Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46602
Рецензій: 90909

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість-антиутопія

Марш амазонки (Р.І. Початок)

© Саня Сакура (Чучаєв), 09-04-2010
           Марш амазонки - історія, котра не сподобається кожному другому чоловікові та кожній жінці, але відкрийте очі, не будьте сліпими. Все описане нижче - реальні факти, лише профільтровані моїм мозком... Читайте...

Невисока, однак дуже струнка, дівчина років двадцяти восьми з гордо піднятою головою крокувала вулицею міста майбутнього. Міста, де люди спокійно можуть бродити вулицями, не боючись потрапити під колеса автомобілів, переходячи дорогу у зазначеному для цього місці. І взагалі автівок тут не було. Це в минулому, так би мовити ретро. Давно забуте минуле. Сьогодні в моді уже автомобілі не на колесах, котрі топчуть асфальт, а літаючі автівки. Вони легко плавають повітрям між високих будівель, котрі тягнуться до самих небес. Живляться уже не паливом, а чистим воднем, тому не забруднюють повітря небезпечними для здоров’я людини газами. А для заводів, викиди яких забруднюють навколишнє середовище, науковці винайшли спеціальні фільтри, котрі захищають атмосферу. Заборонялись викиди токсичних речовин у стічні води. З озброєння країн світу майбутнього знято ядерну зброю і взагалі на планеті існував мир та спокій.
Утопія? Сон? Марево?..

Ні!!! Це не сон. Це реальність. За однієї лише умови, котру перед людською цивілізацією поставило саме життя. Ця умова гласить, що лише тоді житиметься гарно, коли жінки будуть при владі на планеті Земля…

Дівчина в спідничці до колін і суворому піджачку чорного кольору, продовжувала цюкати підборами по асфальту. Її довге волосся зібране у пучок за головою та невеличкі окуляри робили її суворішою.
Ділова жінка.
Дівчина просто навіювала іншим, що вона упевнена в собі, що вона – весь світ і всі повинні бути біля її ніг. Що вона єдина у своєму роді і неповторна. Вона – інша, але водночас вона лише малесенька частиночка світу, де є безліч їй подібних, в той же час відмінних.
Вона була особливою. Її сексапільність, її упевненість у своїх силах, її ерудиція зводили чоловіків з розуму. Вони змушені були повзати за нею на колінах, молити Бога, щоб той зробив якесь чудо і вона звернула на них увагу. Чоловіки падали до її ніг, але інші жінки не розуміли чому. Чому саме за нею? Адже є дами, які фейсами вдались і кращими, які мають ноги до вух і груди до колін. Є панянки з вищим рівнем інтелекту, є навпаки, коли їхній інтелект виміряється у знанні поз Кама Сутри…
А вона??? Ну, мармиза як мармиза. У будь-якої є така. Фігура? Ні. Набагато кращі тушки стоять за прилавками в магазинах косметики чи нижньої білизни…
В чому ж річ? – це питання ніяк не давало спокою іншим жінкам чи-то її знайомих, чи-то тих, котрі про неї чули. – В чому ж секрет її шаленої популярності? Можливо потрібно під кожного лягати? Але ж вона навпаки викаблучується…
Цих мужиків не зрозумієш.
А весь секрет заключався в тому, що вона була неприступною. Саме ця неприступність, недоступність ще більше притягувала до неї чоловіків. Вони ж думають не тільки тим місцем, яке називають другим мозочком в чоловіків нижче пояса. Іноді статевий потяг до жінки притуплюється. І не тому, що він стає імпотентом. Навпаки… Вони люблять, коли жінки грають з ними. Грають роль неприступної дівиці, яка «ні-ні» до весілля. Тоді секс відходить на другий план, а на перший виходить прагнення довести жінці, що з ним вона готова. Що тільки з ним вона відчує всі переваги сексу. Але, коли жінка здається зарано, так само швидко чоловік втрачає до неї інтерес. Парадокс??? Ні. Чоловіки - вони взагалі люблять перемагати і тому в кожній життєвій ситуації вишукують елемент гри, в якій прагнуть перемогти. Будь-то якась банальна сварка, але чоловік не терпить поразки в цій міні-битві і наступного разу буде знаходити більше аргументів на слова жінки, щоб довести свою правоту, тобто перемогти. Але який же він наївний цей чоловік, коли він вважає, що зуміє переспорити жінку. Такого мужлана ще світ не бачив. Йому б тоді пам’ятник поставили – це без питань.
А ця дівчина давала чоловікам гру. Вони бігали за нею, але вона їх відкидала, лише рівнодушно відмовляючи:
- Ще не знайшовся на світі чоловік, з яким я готова до серйозних відносин.
Деякі з чоловіків – ті, що належать до особливої касти під назвою «слабаки», швидко здавались і припиняли дарувати їй свої знаки уваги. Вони лише промовляли:
- І кращих знайдемо. І доступніших… Нехай за гроші, але не будемо за тобою бігати, як собаки.
А інші – ті, що сильніші, більш азартні, продовжували надокучати. То серед ночі заспівають серенади, хоча на вулиці гуляє середина двадцять першого століття, то намагаються проводжати додому…
Для неї всі ці чоловіки були пустим місцем і вона не знала чи є взагалі на світі такий, якого варто назвати гідним… Чи є на планеті чоловік, за якого вона б віддала життя?
Крокуючи вузьким тротуаром, вона згадала недалеке минуле, коли світом ще панували чоловіки… Тоді вона пізнала, що таке нещастя, по-справжньому відчула утиски чоловічої половини. Чоловіки вважали себе пупом землі і дозволяли собі пригнічувати жінок. Дарма… Жінки вони злопам’ятні…
Чоловіки того світу, де раніше панував патріархат, не помічали того руху незадоволених своїм становищем жінок, який заполонив усі країни планети Земля. Навіть жінки тогочасного Арабського світу, де вони не мали жодних прав, де чоловіки  пригнічували їхню сутність, де дозволяли собі спалювати жінок живцем, проливаючи на їхні синтетичні, легко займисті, одежини керасин, повстали проти влади чоловіків. Вони виступили проти віковічних традицій, чого ніяк не могли уявити чоловіки. Вони думали, що у них зброя, сила і вони зуміють зупинити рух жінок-феміністок. Однак перший постріл, перше мертве тіло жінки, яке звалилось на землю, продірявлене кулею автомата, зробив з жінок-феміністок амазонок-воїнів.
Не гніви жінку, бо не знаєш чим вона відповість на твою образу.
Жінки зуміли звалити патріархат, який переріс з простої форми суспільного устрою у тоталітарний режим, вони зуміли вибороти собі право на свободу, на вільне життя. Вони здобули щось подібне до «анархії між статями».
В новому світі, створеному уже жінками, чоловіки не були рабами, не були пригніченими, як довелось бути більшості жінок. Жінки навпаки дали можливість чоловікам допомогти у розбудові нового світу. Вони не відштовхували науковців, педагогів, адвокатів… Дозволяли самореалізуватись всім і кожному.
Те, чого не дозволяли зробити їм чоловіки раніше. Але жінки не хотіли повторювати помилок своїх попередників. Не хотіли тупцювати, як худоба на місці, потрібно було рухатись вперед. А це можливо було лише при гармонійній праці чоловіка та жінки…
Дівчина звернула за ріг і увійшла до високої будівлі, з якої саме виходила ціла делегація чоловіків, які реготали та, мабуть, обговорювали останній футбольний матч… Жінки навіть закрили очі на цей вид спорту. Не змусили чоловіків забути про нього. Ні!!! Що ж це за чоловік без шкіряного м’яча? Що за чоловік без футболу?
Але, як би жінки ненавиділи футбол, вони продовжили його традиції. Рицарський поступок з їхнього боку. Істинно рицарський…
Чоловіки, запримітивши дівчину, почали проявляти джентльменські якості: пропускати її, притримали навіть двері. А де раніше ви таке бачили? Можливо якийсь там хлопець колись і притримував двері для жінки, але це було настільки рідкісним явищем, що іноді на подібних хлопців дивились, як на прокажених. Однак джентльмени повністю не вимерли… Залишилась ще горстка…
Дівчина увійшла до вузького, яскраво освітленого коридору і попрямувала до ліфта. Відчинились дверцята  і вона піднялась на вісімдесят восьмий поверх. До речі, ця дівчина дуже не любила цифру 8. Завжди вважала себе її заручницею. А починалось все з того, що пішла вона до школи не так, як всі у сім років, а у вісім (на це були свої обставини). Потім у восьмому класі вона вперше закохалась, але швидко розчарувалась у цьому почутті і для неї це виявилось життєвою трагедією. Далі, коли їй було вісімнадцять років, восьмого серпня (восьмий місяць за календарем)  о восьмій годині вечора вона втрапила під колеса автівки. Тоді вона відчула, що таке бути на порозі між життям і смертю. Вісім днів у комі, а потім ще вісімдесят вісім днів на відновлення…
А тепер ще й працює на вісімдесят восьмому поверсі. Однак тепер вона не вірила у негативну силу цього числа. Навпаки, вісімка робила її сильнішою. Нехай і завдавала страждань, але саме ці страждання зробили з неї жінку, якою вона є сьогодні. З тієї невпевненої у собі, тієї, що вірила у всякі гадання, марновірства у зовсім іншу людину. Тепер вона справжня «баба», котрою немає права ніхто керувати, навіть Доля. Вона сама скеровує свою дорогу, сама творить майбутнє, сама є собі Богом і своєю Долею. Тільки вона…


                                                *   *   *
    

А двадцять вісім років раніше, в невеличкому селі, якого вже мабуть і не існує й назву його забули, народилось малесеньке дівчисько, яке вилізши з утроба матері щось незрозуміло в’якнуло і замовкло. Пологи довелось приймати бабці, бо схватки розпочались так різко, що довести вагітну жінку до районного центру, який був від села на відстані двадцяти кілометрів, видавалось неможливим. Пологи тривали довго. Майже вісім годин…
Взагалі дитя виявилось тихеньким. Як для дівчинки, то занадто тихим. В народі це вважалось доброю прикметою, однак змучена матір після важких пологів, в якої навіть в очах порозривались судини і зіниці почервоніли немов столовий буряк, незадоволено промовила:
- Щось мовчазна дівчина виявилась. Зовсім не в матір. Хай йому грець… Щоб у майбутньому мужики на ній не їздили, як на кобилі, бо мовчатиме подібно рибі і не дасть по затилку своєму трутневі, коли це буде потрібно. Буде сидіти на шиї у неї, гордо звісивши свої лапи з нігтями, як у ведмедя.
А її чоловік лише скоса поглядав на жінку, яка не на жарт розійшлась. Баба, яка приймала роди, з усмішкою на обличчі, поглядає на чоловіка.
- Так, жінка у тебе виявляється бойовою. Ти мабуть у неї під крилечком ходиш?
- Я? – перепитав батько новонародженої. – Ні! У нас демократія. Ми все разом обговорюємо, все вирішуємо разом… - він помітив, як жінка з люттю в очах поглянула на нього. - …як жінка скаже, так і буде. – різко додав він, почервонівши від сорому, а потім вибіг з будинку.

Новонароджену дівчинку назвали Олександрою. Ніхто не знав, для чого батьки дали їй таке ім’я, котре більше походило для чоловіків. Однак сказати, що ім’я давали батьки, було чистого роду брехнею. Називала дівчинку матір. Що вона сказала, те й повинно було бути. А аргументувала вона своє рішення чоловіку таким чином:
- Олександра – це від чоловічого ім’я Олександр…
- Я зрозумів уже, не дурний. - перебив її чоловік.
- Це ще треба перевірити. – гиркнула жінка і продовжила. – Олександр від грецького означає «алекс» - захисник, «андрос» - чоловік.
- Тобто, чоловік-захисник?
- А ще казав, що не дурень. Пеньку, у нас же доця. Як вона може бути чоловіком-захисником?
- Та я ж…
- Вона в нас буде захисником від чоловіків. Вона виведе ваш поганий рід мужиків…
- Чого це ти раптом? – насупився чоловік. – Що я тобі такого зробив, що мене називаєш такими образливими словами.
- Та досить уже дути губи. Ти ж мій чоловік, на тебе можна. Ти що не звик?..

Так Олександра, а якщо простіше Саша, росла у середовищі, де домінантною є влада жінки над чоловіком. Принаймні у її сім’ї так і було.
Однак натурою вона повністю вдалась у свого батька, котрого позаочі називали тряпкою, а не чоловіком. Він був слабодухим, ніколи не перечив своїй дружині. Хоча в цьому була інша причина. Не перечив, тому що знав, розпалиться сварка, після якої жінка може його залишити. А він кохав її. Кохав більше за життя. І готовий був терпіти будь-які знущання своєї жінки. Він боявся, що пішовши їй проти шерсті, залишиться без коханої жінки. І йому було не важливо чи кохає вона його. Було важливо те, що він кохає. Нехай і таку стерву, але ж кохає.
Також він був надзвичайно невпевненим у собі. Завжди, лише відчувши хоч якусь перепону на своєму шляху, він сходив з дороги. А чому? Бо думав, що не зможе подолати ці перепони. Справжні чоловіки навпаки шукають труднощів на своє м’яке місце, щоб довести свою силу, а він був не таким. Зовсім іншим…
Саша теж росла такою, однак від матері їй теж дістались деякі неприємні нотки її характеру. Саша майже ніколи не могла стримувати своїх емоцій. Завжди говорила в очі все, що думала про людину, якщо та її розлютить. Однак майже кожного разу програвала подібні дуелі…

Коли Саші було п’ять  рочків її батько помер. Він виявився набагато слабшим, ніж про нього думали. Пішов одного разу після сварки з жінкою до бару і залив у себе дві пляшки горілки, щоправда на пару з якимось невідомим для нього другом, пропив майже всю зарплатню. Своєму співбутильнику розповів трагедію свого життя:
- У мене баба – красива, прямо Памелла Андерсен і та відпочиває перед нею, але ж стерво-о-о. – говорив, ледве перебираючи язиком чоловік.
- Чому ж ти… - голосно гикнув співрозмовник, язик якого працював в автономному режимі. – Соррі… Кинь її та й діло з кінцем.
Чоловік на мить задумався над порадою майже «мертвого» співрозмовника, а потім відповів:
- Легко тобі говорити. А я її кохаю.
Співрозмовник уже не слухав його. Він акуратно виклав свою голову на столі і тихенько ХРОПІВ.
- Я знаю, що мені робити. – промовив сам до себе чоловік і пішов геть з бару…

А на другий день, зранку, біля будівлі сільради зібралося ціле стадо селян, які повідкривавши роти, зирили на тіло батька Саші. Він десь знайшов міцного, однак тонкого, дрота, виліз на сільраду пожежною драбиною і підвісився на опорі для прапору України. Помер чоловік навіть не від удушення, як зазвичай буває при повішенні, а тому що дріт глибоко увіп’явся в горло, ледве не розрізавши його.
Саша тоді теж бачила тіло свого батька і ще не розуміла, що сталось.
- Чому батько там висить? – запитувала вона в усіх людей, які зацікавлено дивились на мерця, однак ніхто не відповідав. Всі мовчали. – Він спить? – радісно промовила вона. – Тато грає. Він спить. Та-т-у. – вигукнула вона, але тіло її батька і не ворухнулось.
А потім вона помітила рятівників, які знімали батька. Мати підбігла до нього і почала ридати. Схопила його за мертву руку і почала тріпати.
- На кого ж ти… - вона плакала і кляла його зціпивши зуби. – Це ж гріх… Бога побоявся б.
Саша тоді теж підійшла до батька і подібно матері, схопила батькову руку, позбавлену життя і почала штурхати.
- На кого ж ти… Це ж гріх … Бога побоявся б. – повторила вона репліку матері і голосно засміялась. Вона вважала, що батько спить, що ось-ось прокинеться та побіжить з нею гратись у хованки. Однак він не реагував.
- Мамо… - заговорила Саша. – А чому тато спить?
- Доцю… - тремтячим голосом відповіла матір, ледве стримуючись, щоб не заридати в увесь голос. – Тато заснув навіки…
- Це як?
- Він помер.
- А це як, помер? – перепитала маленька.
Мати не стрималась і заридала.
- Помер… - повторила Саша. А потім, побачивши рясні сльози матері, які котились рум’яними  щоками до кінчиків пухких губ, теж заплакала. І не зрозуміло чи вона заплакала просто за компанію матері, чи-то зрозуміла, що сталось з батьком, а можливо просто відчула біль матері і їй теж стало боляче.
Так плакали вони, доки тіло батька не забрали на ростин до моргу, щоб перевірити наявність в організмі якихось отруйних речовин. Пізніше матері Саші повідомили, що ніякої отрути, окрім великої дози алкоголю в організмі її чоловіка не виявили.
На третій день чоловіка поховали, однак не за всіма православними звичаями. Самогубство – це страшний гріх, можливо страшніший за вбивство і за звичаєм людину, котра позбавила себе природного права на життя, заборонялось попу оспівувати. До того ж багато людей відмовлялись нести труну з мерцем…
  Далі буде... (кому цікаво)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Це замах?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Z, 10-04-2010

Мені цікаво...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Аня, 10-04-2010

І Томас Мор до такого не додумався......... :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 10-04-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74813485145569 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …