Cтарому Яремі Копиті вже дев’яносто стукнуло, а він нічого собі – працює, як двадцятирічний парубок, вип’є, попоїсть, ще й до молодиць залицяється. Почувши про старого Копиту, молоденька журна-лістка Лоліта з газети «Сільське життя» вирішила написати статтю про нього. Після довгих вагань Ярема Копита погодився.
– Ну й що ти там, зозулько, збираєшся писати про мене?.. – поцікавився старий.
– Я хочу, щоб ви розповіли мені, як проводите день, відколи прокидаєтесь і доки лягаєте спати...
– Та я, зозулько, прокидаюсь, ще на зорях, так десь коло п’ятої-шостої години ранку, знаєш, у старі роки людям не спиться так, як у молодості!.. – зітхнув з досадою Ярема Копита.
– Скажіть мені, будь ласка, що робите відразу після того, як про-кидаєтеся?.. – поцікавилась журна-лістка.
– Перед тим як умитися і помолитися Господу, я випиваю чарку міцної слив’янки!... А вже після того...
– Ну, що ви?! Як же мені писати, що ви п’єте горілку, та ще й вранці? Не можу я такого писати, це означало б, що я заохочую селян пиячити. Давайте напишемо, що ви читаєте що-небудь!..
– Але ж я читати не вмію, а тепер, в мої роки, куди вже мені вчитися письма?.. – перелякався старий.
– І не треба вам вчитися письма, ми лиш так напишемо, буцімто ви читаєте одну сторінку з книжки, замість чарки. Домовились?..
– Та про мене, пишіть, що хочете!.. – махнув старий рукою.
– Ну, тоді почнемо спочатку. І не забувайте, замість чарки, ви читаєте одну сторінку якоїсь-то книжки.
– Та-а-к!.. Вранці, коли я прокидаюсь, то в пер-шу чергу читаю одну, подеколи й дві сторінки книжки, бо я дуже люблю читати, а читання на голий шлунок – чисте здоров’я для чоловіка!..
– А опісля того?..
– Опісля я миюся, молюся Господові, і разом з бабою сідаємо снідати. Снідаючи, я теж читаю зо три-чотири сторінки. Читаю сам, бо моя баба читає рідко, хіба коли її болить черево. Знаєте, жінки не так гинуть за читанням.
– А далі, після сніданку, що ви робите?..
– Та після сніданку, беру з собою книжку, правда крадькома, щоб не помітила баба, і йду в поле працювати. Так, працючи до полудня, буває, прочитаю й цілу книжку. А на обід баба завжди приносить мені іншу. Обідаючи, я читаю кілька сторінок з неї, решту залишаю, щоб мав що читати до вечора.
– А вечером?..
– Та, вечеряючи, читаю кілька сторінок, а опісля йду в читальний зал, й там з сусідами, читаємо поки, не закривається бібліотека.
– А опісля – додому й лягаєте спати!.. – намагалася випередити старого журналістка, бо, правду кажучи, їй вже набридло читання старого.
– Та де там?.. Не спиться в старі літа, зозулько. Ой, не спиться!...
– Й що робите?..
– Та йдемо з сусідами через річку до кума Гриця, в нього своя друкарня, він весь час друкує міцну й чисту літературу, а там вже читаємо й до опівночі!.. Ось так, зозулько, минає мій робочий день!.. – зітхнув старий Ярема Копито.
