кинулася в хату. Ні, я більше не витримаю. Ця свекруха мене відправить на той світ зі своєю картоплею. Скільки можна? Десять гектарів засадити цими бараболями – хіба це жарт?
Коротко і ясно: свекрушище не дозволило мені лягти до пологового будинку передчасно, бо треба було садити картоплю, хоча я й казала їй, що є ризик недоношування. Свекруха на це відказала: «Нічого придурюватися! Он я на восьмому місяці на тракторі весь район об’їздила!». Чоловік мій саме лежав у лікарні після тієї аварії. Зітхнувши, я пішла на город. Свекор вручив мені чимале відро, яке я ще до вагітності насилу здіймала, а тут… Я злякалася, а свекор прикрикнув: «Давай! Чекати на тебе тут будемо всі!» Я таки взяла те відро. Свекруха і свекор копали ямки, зовиця і я накидали в ті ямки – і так мало б бути до обіду, але в мене раптом відійшли води.
Ось так, ні сіло ні впало, з мене хлюпнула рідина просто на землю. Свекруха здивовано глянула на мене і сказала: «Ні, доцю, поливатимемо пізніше, як засадимо». Але зовиця заверещала: «Мамо, вона зараз народить!» І побігла було викликати швидку, та свекруха її спинила: «Зачекай, мо’, відро було важке, то вона і впісялася…» І ось тоді я розридалася і побігла в хату, а води знову стали витікати, і зовиця викликала таксі…
