Цього року весна прийшла двадцять восьмого березня. Коли я її зустрів, вона привіталася зі мною ніжно-яскравим сонячним промінням і легким дотиком ледь розігрітого повітря. Я впевнений, що то була саме вона –– юна дівчинка весна. Коли вона до мене притулилася, я різко відчув, як дивне джерело тепла почало струмочками розтікатися по всьому тілу і, врешті-решт, залило душу. В її обіймах я почувався так легко і невимушено, що мені стало якось ніяково… Саме в цей момент я побачив всю її недоторкану красу –– це найневинніша річ у світі… Потім я відчув її велич, прояв божественної естетичності й гармонійності на землі, її небуденність і незабутність, ніби раз і назавжди… Після чого зрозумів, що вона неповторна, що вона ідеальна, що ця пора року варта того, аби завжди тримати її у своєму серці…
