…Блакитне небо…настільки тьмяне і дощенту вимите, що повністю зливається з Богом…і лише рідке вкраплення прозоро-білих хмаринок грубо нагадує, що це, все-таки, небо…
…Я не знаю, чи достойна я писати…проте я точно знаю якого кольору небо…я прекрасно бачу його звідси, з самої глибини самотності…і зовсім не обов’язково підійматись до нього на хитких і ненадійних крилах, зовсім не обов’язково, впавши, згадувати його, як найбільше щастя, найбільшу мару всесвіту…
…мені добре видно небо звідси, із землі…та це не означає, що я ніколи не падала…Не обов’язково злітати, щоб падати…не обов’язково бути щасливим, щоби раптом втратити геть усе.
…Високо в синяві малюється білим слідом літак…я йду по бруківці…навряд люди в залізному птасі настільки щасливі, як це може здатися…вони підкорюють небо, але не бачать, якого воно кольору…я ж йду по хрусткому асфальту…мені до неба ще далеко…та це не заважає мені заливатись щирою усмішкою кожного разу, коли я підіймаю свій далеко не досконалий погляд в тривку синяву…
…Дехто летить, в полоні хмар, і не відчуває нічого…я ж просто йду, та кожен крок мій сповитий майже непомітним маревом спогадів…Вони гоять душу, адже не потребують пережиття…не потребують нового болю…на невлучні запитання можна вже не відповідати…можна вже не сміятись зі старих дурнуватих жартів…
…Так само і з самотністю…адже вона не потребує віддачі…Тепер я нікому нічого не винна…тепер мені не потрібно переживати чиїсь втрати, я вже не мушу підтримувати когось…спішити на допомогу…тепер це роблять інші…я ж насолоджуюсь власною самотою…власною волею…і сьогодні, під тьмяною стріхою неба, я хочу бачити лише цю сторону волі…своєї власної чесно заробленої волі… Ты молод, горяч и неутомим, хочешь завалить развратную девчонку и как следует оттрахать, полностью готов к сексуальным подвигам и решителен – чтобы снять шлюху не нужно иметь квартиру, автомобиль или любую другую собственность, интимное свидание можно организовать и на её территории, правда, за это нужно будет немного доплатить.
