Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2539
Творів: 45871
Рецензій: 89733

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Дивовижні пригоди Дмитрика та Марійки

© Олексій Тимошенко, 21-04-2010
Розділ 11.  Нічні Розбишаки

- Ну,от тепер можна їхати, - промовив  Дмитрик.
У цю мить песик Сірко і котик Мурко  почали тупцюватися на місці.
- Що трапилося? – запитала Марійка.
- Ви чуєте? – підняв вуха Сірко.
- Егеж.  – кивнув Мурко. – Хтось наближається.
І дійсно, в далечині, десь далеко у темряві почав зростати гучний звук. То повертались Залізні Звірі – Нічні Розбишаки, які нещодавно  поїхали до Таємничої Фортеці.
- Я боюся… - затурбувалась Марійка.
- Все гаразд. – промовив Дмитрик. Він так намагався, щоб його голос звучав упевнено, але виходило це  дуже кепсько. Все-таки компанія, що наближалася,  виглядала не дуже добре.
Малюк теж насупився. І тільки  Світлячок тримався так, ніби нічого і не сталося.
Між тим гуркіт зростав і поволі наближався до подорожуючих.
Жовті плями – очі Нічних  Розбишак  грізно блимали у темряві, їх було багацько і вони теж збільшувались. І ось, нарешті, із темряви виринув гурт машин. Вони грізно миготіли світлом жовтих фар, дверцята у них неприємно ляскали, створюючи своєрідну  музику. Повітря одразу наповнилося смородом, бо ці машини на відміну від  Малюка харчувалися не електричним струмом, а бензином - він хоча й смачний, але пахне не дуже добре. І для здоров'я не корисний. Отож друзі притиснулися до Малюка і здавалося не буде кінця-краю цьому дійству.  Раптом  Пожежна Машина гучно заволала:
- А ну, тихо. Всім мовчати, припинити галас!
Всі машини,організовано, як одна замовкли.
Тільки Мопед продовжував деренчати.
- Мо-пе-де!
- Га?
- Тихо! – гаркнула  Пожежна Машина.
-Так я ж тихо, – виправдовувався Мопед.
- Давайте послухаємо, що скаже Чорна Королева, – урочисто запропонувала Пожежна Машина.
Нічні  Розбишаки від'їхали в сторону і перед друзями з'явилась  незграбна машина, довга, з великими фарами.
Дмитрик, коли її побачив знову подумав про те, що бачив цю машину десь раніше, у місті. Напевно на вулиці. Проте де точно, він не міг згадати, тому мовчки дивився на неї і даремно мружив лоба.
Чорна Королева  блимнула фарами і промовила:
- Так-так. Втікачі!
- Нічого ми не втікачі! – вихопилося у Дмитрика. – Ми подорожуючі! І ми шукаємо Королівство Співучих Хрущів!
Після цих слів він на мить замовк. Дмитрик подумав: «ну, чому так складно, постійно комусь треба розповідати, куди їдеш, навіщо».
… бо хочемо дізнатися, де знайти Чар-квітку.
- Тихо! Треба мовчати, коли говорить Чорна Королева! – перервала Дмитрика Пожежна Машина. – Це порушення дисципліни. А у нашій компанії все повинно бути із  дотриманням  розпорядку.
- Гм, подорожуючі? -  промовила Чорна Королева. – Не знаю як вам вірити…
- А що тут знати, треба просто вірити і все, – висловилася Марійка.
- Ми з вами не знайомі, і не збираємося розмовляти, – не став мовчати і Дмитрик.
- А ви за всіх не відповідайте.  Правильно я кажу, Малюк?
Малюк зарухався і його жовті плями, здавалося, якось зменшилися.
- Я… я…
- Ти що, їх знаєш?
Друзі уважно дивилися на Малюка.
- Аякже. – задеренчав Мопед. -  Він  же наш! З нашого славетного гурту! Тільки зрадник він, втікач, йому, бачте, з нами не сподобалося.
-Ох, Малюк-малюк,  - зітхнула Чорна Королева. – ти ще такий маленький, нерозумний. Навіть не можеш збагнути від чого ти тікаєш! Від такої чудової  громади.  Правильно я кажу?
-  Правильно,  правильно, -  сигналили машини.
А Чорна Королева продовжувала свою промову.
- Ти ж тільки подивися, як у нас весело, безтурботно. Де ще ти знайдеш стільки галасу і неймовірних радощів? Де ти зможеш так беззастережно ганяти вулицями нічного міста,  відчуваючи себе справжнім володарем доріг? А що тебе чекає вдома, в твоєму старенькому гаражі?  Бурмотіння старої  машини та  мрії маленького велосипеда. Слухати про їх життя? Б-ррр.
- Але ж я  не тільки в гаражі  буду, я хочу приносити якусь  користь  оточуючим.
- Користь! – зареготала одна із машин. – Ви чули  - «користь». Не смішіть поважних машин.
- Бідний, бідний Малюк! – зітхнула Чорна Королева. – Ти ще такий маленький… не знаєш до чого можуть привести такі думки і марні сподівання. Онде, подивися на нашу Спортивну Машину. Так, вона брала участь у спортивних змаганнях, навіть перемагала, були в неї свої шанувальники, багацько друзів.  Величезні перспективі у спорті. І що?
- Що? – запитав Дмитрик.
- Як тільки вона потрапила у  серйозну аварію, то одразу нікому не стала потрібною.  Її ремонтували, ремонтували, але  даремно. Відправили її на відпочинок, і ніхто із її шанувальників навіть не поцікавився,  що сталося із  колишньою спортсменкою. А якби вона одразу потрапила б нашого чудового гурту, то все було в по-іншому.
- Так-так, – підтвердила Спортивна Машина.
- А Пожежна  Машина? – продовжувала говорити  Чорна Королева. – В неї також  все було певний час гарно. Скільки вона гарного зробила для жителів міста, швидше за вітер вона мчала туди, де виникав ненаситний вогонь. Завдяки її зусиллям було врятовано величезну кількість будинків. А далі що?
- Що? – запитала Марійка.
- На зміну нашій Пожежній Машині прийшла молодь, більш швидка та сучасна, але ж у неї був такий досвід! Отак і стояла вона у гаражі, вкривалася  пилюкою, поки  її не знайшов Мопед.
- Було таке, - погодився Мопед.
- Так-так, - підтвердила Пожежна Машина. – До того ж у мене на старій службі була така дисципліна, геть не було власного часу! А тут роби,  що хочеш, і як хочеш! Сама собі господиня. Хочу  - їду до Таємничої Фортеці, а не хочу – не їду!  Отак –от.
-  І я теж ! – весело закричав Мопед. – Життя у нас не кепське!
- Так-так. – гуркотіли машини, які зібралися навколо друзів.
Дмитрик  намагався уважно слухати все  що говорили машини, але йому постійно заважала  думка: «Де ж я бачив цю Чорну Королеву?». Котик Мурко та песик Сірко  теж слухали промову Чорної Королеви та репліки інших машин. Їм ці розмови видавались незвичними, так само, як і весь цей гурт Нічних Розбишак. Світлячок усміхався  і думав про те, що ці машини, звичайно, цікавенні, але таки говорять якійсь дурниці. Єдиний з компанії подорожуючих, хто не усміхався, а, навпаки, став геть серйозним і навіть трошки сумний був  Малюк. А якщо Чорна Королева казала правду? І його,  Малюка чекає сіре майбутнє, без веселощів, і він проведе все своє життя у сараї, слухаючи спогади Білої Королеви та мрії маленького велосипеда. Він дивився на гурт Нічних  Розбишак і поволі почав схилятися до думки, що не такі вже вони й погані, а може, й більше, зовсім не погані, а веселі, безтурботні, вільні. І дружні. Напевно. І Чорна Королева говорить зовсім слушно і доречно. А ще переконливо. І Спортивна Машина гарна. І  Пожежна Машина... І взагалі...  
І тут може б  Малюк ще що-небудь встиг подумати, та раптом  зовсім для всіх неочіковано пролунав крик  Дмитрика:
- Згадав!!!      
Всі здивовано подивились на Дмитрика.  Його друзі – Марійка, Світлячок, котик  Мурко і песик Сірко, ну і, звичайно,  Малюк. Дивилися, чекаючи пояснення,  і  Нічні Розбишаки.
- Що згадав? – запитала Пожежна Машина.
- Я згадав, де бачив вашу Чорну Королеву. А ще я зрозумів, що вона вас обманює!
-Що-о-о? Як ти можеш таке говорити?
- Можу. Я бачив вас біля міського банку, ви працюєте у банку!
- Шановні машини! Невже ви повірите цьому маленькому нерозумному хлопчику?
- Правда-правда. Саме біля міського банку! І ви тепер тут усім розказуєте неправду...
- Шановні машини! - вдало обурювалася Чорна Королева. -  Я гадаю, що вірити цьому хлопчиську не можна  ні в якому разі, адже він сам вже не розуміє, про що говорить.
Однак Нічні Розбишаки вже не слухали Чорну Королеву. Вони почали теж обурюватись, хтось, її підтримуючи, а хтось, і, навпаки,  говорив, про те, що Чорна Королева була не дуже  із ними відвертою.  Як би там не було, але галасу із цього вийшло  багацько,  Нічні Розбишаки  ляскали дверима, із їхніх динаміків лунала гучна  музика, та ще й мотори їх працювали на межі своїх можливостей.
- Слухайте, - звернувся до своїх друзів Світлячок. - В мене є, на мій погляд, чудова пропозиція. Давайте  поїдемо далі!
- Правильно! - погодилися друзі.
І поки машини продовжували сперечатися,  Світлячок із компанією  обережно відійшли від них. Малюк відчинив двері і  за мить  Нічні  Розбишаки залишилися позаду.
- Гарно ти придумав! - похвалила  Дмитрика сестричка. - Так би ми ніколи не змогли від них відчепитися.
- А я не придумав нічого,- заперечив Дмитрик, - я дійсно бачив цю машину, тільки одразу не міг згадати, а ще... ще..
- А ще, - продовжив Малюк, - а ще, здається,  ми  зовсім від них не відчепилися.
- Як?- захвилювалася Марійка.
Друзі розвернулися  і подивилися  у вікно. Нічні  Розбишаки завершили свою суперечку і  тепер наздоганяли  Малюка. Попереду їхала Чорна Королева, світло її фар небезпечно блимало. Одразу було видно, що вона вельми незадоволена.
- Ой! -  тихенько промовила Марійка.  
Дмитрик міркував, про те, що робити далі. Песик Сірко дивися на переслідувачів, а Світлячок  заспокоював Марійку, мовляв нічого страшного,  ми щось придумаємо. А Малюк  мовчав, він дуже хвилювався, адже ще ніколи його не переслідували. Однак Нічні  Розбишаки наближалися. Ще б пак! Всі   машини, які брали участь у переслідуванні вже давно влаштовували вночі перегони,  вони були більш досвідчені, аніж Малюк.  Тому із кожною хвилиною ставало все більш зрозуміліше, що рано чи пізно Нічні Розбишаки зможуть наздогнати наших друзів. Вони загрозливо світили фарами і грізно гуркотіли. Як і раніше, попереду їхала Чорна Королева, за нею Спортивна Машина, а потім вже  і всі інші. Що ж робити? Ось-ось переслідувачі  настигнуть наших друзів, і навіть важко припустити, до чого це може призвести. Одне можна  сказати із упевненістю  - нічого гарного із цього не вийде.
А Чорна Королева, яка їхала попереду всіх машин, кричала:
- Малюк, друже, чого ж ти тікаєш? Невже ти і не зрозумів, що тільки ми  є твоїми справжніми друзями!
- Так-так. - кричав Мопед, який стрибав між машинами і робив відчайдушні спроби обігнати всіх переслідувачів. Однак виходило це в нього досить погано.
- Зупинися, Малюк, ми все одне тебе наздоженемо,  а тоді вже не кажи, що ми тобі не говорили!
- Малюк, зупинися! Ти дарма хочеш залишити своїх друзів! - гуркотіла  Пожежна Машина.  Ми ж Нічні Розбишаки!
- Так-так, - кричав Мопед.
- В мене є друзі, - відповідав Малюк. Він  дуже утомився від цих перегонів, адже він ще був маленьким і ніколи  у них не брав участі. Ще трохи і машини обгонять його. А дорога все не закінчувалася, десь попереду  були обриси чогось великого і таємничого. Однак це велике  наближалося дуже повільно.
- Дмитрику, що робити?  - хвилювалася Марійка.
- Не знаю. - розгублено промовив Дмитрик.  - І дійсно, що міг зробити Дмитрик, якщо   Малюк був тільки авторолером, тобто саморобною машиною, та ще й експериментальною моделлю? Якщо серед переслідувачів  були досвідчені майстри  нічних перегонів, і, найголовніше, їх було дуже багато, набагато більше аніж  подорожуючих. Раптом Дмитрик подумав, що Малюк  все-таки не сам,  і, нарешті, не дарма - Марійка, песик Сірко, котик Мурко та Світлячок рушили в цю дивовижну подорож за чарівною квіткою, а це значить, що вони повинні її знайти, які б складнощі та неприємності не траплятися на цій нічній дорозі.
А переслідувачі  були вже поряд із Малюком.  
- Малюк! Зупинися! - кричала  Чорна Королева, яка їхала ліворуч.
- Стій! Ми все одно тебе наздоженемо! - сигналила Пожежна  Машина, що їхала праворуч від Малюка.
- Зупиніться і вам буде краще! - верещав Мопед, відстаючи від усіх машин, які брали участь у переслідуванні.
Раптом Дмитрик  промовив:
-Малюк!
- Я чую, Дмитрику! - сумно відповів Малюк.
- Ти може їхати швидше?
- Ні. Вибачте. Я і так їду із останніх сил.
- Знаєш, Малюк! А ти спробуй ще!
- Так, Малюк, будь ласка! - попросила Марійка.
- Ну хоча б іще трішки! - попросив песик Сірко.
- Я не можу!
- Можеш, - впевнено промовив Дмитрик,  - ти ж сам згадував, що майстер Павлусь Павлович говорив, що ти експериментальна модель...
- Ну то й що!
- А те, що тут написано, що ти можеш їхати дуже швидко! - Дмитрик показав рукою на спідометр.
- Мало що там написано!
- А що тут написано? - поцікавився Світлячок. - Бо я не дуже  розбираюся в цих цифрах.
  - А я так само не розбираюся! - схвильовано відказував Малюк.
- Ото дивак! - радісно закричав Дмитрик. - Тут написано, що ти можеш їхати зі швидкістю триста кілометрів за годину!
- Триста кілометрів? Це багато чи мало? - запитала Марійка.
- Це дуже швидко.
- Ну що, Малюк! Ти зупиняєшся? - загрозливо  кричала Чорна Королева.
- Зупинися, і ти приєднаєшся до нашої чудової громади, до славетної ватаги Нічних Розбишак! - гучно сигналила Пожежна Машина.
Що робити? Як допомогти Малюку?
- Ну, Малюк! Зроби  що-небудь, - тихенько попросила Марійка.
- Добре. Я подумаю.
- Малюк, вже ніколи думати. - втрутився в розмову Дмитрик.
- Я... я... - спробував відповісти Малюк. І раптом сталося диво.
Стрілка на спідометрі почала жваво рухатися, здалося,  що увімкнувся якийсь складний механізм і мотор моторолера потужно запрацював.
- Проща-а-а-авайте, шановні  Нічні Розбишаки! - тільки і встиг промовити Малюк.
- Оце так! - весело закричав Дмитрик.
- Нічого собі! - аплодувала Марійка.
А  Малюк почав швидко віддалятися від переслідувачів. Тільки смуга на асфальті за ним і лягла.
Від здивування  Чорна Королева на мить втратила мову. А  Пожежна  Машина  як закричить:
- Малюк, ти куди?
- Що трапилося?  Що трапилося? - запитувала Спортивна Машина.
- Шановна громадо, - нарешті заволала Чорна Королева. - Давайте наздоженемо цього бешкетника, цього зрадника!
- Давайте, давайте! - бурмотів Мопед. Він теж не міг зрозуміти, що сталося.
- Наздоженемо, наздоженемо! - хором сигналили машини, Нічні Розбишаки.
Та де там!  Малюк  їхав так швидко, що дуже скоро  переслідувачі залишилися далеко позаду. І тепер він їхав спокійно, назустріч вітру та темряві.
- Ти молодець, Малюк! - похвалив авторолера Світлячок.  - Ти переміг у цих перегонах!
- Егеж! - висловилася Марійка. - Я навіть не чекала від тебе такої швидкості.
Дмитрик теж підтримав друзів.
- Так, Малюк, класно, але я навіть не сумнівався!  
- Найголовніше, друзі, - відповідав Малюк, - що я повірив у свої сили, а це легко було зробити, бо поряд зі мною були ви, я не можу вас підводити. Правильно?
- Правильно,  - закричали друзі.
Нарешті,   Малюк уповільнив швидкість і зупинився.
- Щось сталося? - запитав песик Сірко.
- Ну, просто ми приїхали.
Друзі вибралися із моторолера. Дорога повертала ліворуч і губилася десь в темряві.  На небі весело миготіли зірки, вітер ворушив листя дерев, що росли обабіч дороги. Друзі розгублено дивилися один на одного. А де ж Королівство Співучих Хрущів?
І раптом у нічній тиші зазвучала чарівна мелодія. Вона звучала десь поряд.
Дмитрик попросив Світлячка:
- Друже, ти не можеш  трішки посвітити, мені здається... так, і є, дивіться стежка!
І дійсно перед  подорожуючими лежала вузька стежка, що звиваючись бігла попереду і завертала за велике дерево.
- Схоже нам туди, - промовив Дмитрик.
- Друзі... - раптом обізвався Малюк.
Всі подивилися на Малюка.
- Мені дуже сумно це говорити, але прийшов час прощатися.
- Як? - затурбувалася Марійка. - Невже ти з нами не підеш?
- Ні. Знаєте, я дуже хотів би подорожувати з вами, але... мені важко буде по цій стежці пробиратися, та й чекають на мене у гаражі. Я ж тоді, коли зустрів вас, їхав якраз додому. В гараж. Думаю, там дуже турбуються за мене. Біла Королева і Велосипед. Вони ж зовсім не погані! І ви гарні, ви й без мене  впораєтеся!
Дмитрик подивився на  Марійку, Марійка на котика Мурка, котик Мурко на песика Сірка, песик Сірко на Світлячка, а Світлячок із усмішкою відповів Малюку.
- Звичайно, звичайно, друже, ти нам і так дуже допоміг! Без тебе ми б довго-довго блукали нічними дорогами, шукаючи Королівство Співучих Хрущів.
- Тоді, прощавайте! Ні, до зустрічі!
- До зустрічі! - хором відповіли подорожуючі.
Малюк розвернувся, весело просигналив і поїхав по дорозі. Він їхав дуже швидко, швидше, аніж вітер. Ще мить, і він розчинився у далечині.
- Ну що, - весело промовив Дмитрик, - йдемо до Королівства Співучих Хрущів?
- До Королівства Співучих Хрущів! - закричали подорожуючі. Ані трохи не вагаючись, вони пішли по стежці, яка лежала у них під ногами.        

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0239810943604 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …