Пропоную методом колективного творення написати гаківський бестселлер :)
Принцип такий: я вміщую початок, ви присилаєте ссвої варіанти продовження, і так далі.
==============
Трінідад і Тобаго. Чи Топаго?? Я сиджу у порожньому офісі, дванадцята година ночі, незабаром з-поза шафи почне вилазити всяка різна нечисть і буде наді мною знущатися, аж поки півні не запіють.Та шо там казати... Така в мене вже робота – сиджу, спостерігаю за Мережею. Головним сисадміном влаштувався. Платять непогано. А в голові все крутяться Трінідад і Тобаго.
У вікно хтось стукає, дивно, адже наш офіс на шостому поверсі, мабуть, якийсь нічний метелик. Відчиняю жалюзі – ні, знову вампір. Шкірить зуби, просить впустити всередину. Та ну його. Я закриваю жалюзі, вампір з горя бахкається на асфальт, підводиться і шкандибає до тролейбусної зупинки – там тусуються якісь молоді наркомани. Ото їм зараз буде прихід, я собі уявляю.
На Трінідаді і Тобаго неспокійно. Тобаго хоче відділитися від Трінідада, чи Трінідад від Тобаго. Коротше, бунт на кораблі, путч, трінідадське гекачепе. Трінідадці звинувачують тобагців у державній зраді і продажу нікарагуанськолму диктаторові рецепту заварювання чорної кави. З протилежного боку лунають звинувачення в порушенні якогось чи то мораторію, чи то меморандуму. Вся Європа нажахана цими подіями, ціна на каву зросла майже в півтора рази, хтось знову стукає мені у вікно. Мабуть, знову той вампір. Відчиняю жалюзі - ні, нічний метелик. Гарний такий, великий, волохатий весь, з отакенними зубами. Але в мене нема часу займатися метеликами, я ж не орнітолог якийсь там, тим більше – на Трінідаді неспокійно, і на Тобаго неспокійно, не сьогодні-завтра там розпочнуться бойові дії, і шо тоді ? Що я буду з цими метеликами робити?
Я зашторюю жалюзі, сідаю до комп'ютера, у мене шість непрочитаних повідомлень. Так, що там мені пишуть? О, я ж так і знав – щойно хтось пристрелив трінідадського полісмена, підозра впала, звичайно ж, на тобагського коммівояжера, котрий продавав на вулиці універсальну щітку для чищення мохерових виробів. Його дружина, до речі, колишня громадянка Росії, виїхала на Трінідад і Тобаго чотири роки назад, вдало вийшла заміж, регулярно висилала батькам на батьківщину продуктові пакунки. За це її в Росії оголосили персоною нон грата, а в Румунії про неї зняли епічну кінокартину. Я дивився цей фільм кілька разів – непогана картина, хоч і румунська, ще й до того ж там дуже сексапільні акторки.
Хтось знову стукає у вікно. Відчиняю жалюзі – там нікого немає. Ні вампіра, ні метелика. Дивно, що б це могло стукати? Мусив би бути або вампір, або метелик. А може, мені почулося? Я ховаюся за трубою батареї центрального опалення, вичікую. Стукіт повторюється, і я блискавкою вилітаю з-поза труби. Краєчком ока помічаю, як за шибкою майнула чиясь постать у білому. Ага, здається, це була наша секретарка Алла, котра померла два тижні назад. Така безглузда смерть – подавилася кісточкою лимона. Я ж їй тоді пропонував каву, так ні... Пила собі чай з лимоном, закашлялася, кісточка потрапила кудись не туди, і от маєш, тепер вона вже два тижні очікує своєї черги, а від нічого робити займається різними дурницями, стукає ночами в шибки, не дає людям спати. А за життя вона була провідним спеціалістом з внутрішніх проблем Трінідада і Тобаго, знала напам'ять всі котування акцій основних трінідад-і-тобагських компаній, навіть кілька разів виїжджала туди у відрядження. Привозила тамтешню каву, небагато щоправда, але нам вистачило злітати на Місяць і назад.
Зойкнула аська – прийшло повідомлення від одного російського „колеги”, того, що пише вірші на кшталт „А на Трінідадє всє чувіхи – б...ді”. Російські колеги також сильно переймаються Трінідадом, неспроста все це, ой неспроста.
