Одного чудового ранку, коли я цигикав солому з кукурудзянкою на січкарні (в нас кажуть: різав січку) прибаглося мені написати прозовий твір про героя нашого часу.
Висякавши порохна з носа, взявся я до написання. І тут почув голос героя:
- Тільки не вдягай мене у шаровари і не примушуй поклонятися Шевченку.
- Ти що очманів, - відказую йому, - Шевченко – це святе!
- Святе? Може сам він, як людина – так, але те, що з ним зробили ми, не дає нам стати сильним народом, зректися психології меншовартості, перестати вже нарешті «обух сталити», натомість взяти тую сокиру і розрубати доктрину про пророчий геній Тараса. Так, він був для нас пророком, але всі пророцтва його вже збулися. Може й тому ми ще в дорозі, може тому ми ще рвемо кайдани, яких давно не носимо і «вражою кров’ю» кропимо волю вже два десятиліття? А гімн? Ще не вмерла Україна. Це пахне реанімаційним відділенням клініки, в якій нервово по коридору проходжають родичі людини, яка не встигла їм написати заповіт на великі статки.
- ?!!!
- Доки можна запевняти себе і весь світ, що Вона ще не вмерла і , що доля нам ще усміхнеться. Усмішку долі ми побачили у 1991 році, і запанували у своїй сторонці, але кріпацький дух тримає нас насторожі: а що там москалі? невже змирилися із нашою свободою? Змирилися. Та тільки з такою ілюзорною, яку ми зараз маємо. Ось тому я кажу, що поезія Тараса Григоровича , взята за пророчу тримає своєю тематикою нас у стані того далекого духовного роздвоєння. Озброївшись на довгу перспективу переживаннями поетових героїв , ми самі стаємо одними із них. Така собі містична трансформація.
- ?!!!
- Через те, що світогляд розкріпаченого кріпака ми робимо своїм світоглядом, сьогодні ми маємо таку «вольну волю» , точніше анархію, яку чомусь називають демократією. Я б добавив у це слово ще одну літеру «ен» і отримаємо демоНкратію. Якщо дивитися з висоти райського саду на Верховну Раду ( так і проситься «зе» спереду, щоб вийшла Зрада), то там шабаші демонів з періодичністю: вибори - вибори .
- Ну , друже, при чім тут Шевченко? Він же ж був сильним та непохитним, чесним, співчутливим до простого люду.
- А те, що він провіщав розкріпачення, і воно прийшло до його народу по – тілу, та не по – духу… Тут треба шукати серед нас, а може у минулому, чи майбутньому пророка , що виведе із кріпацтва дух.
- Та ж була оранжева революція, був пророк Ющенко, пророкував злодюгам тюрми, бідним заможне життя. Дух свобідний витав над Майданом. Які були часи…
- Ось і я про те. Вітя в душі шароварний, любитель старовинної біжутерії, покладав вінки до Тараса. Це добре шанувати минуле, але треба думати й про те, що напророкував єси.
Мені й досі у вухах муляє: Ющенко! Ющенко! Де він тепер? Мед тріпає? А злодії з його медалями вже не крадуть, а беруть, як належне. Бідні вже не бідні, а злиденні. Чи не фарисейське творення пророчої суті Шевченка породило таку схизму? Скажете жінка з косою ( в даному випадку не смерть) винна? А хіба не її коса була для Ющенка рятівним колом, коли він тонув у морі сфальшованих виборчих перегонів і самому ту фальш було не подолати. При тому, що усі ( ну майже…), хто з Юлею вже багато років - при ній, а Вітя - сам, навіть куми до Віті Другого пішли.
Тому я за Тараса Григоровича, за його високохудожні твори, проте нам треба закрити пророчий період, як такий, що вже відбувся. Чому? Тому , що це як вир, мотає нас , мотає і топить.
- Слухай, мій герою, ти що, може Бузини начитався?
- Бузина – це викидень омани, в якій перебуваємо досі. Я кажу: Шевченко був пророком до часу. Якщо він буде вічним пророком для України, то Вона буде жити, але як та , що вмирає, вмирає, але «… ще не вмерла…». А кобзарі будуть оспівувати долю злиденної маси, яку сьогодні називають народом України, котрій постійно обіцяють
хліб і до хліба. А кобз вистачить для всіх . Замало буде сліпих, - по затемнюють неправдою очі , і гайда співати тужливу про долю нещасливу.
Зверни увагу, мій авторе, що навіть радянська влада дозволяла Кобзар. Не становив він для неї загрози. Тим паче слово Тараса сьогодні не є загрозою нікому, як і не є визначальним, бо збулися благословенні часи, - Україна жива, українське слово росте. Навіть Азаров заговорив українською … Заповіт поета виконано . Пора прикликати нове…
Я перебив героя, бо знаю, що мова про це сьогодні лишня, і вирішив піти знову поратися по господарству, а прозу, тим паче, про героя нашого часу, поки що відкласти на прийдешні часи, може тоді такі герої будуть справді героями .
