Стара Соломія Кулешариха не була ні хворою, ні слабою, ані такою старою, якою намагалася зі всіх сил видаватися. Жерла баба, як голодний вовк, пила, як верблюд, і спала та хропіла, як ведмідь зимою в барлозі. Та тільки й спокою було, коли спала, бо як прокинеться, то одразу починає йойкати та голосити:
– Ой, навіщо я стара та слаба на світі живу-у-у?.. Ой, де та смерть, що не йде за мною-ю-ю?... Ой, приходь, смертечко, приходи-и-и!... Нікому я не потрібна вже, нікому-у-у!...
І так щодня голосила баба Соломія, що вже й сусідам набридло, а її зятеві Василю, – що вже й говорити?.. Терпів бідний Василь, заздрив чоловікам, коли помирали їх тещі, набагато добріші від його «Баби Яги». Ось, наприклад, Клим Воронько!.. Його теща була, як шматочок хліба, а коли померла, то Клим з радощів два тижні пив та гуляв, пригощав усіх, хто б не зайшов до корчми. А Теофіл Корч!.. Коли його теща впала в криницю, то бігав по воду до колодязя сусіда Петра Олушка, щоб наповнити свою криницю, в якій вода доходила лише до підборіддя. А він, Василь, скільки натерпівся, але жодного лихого слова старій не сказав ніколи. І догоджає їй у всьому, дає їй, чого тільки забажає, а вона, замість того, щоб подякувати, цілими днями скаржиться сусідам, що він жадає її смерті, що збиткується над нею так, що сама собі просить смерті, а та клята смерть не приходить за нею.
«А що було б, якби я?...» – майнула у Василевій голові думка.
Наступного дня, після того, як стара наїлася, напилася пива і почала свій «ритуал» запрошувaння смерті, Василь закутався в білу верету, взяв на плечі косу і став під бабиним вікном...
– Ой, смертечко, мила-а-а, ой, смертечко люба-а-а, приходь за мною-ю-ю, прихо-о-одь! – голосила стара.
Тоді Василь постукав у вікно.
– Хто там?.. – запитала баба.
– Я!.. – відповів тонким голосом Василь.
– Хто ти?...
– Я – смерть!... Хіба ти не кликала мене і не благала, щоб я прийшла за тобою?... Ось я і прийшла!..
– Як?... Що?.. – запитала перелякана баба Соломія, наближаючись до вікна, та коли побачила велику білу смерть з косою на плечах, давай голосити знову:
– Ой, смертечко мила-а-а!... Ой смертечко люба-а-а!... Яка тобі хосна з мене старої?.. Дивись, яка я, лиш шкіра та кістки!... Іди та скоси мого зятя, він ситий, як бугай. З мене тобі не хосна, смертечко, ой не хосна-а-а!.. Іди за зятем моїм, смертeчко, йди!..
– Ну якщо не хочеш помирати, то більш не клич мене пусто-дурно, – ледве стримував сміх Василь. – І зятя свого більше не чіпай, а завтра, щоб я тебе побачила з сапою на ниві, бо якщо не буде так, то в цей самий час я буду тут, за тобою прийду, зрозуміла, Соломіє?..
– Зрозуміла, смертечко, зрозуміла!.. – відповіла перелякана стара Соломія.
Наступного дня всі люди села хрестилися, дивуючись, що баба Соломія подалася сапати кукурудзу, тільки її зять Василь хитро посміхався.
