Я йду до тебе знову. По брудним, смердючим під’їздам. Відкриваю двері своїм ключем- я знаю,що ти нікому ніколи не відкриваєш двері.
Тут брудно. Я не знімаю взуття, йду до тебе в кімнату. Ти, як завжди брудний, не бритий, зі стражданням у очах. Знову дивишся якийсь фільм, мені не зрозумілий. Ти, навіть, не обертаєшся до мене. Я готова розбити твій ноутбук.
Тут ти, наче уві сні розвертаєшся до мене і кажеш : « Я тебе сьогодні не чекав.» Я розумію, що ти не чекав мене ніколи.
Я відповідаю : «В тебе брудно. Ти- брудний» Ти на секунду зупиняєш дихання, розвертаєшся до мене і починаєш кривляти : «В тебе брудно, в тебе брудно….ти( театрально закидає голову назад) ти- брудний». Він намагається стати на ноги, але судячи по пляшкам навколо- йому це не вдасться.
Злість робить дива. Ти встаєш на стілець, де є ціла жменя недопалків і кажеш « А я тобі зараз заспіваю і все пройде» і починає гидко кривляючись співати « В лесу родилась елочка…» ти не встигаєш доспівати, бо падаєш на підлогу і заливаєшся сміхом, наперебій з кашлем. Мені стає гидко. Я кидаю твої ж ключі тобі в обличчя і біжу по сходах. Подалі від тебе.
Я прийшла до тебе, бо після всього гидкого, що було - мені просто нікуди було йти. Ти був радий мене бачити, хоча боявся показати це. Заварив каву. Смачну. Італійську.
Я сиділа на твоєму ліжку, і воно було таке високе, що ноги звисали вниз і я могла ними бовтати. Ти включив якийсь діснеєвський мультик, на своєму телевізорі. Він припав пилюкою. Знаю, що ти вмикаєш його, тільки коли приходжу я.
Ти сів поруч і подивився мені в очі. Я боялася твоїх очей, бо я в них топилася. Я стрімко полетіла вниз по спіральній, різнокольоровій трубі вниз.
Я лечу приблизно три хвилини і опиняюсь на своєму найулюбленішому причалі. Лежу на спині. Зверху - небо і зірки. З правого боку – вогні моїх улюблених ліхтарів. Піді мною - вода. І квакають жаби. У них якийсь особливий діалог. Вони, якось щасливо квакають…
Тільки зараз я помічаю тебе. Бо ти якось грубо, але і дуже ніжно, в той самий час стискаєш мою руку. Ти теж бачиш зірки.
- Тепер я знаю точно - ти приносиш щастя.
- Я знаю. Ти – теж.
……Тепер настала осінь. Немає мультиків, причалу. У Києві не видно зірок. І звичайно, тут немає жаб.
Тут є метро, серйозне кіно, туман і ворони. Але також тут є і ти. І я…. І щастя.
