– "Топчемо, що під ногами". Не цінуємо того, що зараз і тут, біля нас. Щукаємо примарного щастя і не розуміємо, що кожна наша хвиля це і є оте щастя. Бачити, чути світ. Топтати землю своїми ногами чи на милицях, чи у візочку. Зрештою, дихати, відчувати усе, що навколо. Просто жити і мріяти.
– Певно, що так, але й навпевно, що треба володіти тим. А коли цього не видко...
– Володіємо. Земля під ногами, а чи тішимося нею?
Чи часто ступаємо, коли тепло, босою ногою відчути її прохолоду і те тепло, яке від цього розливається по тілу?
Чи, коли розтає сніг, вдихаємо запах землі... спокійної... відпочившої за зиму?
А коли пройде дощ і чи сходимо з асфальту відчути її живу... помиту... свіжість?
Все прсто. Так і все. Пару секунд... робить нас безмежно щасливими.
– Все пізнається у... порівнянні.
– Чи часто ми порівнюємо і оцінюємо землю, хоч, навіть на пляжі? Збіжимо з гарячого піску, але чи на цю хвилину зупиняємося, щоб відчути повноту отої прохолодної благодаті?
Все тут – поруч! Тішимося поки маємо на те життя. Бо кожна хвилина може бути....
