Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2528
Творів: 45581
Рецензій: 89202

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригода зайчика

© Silverwolf, 21-04-2010



Зима подарувала заячій сім’ї нові пухнасті кожушки, білі як сніг. Тож родина тішилася обновам.

- Тепер здалеку нас не побачать ні вовки-сіроманці, ні люди, - сказав тато-заєць галасливій малечі.

- Люди? А хто вони, оті люди? Я хочу на них подивитися! – озвалося найменше зайченя.

Це зайченя було наймолодшим, проте вуха мало довші, ніж у сестер і братів. За що його й прозвали Вуханем.

Вухань мав дуже непосидючу вдачу. Почувши від тата про людей, він вирішив неодмінно знайти їх. Тож одразу побіг на узлісся – шукати людей. Зайчик хотів глянути на них хоч краєм ока. Адже він хоробрий і зовсім їх не боїться! А як поважатимуть його брати і сестри, коли Вухань розповість, що бачив самих людей!

Зайчик прудко побіг на узлісся, минув пагорб, чкурнув полем. Він біг довго, і вже думав перепочити, аж раптом…

- Ти куди біжиш? – пролунало просто над головою.

- Ой мамо! – Зайчик замружився з переляку і завмер. Лише за півхвилини наважився розплющити одне око. І побачив того, хто говорив до нього. Незнайомець був білий білісінький, лише замість носа у нього стирчала велика червона морквина.

- Я… Я хотів зустріти людей, - несміливо озвався він. – А ти – людина?

- Ні, я Сніговик. А люди живуть он там, у великому будинку з зеленим дахом. Увечері у вікнах дому засвічується світло, і я бачу їх через вікна. Учора вони принесли у дім ялинку з лісу і почепили на неї багато яскравих іграшок.

- От чудасія! – Вухань був страшенно здивований. Це ж треба таке вигадати – чіпляти іграшки на гілки! Чи не краще самим побавитися ними!

Сніговик ще довго розповідав зайченяті про людей. Згодом Вухань запитав:

- А ти був колись у нашому лісі?

- Ні, я нікуди не ходжу. Я мушу завжди бути тут. - відповів Сніговик.

- Шкода, - зітхнув Вухань. Ми б с з тобою могли побавитися. У лови, у хованки.

- У хованки ми й зараз можемо погратися, - засміявся Сніговик. – Я заплющу очі і лічитиму до десяти, а ти ховайся!

Сніговик замружився і почав рахувати уголос: «Один, два, три…» Тим часом зайчик дременув у кущі, що росли неподалік. «У моєму білому кожуху він нізащо не помітить мене серед снігових заметів!» - подумалося йому.

Але зайчик геть забув, що залишає сліди у глибокому снігу. Тож Сніговик одразу здогадався, де заховався Вухань.

- Ти сидиш за кущами! – сказав Сніговик.

- Ех, одразу ти мене знайшов, - засмучено зітхнув Вухань. - Добре, а тепер ти ховайся, а я шукатиму!

- Вуханю! Мерщій біжи додому! – Почувся здалеку голос мами зайчика.

- Мені пора… Але я ще повернуся, неодмінно! І ми побавимося у хованки, - пообіцяв зайчик.

Та наступного дня зайченята пішли у гості до свого друга – лисеняти Лиска. І Вухань із гордістю розповідав усім, як він гуляв біля оселі людей, бачив, як чепурять ялинку… Всі слухали захоплено, і Вухань дуже пишався собою. За розмовами проминув день. А наступного дня звірята бавилися у сніжки на галявині. Потім вони вирішили піти до замерзлого озера на ковзанку…

Минали дні, тижні, але зайчик так і не навідався у гості до Сніговика.

Непомітно до лісу прийшла Весна. Снігові замети почали танути просто на очах, веселі струмки побігли лісом. Зайченята поскидали зимові білі кожушки і перебралися у сіру літню одежину.

Того ж дня Вухань загадав про Сніговика. «Треба навідати його, ми ж мали побавитися у хованки!» - подумав зайчик.

Сказано – зроблено. Вухань побіг за ліс, туди, де стояв великий будинок з зеленим дахом. Там, де колись лежали снігові замети, темніла мокра земля і де-не-де пробивалися перші паростки зеленої трави.

Але Сніговика ніде не було.

«Куди ж він міг подітися?» - гадав Вухань. Він декілька разів голосно покликав: «Сніговичку! Де ти!» Але ніхто не відповідав.

«Невже я його більше не зустріну, - зітхнув зайчик, - Ех, треба було мені раніше прийти… А може… Може, він помітив мене здалеку і вирішив заховатися десь у лісі? Щоб теж погратися у хованки? Е, ні Сніговичку, я тебе неодмінно знайду!»

І зайчик рішучо кинувся у лісову гущавину.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 23-04-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Залєвський Петро, 23-04-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.7691020965576 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …