Сонечко ніжно пестило землю, своїм золотим промінням. Здавалося, що наближається весна: невдовзі заспівають весняні пташки, забіліють гордовиті підсніжники. І бурхливі потоки струмків прошепочуть про щось своє, збігаючи до річки. Все це буде, але не завтра, а через три місяці. А сьогодні останній день осені.
Хлопці після уроків почали грати в футбол, бо завтра вже буде сніг. Дядько Петро переставляв на авто зимню гуму. Дід Герасим випасав корову, переганяючи її з одного місця на друге, де трава була хоч трошки більша і зелена. Майже всі знали, що завтра буде справжня зима. Холодна, жорстока і непередбачувана. ЇЇ ніхто не любив, а від так ніхто не чекав. Ніхто, крім старого Герасима.
Він ціле літо висліджує лисицю, яка краде від нього курчат. Дід був впевнений, що зимою, по свіжому сліду обов’язково знайде шахрайку. Яка майже кожного тижня приходила вночі, щоб залізти в курник. Бувало Дід цілу ніч сидить в засідці і чекає та руда, ніби здогадується і не приходить. А через днів два, три серед білого дня прийде, зловить і до лісу. А старий кричить, кидає палками, каменюками та де там вона відпустить таке добро.
Ранок. На дворі біло, біло. Мороз щипає в щоки, дітвора радіє першому снігу, кидаючи одне в одного сніжки. Дошкільнят на саночках батьки повезли в садок. А дід Герасим щось майструє. Зробив капкан поставив сильну пружину. Тепер не втече, думав старий, зараз м’яса курячого копченого почеплю і до найближчого лісу, який мрів зо двісті.
Після обіду дід взяв капкана і пішов до лісу, знайшовши лисині сліди поставив капкан, попередньо прив’язавши його до дерева. Тай пішов додому. Вночі Герасим почув, як щось кричить із лісу, взявши палку подався туди, коли прийшов бачить сусідського собаку, що висмикував лапу. Звільнивши собаку, дід переніс капкан трохи далі, поклав свіже м'ясо і пішов собі геть.
На ранок приходить, а там лапа лисиці, і багато крові. От руда, що ти зробила, перегризла собі кінцівку, щоб втекти. Ой що я наробив старий дурень – бурмотів собі старий під ніс. Кров тварини розчулила злість і помсту дідуся. Він ніби прокинувся від страшного сну. Як же вона тепер буде? Ой, ні жити, ні вмерти… По сліду крові дід пішов у ліс, пройшовши сотню метрів знайшов лисицю на снігу, яка впала, бо немала сил йти далі. Дід підняв лисицю і поніс до дому. Обробив їй рану і перев’язав марлею. На шию зав’язав ланцюг і поклав лежати біля печі. А сам ліг спати.
На ранок лисиця піднялася. Дід приніс їй свіжого молочка. Руда почала потроху пити, а коли до неї підійшов, щоб погладити, лисиця спочатку відійшла вбік, а потім повернулася і лизнула йому руку. «Ну, що будеш жити в мене тепер, куди тобі в ліс, собаки розірвуть, на трьох лапах не втечеш. Дід зарубав півня, голову, лапи, кістки та інші відходи дав лисиці. «От так тепер буде завжди» – промовив старий.
Прийшла весна, пташки співають, хлопчаки грають у футбол, а дід випустив корову на свіжу, зелену травичку. По дворі ходять курка і щойно вилупившись курчата, лисиця сидить у клітці і очей з-них не зводить. «Чекай руда, хай виростуть будемо їсти у двох! Я з тобою поділюся…» - голосно засміявся дідусь і погнав корову в поле.
