Хочеться мати такого, щоб взяти за руку, а можна й не брати. Або просто йти поряд, з сміхом чи з розмовами, а з рештою, можна й в абсолютній мовчанці. Просто йти. Хай навіть з навушниками у вухах, і зрозуміло, що у кожного свої навушники, свій плеєр, мобіла, чи щось там ще. Але на одній хвилі, не те щоб ФМ, а на звичайній собі хвилі. Отак іти світ заочі, через приміські поля, луки, степи, головне, щоб йти… Аж раптом в когось з нас, мабуть що в мене, випадає навушник з вуха...І я чую, що в нього лунає та ж самісінька пісня, ті ж самі ноти, ті ж слова зараз на його вустах…Бо ми на одній хвилі! І тоді, я зупинюсь на якусь долю секунди, але навіть цієї часточки безмежного часу вистачить, щоб зрозуміти, що це він. І саме поряд з ним я хочу жити саме на цій – єдиній хвилі.
