Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2501
Творів: 45172
Рецензій: 88353

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Сидір, Хведір та Карпо і футбольні правила

© Михайло Гафія Трайста, 19-04-2010

Зустрілися випадково, або доля їх звела, бо всі три були в однім млині мелені, одним решетом сіяні та з одного тіста зліплені. Зв’язувала їх невидима міцна мотузка – любов до футболу та до чарки.
І так чаркували та вболівали собі щовечора Сидір, Хведір та Карпо в “Золотому півні”, поки їх Параска, жінка, що замітала в ресторані, не виганяла мітлою. Та їм було байдуже, навіть здавалося романтично випити пляшку-дві горілки під зоряним небом і поговорити про футбол, бо, бач, бесіда про футбол без горілки – те саме, що весілля без музик.
Та одного вечора не пощастило бідолахам. Коли тета Параска побажала їм мітлою по плечах “Доброї ночі”, виявилось, що всіх грошей в кишенях не вистачало навіть на півлітрову пляшечку.
– Не щастить нам сьогодні! – ледь не плачучи, почав скаржитись Сидір.
– Не щастить, та й годі! – підтвердив Хведір.
– Що подієш? – знизав плечима Карпо.
Так всі троє постояли мовчки кілька хвилин. Не хотілося їм розлучатися, не тягло додому, бо ще й північ не минуло, а хто чув, щоб порядні люди поверталися так рано додому?
– В мене є ідея! – раптом вигукнув Сидір.
– Яка ідея? – в один голос запитали Хведір та Карпо.
– Ходімо до мене додому, там у холодильнику аж дві цілих пляшки горілки, – гордо сказав Сидір.
– А що скаже твоя дружина?..– поцікавився Хведір.
– Ха-ха-ха! – розсміявся Сидір. – Та хіба в моїй хаті курка куткудаче? Ні, дорогенькі мої, в моїй хаті я кукурікаю. Ходімо! – махнув Сидір на своїх товаришів і сміливо рушив з місця.
– Що буде – те й буде, ходімо! – потягнув Хведір Карпа за рукав.
Коли дійшли до дверей Хведорової квартири, серця наших невдах забилися частіше, гейби на лихо. Хведір та Карпо навіть дихати перестали, коли Сидір придавив кнопку дзвінка.
– Хто там? – почувся голос Сидорової жінки.
– Ану відкривай скоро двері! – гримнув суворим голосом Сидір.
– А відкривав би тобі Луцифер ворота до пекла, помийняку нещасний! – благословляла жінка Сидора, відкриваючи двері. – А ці хто?..
– Та це ж мої...
– Твої?!.. Ану марш зперед моїх очей разом з твоїми помийняками, бо як вхоплю мітлу, то ребра вам поламаю! – розкричалась жінка, не давши Сидорові нагоди познайомити її зі своїми товаришами, які вже тупотіли сходами вниз з третьго поверху, наче опришки Олекси Довбуша в долину Говерлою.
– Ну й кукурікаєш ти, Сидоре, я ще такого великого півня зроду не бачив! – промовив задиханий Карпо.
– Я й сам не знаю, що на неї напало, вона мені таке вперше зробила, клянусь вам, що... пробачте... я... – пробував вибачатись перед своїми товаришами Сидір.
– Нічого, нічого, трапляється, – заспокоїв його Карпо.
– А знаєте що? Ходімо до мене, в мене є і горілка, і віскі, і навіть мексиканська текіла. Погуляємо трошки, – підморгнув їм Хведір.
– Що ти?.. Хіба не вигуляла нас досить моя конотопська відьма? – пробував відмовлятися бідний Сидір.
– Та що ви?.. Моя жінка – золото, добра, як скибка хліба свіжого, вона мені навіть писне, зозулька моя, – переконував Хведір товаришів. Врешті таки переконав, і вони вирушили до Хведорового дому.
– Зозуленько-о-о!.. Ану відкрий своєму соловейкові двері! – постукав легенько в двері Хведір.
– Зараз я тобі дам таку зозульку, що ти до гробової дошки не забудеш. Куди тобою дідько носить? Забрав би вже тебе зовсім до себе!.. – лаяла Хведорова жінка, відкриваючи двері.
– Ну, ну, не сварись, зозуленько, бач до нас гості прийшли, – пробував втихомирити жінку Хведір.
– Що-о-о?.. Гості?.. Я зараз очі окропом випарю тобі й твоїм гостям!.. Ви тільки й знаєте... – не доказала Хведoрова жінка, бо вже не було кому.
– Знаєте що?.. Ходімо до мене, сьогодні моя теща приїхала, буде тиждень в нас гостювати, зате привезла слив’янки й такого копченого сала та ковбаски, що пальці облизуватимете, – запросив сміливо своїх товаришів Карпо.
– Ні, з нас вже досить! – перелякався Сидір
– В тебе ще й теща, ні не підемо, надто велика небезпека! – почав відмовлятися і Хведір.
– Та що ви?.. Ми вже звикли втікати, – розсміявся Карпо. – Я втікав від ваших жінок, то чому б вам не втікати від моєї? Я хочу, щоб ми поквиталися. Якщо не підете, то ви боягузи, і я більше з вами не зустрічатимуся, – твердо сказав Карпо.
Що було робити бідним невдахам, не хотілося втрачати такого доброго товариша, адже він розумівся у футболі ліпше від них.
Наче не своїми ногами піднялися Сидір та Хведір на сьомий поверх будинку, в якім жив Карпо. Спинились, тримаючись якомога дальше від дверей. Та Карпо не стукав і не дзвонив, а дістав з кишені ключ і відчинив двері.
– Це ти, коханий? – почувся ласкавий жіночий голос зі спальні.
– Так, і я не самий, зі мною два мої знайомі, – відповів Карпо.
В Сидора та Хведора заперло дух.
– Пробачте, я зараз буду, тільки переодягнуся, я вже хотіла лягати, – невинним голосом вибачалася Карпова жінка.
– Проходьте, проходьте, прошу!.. – почала запрошувати їх Карпова теща, яка висунула голову з іншої кімнати.
Ще й не сіли добре за стіл, як на столі з’явилася пляшка слив’янки, сало, ковбаска та сир.
– Беріть, будь ласка, пригощайтесь, поки підігрію суп, і пельмені вже майже готові, – припрошувала гостей Карпова жінка.
– А я заварю вам чайку з медом, в мене такий медок,.. – похвалилася Карпова теща.
Від подиву Сидір та Хведір тільки очі витріщували.
*********************************
– Скажи нам, як то в тебе такі добрі та лагідні як жінка, так і теща? – почали цікавитися Сидір та Хведір наступного вечора, коли вони зустрілися в ресторані.
– А знаєте, мої дорогенькі, хоча ми розмовляли про футбол, забув вам сказати, що я футбольний cyддя, – пояснив їм Карпо.
– Який зв’язок має це із твоєю жінкою i тещою? – здивувався Сидір.
– Та має, як не має, в мене була кішка, а я живу, як ви вже бачили, на сьомому поверсі.
– Ну й що? – здивувався і Хведір.
– А те, що я навіть і вдома дотримуюсь футбольних правил.
– Не бачу ніякого зв’язку... – не розумів Сидір.
– Так ось і зв’язок, – кішка забруднила раз килим, а я їй – жовту карточку, забруднила вдруге – я їй знову жовту карточку, забруднила втретє, а я їй – червону карточку і крізь вікно, геть, мовляв, з поля, тобто з квартири.
– Все ж таки не розумію, який тут зв’язок із твоєю жінкою i тещою? – запитав вже через міру здивований Хведір.
– Є зв’язок, бо жінка і теща вже мають по дві жовтих карточки кожна!.. – гордо промовив Карпо.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Вважаю, що мені повезло,

© Tamara Shevchenko, 23-04-2010

Анекдот

© Володимир Читай, 20-04-2010

[ Без назви ]

© Росткович Олег, 20-04-2010

Файно закручено,

© Юрій Кирик, 20-04-2010

Файно закручено,

© Юрій Кирик, 20-04-2010

Дуже смішно вийшло...

© Саня Сакура, 19-04-2010

Твори ваші гарні а писати рецензій я вам більше не буду.

© Надія, 19-04-2010

"Тепер мене не займай..."

© Зоряна Z, 19-04-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.9450218677521 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ренделл Манро «А що, як?.. Серйозні відповіді на абсурдні запитання»
Згадайте усі найабсурдніші питання, які ми ставили у дитинстві дорослих, і на які не отримали відповідей. …
Анжела Дакворт «Крок за кроком». Чому талант не тотожний успіхові?
Генії — перша асоціація з людьми, які стали успішними завдяки своєму таланту. «Крок за кроком» доводить, …
«Денний звук»: реально про нереальне
Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку …
Лі Бардуґо «Королівство шахраїв»: продовження історії про благородних злодіїв
Після виходу «Шістки воронів» — першої книги дилогії «Кеттердам» — стало зрозуміло, що читачам варто …