Антон Санченко. Нариси бурси. Київ, Вид-во «Електрокнига», 2010
Антон Санченко народився в Херсоні, там же закінчив морехідне училище. Тепер живе й творить у Києві. Збірка оповідань «Баркароли» (Київ, «Факт, 2008) написана в жанрі типової мариністики, коли письменник і моряк – ці дві іпостасі творчої біографії, нероздільні. Оповідання – кочові нотатки фахового моряка, який ходив у море п’ятнадцять років, працював начальником радіостанції на суднах керченської, херсонської, одеської, стамбульської та пірейської прописки. Тексти баркарол запам’яталися іронічною манерою спостережливого героя-оповідача, свіжою оригінальною, пластичною, виразною образністю: «Я вийшов на крило капітантського містка покурити італійську цигарку. І побачив не хмари, не холодний дощовий фронт із півдня, а... химерні дерева в саду, про які писав щось таке ритор Сковорода. Мабуть, таким був Едем...».
Друга книга «Весілля з Європою» (Київ, «Факт», 2008) має сюжет. За основу стало бажання автора дослідити генеалогію своєї родини на фоні історичних подій рідної країни періоду від російсько-японської війни 1904 року, через першу, другу світові війни та голодомор 1923 і 1933 років. Про історичні катаклізми прозаїк пише жорстко і жорстоко, протиставляючи авторську нараційну манеру фальшивому героїко-романтичному пафосу творів класиків партійно-пригодницького соцреалізму: «Усі Панчі, Бабелі й Вишневські, Фурманови й Довженки, що повигадували Чапаїв, Щорсів та Будьонних, відретушували їхні патрети й створили черговий міф. Саме останні винні в наших хибних уявленнях про громадянську війну». І додам, не тільки про неї. Попри критичну налаштованість, гумористична вигадливість пера письменника невичерпна, персонажі твору намальовані соковито й привабливо.
«Нариси бурси» повертають читача до початку життєвого шляху А.Санченка. Автор міняє письменницький антураж і звертає погляд уже не на море, а на сушу. Це сімнадцять історій із життя бурси – Херсонського морського училища рибної промисловості – «Тюльки». Це розповіді про будні й маленькі свята молодого, невередливого хлопчачого колективу, котрий за будь-яких обставин зберігає почуття власної гідності й від усіх прикростей рятується гумором. Кожен із цих нарисів (за авторським визначення жанру) – яскравий, щирий, веселий та дотепний твір, просякнутий живою іронією і ліризмом. Протистояння керівництву – лейтмотив сюжету збірки – незла сатира на нудотні й марудні моральні засади, що панували в училищі, зіткнення уставних приписів і живої вдачі молодих курсантів, але конкретні образи, можливо, прототипи, тут особливої ролі не відіграють – важлива загальна тенденція: світ романтичних мрійників виявляється зовсім не чорно-білим. Та біда вчить майбутніх «морських вовків» коржі з салом їсти!
Бурсацький гумор Антона Санченка потребує окремого абзацу: «Це була площа Свободи. Отож бо, зручна назва, не треба переіменовувати щоепохи (...) Стрій завжди переможе натовп. Не хочеш бути битим – шикуйся (...) Флотські традиції – то здебільшого накази, які забули відмінити років з двісті тому (...) «Шлях до знань можна виміряти в кілометрах. Принаймі в бурсі. Бо кожен навчальний день тут починається з розводу на заняття. Роти крокують на пари урочистим маршем під оркестр усі 500 метрів плацу. Таким чином вони щотижня наближаються до омріяного диплому ще на три кілометри (...) Голодний курсант – небезпечний для суспільства, як потенційний потьомкінець і бунтівник».
З кожної книги, що нам припала до душі, від кожного письменника, котрий нам сподобався, ми беремо щось у своє життя. Розумне, афористичне, в міру філософічне письмо прозаїка, буває, балансує на грані, але ту грань не перетинає, принаймі, від його книги не лишається присмаку штучності й позування. Надзвичайне почуття гумору, іронічна вдача, життєдайна натура, відсутність моралізаторства, зрештою, природжений дар оповідача – все це надає прозі Антона Санченка привабливих рис якісної масової літератури.
