Все почалося з того, що Чупакабра звабила Чупачарку. Чупачарка змушений був на ній женитися, бо був істотою совісною. «Не те, що деякі поети, - розказувала згодом Чупакабра своїй знайомій. – Кохатися хочуть, а як заміж – то виявляється, в нього жінка». Ну от, а скоро від того народився в них син. Спочатку його назвали Чупиком, та згодом трапилося несподіване – у Чупика на голівці почав рости чуб. А як ми з тобою, читачу, знаєму, у чупачарок волосся на голові не росте. Отож у селі почали подейкувати, що молода Чупакабра, поки чоловік заглядав у чарку, поздибалася зі ще одним чудиськом із ГАКу на ймення Мжицяра (див. «Сто чудовиськ України» В. Бар-Кончалоби з Сум). Боячись скандалу, Чупакабра за кожним разом, як хто згадував про чуб Чупика, прикладала палець до губ і шепотіла «Пс-с», тобто, мовчіть, будь ласка! І незабаром Чупачуб перетворився на Чупачупса.
Однак, шановний мій читачу, ти ж розумієш, що я не взявся б за перо ради того, щоб лише пояснити походження цього імені. Історія наша про інше. Крім чубчика, Чупачупс мав ще одне диво – дуже велику голову, тому був розумним. Дехто так навіть і казав «Розумний, аж страшно». І мав хлопець з того розуму лихо. Як і всякий розумник, він іноді задавався питанням: а навіщо я існую? Не знаходячи відповіді, Чупачупс впадав у дику депресію. На щастя, траплялося це не так уже й часто.
Взагалі ж синок узяв дещо від мами, а дещо від тата. Як і мама, він був надзвичайно привабливий. Оскільки уродився він статево невизначеним (бо як можна по голові визначити, чоловік це чи жінка?), то лизати його любили і чоловіки, і жінки. Одна дама, облизуючи його гарячим язиком, якось запитала: «А де ж Ваш пунктик?», на що мудрий Чупачупс відповів: «Аби душа була великою!». Не всі, ясна річ, поділяли цю думку, але, кажу ж, лизати його любили. Може, хто хоче запитати мене : «А як же вони розмножуються, оті чупачупси?», то я із задоволенням поясню. Коли хтось нетерплячий розкушував чупачупса навпіл, то тут-таки їх з’являлося уже двоє. З цього приводу наш герой любив примовляти: «Я вічний, немов амеба!».
А тепер про головне, ради чого, власне, автор і затіяв цю писанину. Як і його батько Чупачарка, синок поїдав людей, не питаючи ім’я, віку, ваги і зарплати. Треба лише сказати, що крові він ні з кого не пив, як кажуть тут декотрі, а поїдав людей зсередини. Достатньо було комусь проковтнути хоч шматочок Чупачупса, як він, гепнувшись у шлунок, починав плямкати і жерти, зараза, все підряд – кишки, залози, ну і таке подібне. (Надіюся, мені пробачать цей невеличкий натуралізм, але, як кажуть, із пісні автора викинути можна, а жодного слова - ні). Коли ж їх, чупачупсів, потрапляло у шлунок двоє, то вони ще й починали між собою розмову про літературу. Щоб не завантажувати тебе, читачу, зайвою інформацією (ти ж, як і я, людина зайнята), то я пропущу ці розмови, сказавши тобі по секрету, що Чупачупс має скоро видати книжку під назвою «Розмови про літературу», яка базуються виключно на творах ГАКівців – інших наш герой просто не знає.
Ото ж, люди зсихалися на тріску і помирали, а всі методи проти Чупачупса, включаючи часник і гарбузове насіння, були безсилими. І тоді вчені зібралися на консиліум. В кінці засідання, коли всі вже втратили надію і похнюпили голови, раптом підскочив на стільці старий професор, котрий все життя боровся з глистами. «Еврика!» - вигукнув він і повідав шановному товариству про допіру придуманий метод. Суть методу полягала в тому, щоб вивести породу чупачупсів, які б жерли лише жир і целюліт. Ти, мій розумний друже, уже, певно, здогадався, що такий гібрид можна було б використовувати як засіб для похудіння. Перетворити, так би мовити, зло собі на користь. «Геніально!» - загукали професорові колеги і закипіла робота. Шляхом довгих, часом жорстоких експериментів і спроб шуканий екземпляр таки вдалося вивести! Назвали його Чупахудра; один прийом цього чудодійного засобу робить фігуру за три доби ідеальною. І, що найголовніше, Чупачупс, перетворившись на Чупахудру, нарешті знайшов відповідь на сакраментальне своє питання – в чому смисл життя? Тепер він радісно знищує целуліт на бедрах прекрасних дам і життя його стало наповненим по вінця роботою, спокоєм і щастям.
І, наостанок, слово до тебе, мій терплячий читачу. Не хочу приховувати, що твір цей написаний мною з метою реклами. Тому граємо відкрито: всі, хто розмістить рецензію на моє оповідання в найближчі дні, гарантовано отримає від мене адресу, де можна придбати ліцензійну Чупахудру за помірною ціною. А ще на презент я подарую рецензентові книгу Чупачупса «Розмови про літературу», яка, мабуть, уже зацікавила тебе ще в ході моєї розповіді. З цим залишайся здоровий, а вдячний автор дякує тобі за увагу і майбутню рецензію.
