Жив собі в одному лісі Зайчик. Був він добрий і не боязкий, любив городню моркву і дикі сунички. Найсолодшими були для нього літні дні й весняні ночі: в такі ночі Зайчик лягав пузом на пеньок, клав голову на пухнасті подушечки лап і лічив зорі...
Мрійливий був Зайчик, але ж не з боязких...
Зайчикові родичі завжди казали: "Стережися вовка - маєш в обличчя знати того, кого повинен остерігатись.", "Стережися лисиці...", "Стережися людини..."... Та Зайчик знав, що боятися - річ погана. "Ет, боятися жоден жоден заєць не варт! - казав завжди своїм друзям сміливий Зайчик - Як боїшся, то, вважай, що ти вже у вовчих пазурях!".
Так не боявся Зайчик вовка - то й не лучалося йому з ним і зустрітись. Аж зустрів він іншу пригоду - трьох Мавпенят...
На одному з дерев, біля самої лісової дороги, жило собі трійко веселих і невгамовних Мавпенят. Були вони дружні й привітні, але не минали й покепкувати над кимось із звірів, які йшли кудись, бувало, по справах лісовим шляхом. Цієї їхньої звички на собі ще не знали тільки Лев (який, втім, так ніколи її й не пізнає - бо за весь вік не жартувалося з ним ще жодному Мавпеняті в світі:)) і Зайчик, який ніколи шляхом не ходив, а все більше поміж кущами та городиною. Аж трапилось так, що й Зайчикові довелось піти чи то по хліб, чи то по сірники - мусив іти повз "мавпяче дерево".
- Ти ба! А це ще хто?? - завваживши здалека вухастенького, аж скрикнуло перше Мавпеня.
- Чи не Зайчик бува? Такі гості - ми й не сподівались! - вигулькнуло з-за гілки друге.
- Може й у гості до нас завітаєте, мудрику, на кедрові горішки? Чи то буде дуже марудно для такої поважної персони?? - утнуло третє. Зайчик за першою реплікою був собі весело посміхнувся, за другою вже й хвостиком повів, а за третьою так і скрививсь та й мало не зомлів:
- Та я...теє...чому ж бо й ні...який же з мене...теє...
Та Зайчика вже ніхто не слухав: загнали Мавпенята вухастенького на слизьке та й давай з нього жартувати - аж йому вуха позакручувались. А в дотепної трійки: що не слівце та таке гостре, таке уїдливе, що Зайчик якби й хотів щось відповісти - то тут же забував як і слова вимовляються. Між тим жарти та глузи сипались на втричі більшого за Мавпенят Зайчика - як шишки на бідну голову. Знітився Зайчик, злякавсь і як дремене - тільки залопотіло...
Отямився Зайчик тільки на протилежному боці лісу, тоді як на небі почали вже сходити зорі, а Мавпенята вже, певно, полягали спати.
"І чого це я злякався?" - сам до себе говорив Зайчик та й замовк: сам же вчив своїх друзів не боятися вовка, а жарти малих Мавпенят так його настрахали та ще й мало не образили!
"Отакий з тебе заєць!" - аж пискнув уголос Зайчик. "Ох...Отак на кожного зайця завжди знайдеться свій "вовк", не обов'язково й сірий та страшний..." - подумав Зайчик і вже сміливіше додав: "А все ж...боятися жоден заєць не варт!":)
