В Максима Лапіна це був звичайний день, як зазвичай, тато підвозить його до школи. У Віктора Сергійовича, Максимового батька, сьогодні справа в суді. Настав час йти до батька на зустріч. Максим йде до свого класного керівника, щоб попроситися на зустріч.
− Софія Іванівна! – гукнув він побачивши свою вчительку на коридорі, - можна вас на хвилинку?
Софія Іванівна підійшла до нього, і запитала:
− Чого тобі Лапін?
− Мені потрібно їхати з мамою до тата в суд, відпустіть мене будь-ласка після четвертого уроку.
− Я тебе нікуди не відпускаю, швидко на урок!
− Будь-ласка, в останнє...-це був насправді останній раз, коли він просився з уроків.
− Ні!!! Швидко на урок!
− Гаразд, в такому разі я зателефоную мамі, вона швидко все владнає, і в іншу школу мене переведе...
Він витягує телефон, йде до вікна і телефонує мамі.
− Запам’ятай Лапін, ти мене своєю мамою неналякаєш!
Максим розмовляє з мамою по телефону.
− Слухаю синку-пролунало з телефона-щось трапилось?
− Так трапилося, Софія Іванівна не відпускає мене...
− Ооо... Не хвилюйся, я зараз приїду і все владнаю.
− Гаразд, буду чекати...
Максим закінчив розмову з мамою, посміхнувся, і пішов на урок. Пройшов урок. Перерва. Приїхала Діана Михайлівна, мама Максима. Вона знайшла клас свого сина, і покликала його з собою в учительську вирішувати конфлікт з Софією Іванівною. Щойно зайшовши до учительської, Діана Михайлівна розпочала розмову з класним керівником Максима.
−Софія Іванівна! Мій син говорить не людською мовою, чи на китайській, що ви його не зрозуміли??? Якщо мій син каже, що йому потрібно піти з уроків, а саме по поважій причині і зі мною, то значить потрібно без конфліктів і обдумовувань його відпустити! Чи ви забули хто мій чоловік??? Одне моє слово, і він миттю вас з цієї школи звільнить, тож давайте не будемо сперечатися, і ми підемо з Максимкою до тата. -Діана взяла сина за одну руку, а в іншій руці його рюкзак, - і запамятайте, я вам не погрожую, а тільки попереджую. Я йду до директора, і переведу Макса в іншу школу.
Софія Іванівна від слів Максимової мами немогла звязати навіть слова, щоб відповісти їй. Максим з мамою пішов до директора школи. Його мама домовилася з ним, що переводить сина в школу, в якій вона вчить, директор погодився, і дав їй Максимові документи. Вони поїхали в суд.
Суд. Закіничлася справа. Виходить Віктор, батько Максима, і питає сина:
−Ну синку, росказуй, як справи в школі?
−Погано... - відповів той.
−Знову Софія Іванівна?
Діана відповідає:
−Так, вона вже забагато собі дозволяє. Уявляєш собі, вона не хотіла відпускати Максима з уроків... Я їй такий скандал влаштувала в учительській. Я забрала його з тієї школи, переведемо його в Шевченківську гімназію.
−Гаразд, я ще залишуся тут трохи, а ви йдіть в гімназію. Діана, зроби все якнайкраще - він поцілував сина і жінку, не знаючи що бачить їх в останнє.
Віктор почув як адвокат Пилипенко говорить своєму помічникові щось про нього, але не звернув на це уваги.
Максим з мамою їдуть в нову школу, і мама йому росказує:
−В мене в цій школі є подруга, вона хороша та добра жінка, я впевнена ви з нею подружитеся.
−Вона вчителька там? Що вона викладає? Як її звати?
−Так, вона вчителка, викладає там українську літературу, а звати її Наталія Володимирівна. Доречі там її син навчається, також в девятому класі, може вийде так, що й в одному класі будете навчатися.
−Побачимо.
Доїхали вже до гімназії. Діана зайшла до кабінету директора, щоб передати документи, а Максимові сказала, щоб він прогулявся по коридору. Він йде по коридору, і бачить дев’ятий клас. Дівчата на нього зразу звернули увагу, адже він був дуже симпатичний, гарний, хороший та добрий хлопець, навіть деякі дівчата почали сперечатися чий він буде, і це він замітив, йому сподобалися дівчата і клас. Ось і кажуть йому дівчата:
−Привіт.
−Привіт. – він відповідає з щирою посмішкою до вух.
−Гмм... - завелися дівчата – Ти тут будеш навчатися?
−Так, моя мама зараз в директора гімназії, щоб передати мої документи, і я буду тут навчатися...
−В якому класі?
−В девятому...
−Оооуу... Класно, давай до нас в клас.
−Цікаво... Гаразд... Згоден...
−Круто. А твоя мама де працює?
−Вона тут зарубіжну літературу викладає...
−Діана Михайлівна???
−Так, а що?
−Та нічого, просто запитала, дуже хороший викладач.
−Дякую... Приємно...
−Угу...
Виходить Діана з кабінету директора, Максим йде до неї і каже, що хоче в той клас, він показав де дівчата стояли біля дверей. Мама погодилася з ним.
−Тримай список книг, бужи в бібліотек в 33 кабінет вибери книги і йди в клас. А я татові зателефоную...
−Гаразд.
Віктор йде до авто,їде додому. Коли він захотів зупинитися біля супермаркета за продуктами, гальма незпрацювали, він їхав по мостові зигзагоподібно, щоб зменшити швидкість і якось зупинитися, але це не вдалося, він зїхав з моста. Приїхала міліція та швидка, але вже нічим було допомогти судді, він загинув... Міліція викликала секретаря Віктора, щоб допитати його. Діана телефонує Вікторові, і чує голос оператора: „Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності...” Надія налякалася трохи, адже такого ще не було, щоб вона телефонувала своєму чоловікові, а він був „поза зоною...”. Діана зателефонувала секретареві Віктора.
−Де Віктор? Що з ним???
−Діана Михайлівна, ваш чоловік загинув...
−Що?...
−Віктор Сергійович загинув.
Гімназія. Перерва. До Максима підходить його новий однокласник Михайло і каже:
−Привіт. Як тебе звати?
−Привіт, Максим, а що, я щось не так зробив?
−Та ні, не бійся, нічого ти мені не зробив поганого, просто хочу запропонувати тобі прогулянку та екскурсію по нашій школі. Ти не проти?
−Звісно не проти..
В цей час до Михайла підходить Андрій Пилипенко і каже йому:
−Залиш його! Ходімо краще в шахи зіграємо. Не бачиш, він телепень, мовчить на уроках, нізким не розмовляє крім тебе...
Михайло хотів захистити Максима від образ Андрія, вдарив Андрія і додав декілька слів:
−В шахи сам з собою зіграй, або з дружком своїм уявним, а те що він на уроках мовчить і розмовляє тільки зі мною, це не значить, що він телепень, такий як і ти, і ще, як ти виразився, то з твоїх слів я тобі скажу, що саме для тебе я - „ніхто” , ти сам, в тебе немає друзів, і це треба освідомити. Розмову завершено.
Максим сказав Михайлеві:
−Навіщо ти його вдарив? Ви напевно друзі, і насправді мабуть я і є телепень...-Максим направився до виходу з класу, а Михайло сказав:
−Не йди...
Максим зупинився біля дверей. Вони подивиллися один на одного. Максим хотів заспокоїти Михайла і сказав:
−Я тільки в коридор вийду... Не переживай, я на тебе не обіжаюся, ти хороший, міг би бути мені друг...
Михайло дуже зрадів від того, що все добре, але трохи засмутився, його збентежили Максимові слова „міг би бути добрий друг”. Михайло розпочав обдумовувати це. Чому „міг би...”??? Адже... а може все буде добре? Що для цього я повинен зробити? Я ще незнаю, але буду намагатися...
Максим вийшов з класу, і побачив, що мама біля вікна плаче. Він підійшов до неї і запитав:
−Мамо. Чого плачеш? Що сталося?
−Тато помер-крізь сльози промовила вона.
Максим обійняв маму, вони плакали, а потім він запитав:
−Як він помер???
−Це автокатастрофа...
−Але ж як? Тато завжди вправно керував автомобілем...
−Та це не він винен, і не доля...
−А що ж тоді?
−Йому підлаштували автокатастрофу, і це мабуть адвокат Пилипенко...
−Як прізвище адвоката???
−Пилипенко, а що?
−Це не його син зі мною в класі навчається???
−Так, це його син...
−Гадаю все вирішиться... Нехвилюйся так, вже нічого не зміниш, ти їдь туди де це трапилося, може щось ще дізнаєшся, а я йду в клас... Все буде добре...
Він поцілував маму і повернувся в свій клас...
Діана їде на місце загибелі свого чоловіка. Лунає мелодія на мобільному, це телефонували з міліції, вона в паніці відпускає кермо двома руками, бере телефон. Вона вїхала в електричний стовп, саме тому, що не стигла вхопитися за кермо і повернути. Загинула і мама Максима, залишивши його сиротою...
Закінчилися уроки. Всі учні виходять з гімназії. Максим сидить на лавочці біля воріт, до нього підходить Михайло і питає:
−Чому ти не йдеш додому?
−Я маму чекаю, вона повинна за мною заїхати.
Виходить мама Михайла, Наталія Володимирівна звертається до Михайла:
−Михайле! Ходи до мене на декілька слів.
Михайло піднявся з лавочки і підійшов до своєї мами, а вона йому каже:
−В Максима померла мама, запроси його до неас додому.
−Що це за день??? Гаразд, я щось придумаю...
Михайло повернувся до Максима і каже йому:
−Макс, ходімо до мене додомумоя мама твоїй зателефонує, і скаже, що ти в нас.
−Давай...-відчуваючи щось не те, сумно відповів той.
Вечір. Дім Каменских. Наталія Володимирівна розповіла Максимові про те, що сталося з його мамою. Він дуже силно плакав. Але в Наталії знайшлося щос таке, що змогло заспокоїти хлопчика...
Ранок. Дім Пилипенків. За сніданком вся сімя дивиться телевізор. Новини:
−Вчора в автокатастрофі загинув суддя Лапін. Він їхав з суду додому, на Набережній втратив керування і виїхав з мосту. Детальніше з місця подій:
−Доброго дня!-сказав кореспондент-В якому стані суддя Лапін вчора поїхав додому?
Секретар Віктора Сергійовича відповіла:
−Закінчилася справа. Всі люди, свідки які брали участь в судовому процесі розходилися. Він вийшов з залу суду до своєї сімї, а я вийшла з своєго виходу. Потім я почула, як адвокат Пилипенко наказував своєму охоронцеві зробити щось з гальмівним шлангом. Потім я вийшла на подвіря...
−В них завжди були конфлікти?
−Так, після кожної справи Пилипенко дивився на Віктора Сергійовича мов скажений.
Адвокат вимкнув телевізор, і запитав в своєї жінки:
−Ти віриш їм?
−Чого б це я їм вірила?
−Ти моя кішечка...мур-р-р-р...
−На ласку потягнуло???
Прибігає Андрій в кімнату і питає:
−Тату, це правда???
−Що синку?
−Те що я щойно бачив і чув по новинах?
−Не вір їм, ти ж знаєш що я не такий...
Дім Каменских. Кімната Михайла. Дивляться телевізор, складають книги, і збираются снідати, а після сніданку в гімназію. Михайло почув, що насправді в загибелі винен батько Андрія. Максим питає в Михайла:
−Твоя мама йде сьогодні в гімназію?
−Ні, вона спочатку допоможе організувати все, а потім мабуть вже й непіде в гімназію.
−І ми не йдемо?
−Ми підемо на декілька уроків, а потім мені моя мама зателефонує, і ми теж підемо.
−Добре.
Ти будеш снідати?
−Ні...
−Ні Макс. Тобі треба поснідати, набратися сил...
Макс заплакав. А Михайло йому каже:
−Вибач, я забув, ходімо снідати.
Вони поснідали. І заходить батько Михайла в кухню:
−Доброго ранку всім!
−Доброго...-відповіли разом.
−Я вас відвезу до гімназії, а Наталія Володимирівна поїде, Макс, до вас додому організувати там все.
−Гаразд.
Павло Антонович привіз Михайла та Максима в школу, але ще було багато часу до першого уроку і вони вирішили прогулятися на подвірї школи. Максим каже:
−Михайле, а у вас в гімназії є змагання по футболу?
−Так, є, а у вас були змагання?
−Так, я завжди в них брав участь, я був кращим футболістом школи.
−Цікаво... В нашій школі я теж найкращий футболіст.
−Тепер нас двоє. Ти не проти? Чи ти бажаєш бути першим?
−Ні, мені достатньо й так...
−Ну це добре...
−Так.
Пролунав дзвінок.
−Макс, дзвінок пролунав, ходімо в клас...
−Ходімо, але в нас перший урок – зарубіжна література.
−Так, але побачимо що буде...
Пішли в клас. Михайло з Максом за одною партою. Дивляться книгу з старою обкладинкою, книга стара, але дуже цікава. Як завжди Андрій йде до Михайла:
−Михайле! Ходімо до мене за парту, в мене цікава книга є, і з кольоровими сторінками та картинками, а не те, що в цого, стара книга, розсипається вже...Ходімо.
Максим каже Андрійові:
−Хоча в мене й стара книга, то вона цікавіша за твою, а те що в тебе кольорова книга, то це ще нічого не значить.
Михайло каже Андрійові:
−Ти знову нариваєшся??? Ти не розумієш, що ти мені не друг??? Макс мій друг. Я навіт не хочу знати що ти існуєш.
−Ха-ха-ха – єхидно посміхався Андрій.
Михайло вже невитримував, і вдарив Андрія...-...-...-... Пройшло чотири уроки. Михайловий тато телефонує Максимові і каже, що Наталія заїде по них в гімназію. З девятого класу відпустили всіх учнів на поховання. На похорон йшли і учителі...-...-...-... Поховали. Повертаються люди з кладовища, а на зустріч їм йде колишній помічник Максимового тата. Михайло, Максим, Наталія Володимирівна, Павло Антонович, всі йшли мов одна сімя. Колишній помічник Віктора Сергійовича прийшов в дім Каменских, щоб вирішити питання про всиновлення Максима, а також про спадок, який Віктор Сергійович залишив для сина.
Вечір. Сімя Каменських вечеряє і дивиться вечірні новини:
−Доброго вечора. Пів години тому, буля будівлі районного суду було вбито адвоката Пилипенка. Люди, які були присутні на судовому засіданні розповіли місцевій пресі, що йому дали хабара, щоб він закрив якусь справу, він не закрив справу. Його вбили... Павло каже:
−Догрався він з хабарами. Але так йому й треба, це ж він підлаштував автокатастрофу суддєві Лапіному...
ПРОЙШЛО ТРИ РОКИ
Літо. Турція. Сімя Каменських та Максим відпочивають. А в сусідній кімнаті біля них відпочиває Андрій Пилипенко зі своєю мамою. Вийшли Каменські з басейну. Грали у волейбол. Пили коктейлі, і взагалі насолоджувалися життям. Максим з Михайлом в басейні, а до них прийшов Андрій, він привітався з батьками Михайла, але вони невідповіли нічого. Михайло виходить з басейну, і каже Максові:
−Макс, я йду за коктейлем, а ти будь тут обережним з сином вбивці.
−Гаразд.
Михайло пішов. А Андрій почав бити Максима і топити його. Мама Михайла побачила це і пішла спасати Макса. Михайло прибіг теж, вдарив Андрія зпочатку в обличчя, а потім головою в стінку басейну. Андрій загинув. Павло Антонович взяв на руки Максима і заніс його в кімнату. Йому стало легше. Андрійова мама дивилася у вікно і бачила як гине її син. Їй незалишалося для чого і для кого жити, вона наклала на себе руки. Михайло з мамою зайшли в готель, в свою кумнату. Там були Макс та Павло Антонович. Наталія покликала чоловіка в іншу кімнату і сказала йому:
−Я хочу, щоб Максимко знав всю правду...
−Ну так розкажи йому, якщо витримаєш.
−Я спробую.
Вони повернулися в кімнату до Михайла і Максима. Ось Наталія і каже:
−Макс, я хочу тобі сказати щось важливе.
−Я слухаю...
−Твої справжні мама і тато живі.
−Як це? Але ж вони померли.
−Ні, я – твоя мама, а Павло – твій тато.
−Поясніть мені будь-ласка.
−Давно, я, Павло, Діана, та Віктор ми були друзями. Я одружилася з Павлом, а Діана з Віктором. Ми народили Михайла. Діана немогла мати дітей. Потім ми народили тебе, і вони взяли тебе до себе. Михайло питає:
−Так Максим мій брат???- з радістю він запитав.
А мама йому відповіла:
−Так, Макс твій рідний брат.
Вони обійнялися. Далі буде...
