Гитарист сидів без гитари сумний на пероні у метро. Йому хотілося сітра. Сітра давно не було, воно було, але ще тоді коли існували СеРеСеРе, репресії, репетиції святкування 9-го травня, талони на кобасу, спортивні костюми "Спорт", і неголені ноги комуністок.... хоча на рахунок останніх Гитарист не був впевнений. Якесь мале дитя, із ще меншим обличчям, що вийшло із вагону, несло у руках пластмасову іграшку, яку без дозволу поцупило із дитячого садка. Хоча хто? хто щоб поцупити, питає дозволу? В дитсадку працювала Ірина, яка мріяла бути санітаркою. Всі санітари мріяли про гігієну, а гігієни мріяли про чисту воду і нормальне триразове харчування, а не перебиватися всяким падлом, вимиваючи язиком свої яйця.
Більше би гієн на наші вулиці сьогодення, було б тут їм десятиразове харчування, бо падла у нас розвелося, як ніколи, багато. Багато сміття було, як у смітнику, так і поза ним, з яким вже працював місцевий екс-франт Тьомич. Колись Тьомич добре вчився в школі... добре вчився брехати, як лисиці на щити у події, коли деякий Ігор бився із деякими Половцями. Якби ж Ігорко тільки знав, що зачекай він всього 825 років і до його послуг буде гарячий душ із шампунем у кожній хаті, не говорячи вже про газ, інтернет і заклади швидкого харчування, які вбивають тебе повільно, як пасивне паління у заборонених для цього місцях, або як Половці, котрі нікуди не спішать. Якби ж це знали самі Половці, тоді б вони, мабуть, сіли дружно на пеньки і розпочали процес чекання, розпиваючи мед під непристойні анекдоти (голосно регочучи) дружньо обнімаючи одне-одного за плечі й співаючи хвалебні пісні Ярилу й Адідасу.
Часто буває так, що нас випадково кусають змії. Був один такий Олег, який хибанувся з одною кобилою і в результаті чого його доконала зміюка. Змії, вони ж, гадюки, бувають всюди. Під`їхав потяг у метро і вже з нього вивалилися пару десятків сотень тисяч мільйонів квітльйонів чоловік з жінками, тещами, багаторазовими коханками, бабками без бабок з кравчучками в яких видніються кілька пів-буханок вчорашніх чорних хлібів, меломанів, які завжди слухають свою божевільну музику і їхні мізки повільними потічками, абсербуючись із шмарклями, витікають через обидві ніздрі, а також членів правоохоронних - миліціянтів із просяклими потом сорочками і штанами на кант. А Кант, який жив десь у аскетичному Жермані, чи то у розпустному королівстві Прусаків, чи то у бл..ій Російській Педерації, потягуючи із соломинки Кенігсбергське пиво із двох хвилинною стоячою піною, завжди мріяв бути гитаристом. Він нікому цього не казав, але точно мріяв. Мусив же він хоч інколи, хоч про щось мріяти, попиваючи свій чай із трьома ложками брому? А от Гитарист ніколи не мріяв бути Кантом - ось у чому іронія долі, саме в цьому ця клята іронія долі.
Поволі стрілки на механічних настільних годинниках кружляли намотуючи на себе сіру стрічку часу, яка заплуталася між ними і повільно тягнула за собою все. Через це навколо всі старіють, термін придатності пачок молока, салатів і салатів, яєць, макаронів, сосисок і туалетного паперу (тих самих сосисок), помідор, майонезу, кетчупу до шашлику, кетчупу до курки, кетчупу до вареників, кетчупу до смаку, кетчупу до бутербродів, кетчупу для вегетаріанців, новобранців, засранців, коханців, коханок, шаманок, і рідкий кетчуп під ранок, виходить і водночас входить у небуття, у історію, де вже сидить і підчікує на це все хавло Ігор із своєю дружиною. Справжня дружина Ігоря чекала вдома, вона була справді гаряча, рум'яна із смолисто-чорними очима, як дірка у піхві для Ігоревого меча, хоч із неголеними ногами вона була, як комуністки... хоча в цьому воєвода не був впевненим.
Гитарист хотів би зіграти вічно живого, як сплячий красень в Мавзолеї дядько Ленін, Вітька Цоя. Але гитари не було. Немає гитари, який ти в дідька гитарист? Ти швидше "гітараст", якщо не...
Якщо вийти із підземки, то сьогодні на вулиці квітло літо... суперлото вже не продають, але, всерівно, це від граду із неба не рятує. Град був великим - гурманським. На цей град молилися всі члени клубу "Любителів граду", бо під це хмаркове випорожнення можна підставляти свої кришталеві келихи не охолодженого коктелю. Горошини замерзлої субстанції падали у цей диво-посуд із червоними млосними напоями, і від цього останні розбризкувалися по білосніжних, як їхні зуби, сукнях с..к. Вони здивовано піднімали свої делікатні брови і губки складали в соломинку (через яку колись пив пиво Кант). А кавалери, із власної правої кишені, демонстративно діставали носовички, підкидали їх в повітрі, потім вправно ловили і легенько, наче обережно і в цей же час, наче нехотя, мацкали своїх дам за їхні перси. Якби це побачили справжні Перси, вони б застрелилися зі спису, чи то пак із лука.
Гитарист підвівся із підлоги, витер свої чорні, як очі дружини Ігоревої, штани, витягнув із лівої кишені пачку цигарок, подивився в небо, але оскільи це було метро, то побачив лише стелю метрополітену, згадав пісню Цоя, витягнув із пачки запальничку, запальнув цигарку, випустив дим через ніс і несподівано й раптово отримав подачу в ніс. Правоохоронні органи, у просцятих потом сорочках і штанях на кант, які довго за ним спостерігали, забрали Гитариста у відділок, щоб падло таке, не палило в метро. А він хотів лише сітра - ось у чому друга іронія долі, ось у чому вона.
