Сон мені сьогодні приснився. Друг дитинства – Ваня. Ніби ми знову дітлахи та кудись біжимо. Я і мій «не розлий вода» дружбан. Іван! Чи не Ваня? Ні, – Василем його звали. Стільки років минуло… Все у голові плутається. Чи це склероз уже починається? А подумав, що Ваня, бо на Івана він народився. Тож, логічно, що Іваном повинен був називатися. Але назвали Василем, – на честь діда. Пригадую, на Івана, після подвигів нічних купальських до нього на день народження ходив похмелятися.
Дід Василь, хоч і старенький, але теж сто грам горілочки любив потягнути. Ні, брешу... Самогон тоді пили. Ох, міцний. Як зшадаю - дотепер мурашки по шкірі. Самогон тоді пили бо не було в селі горілки в ті часи. По талонах тільки в магазині її продавали. По дві пляшки на місяць. Чи на паспорт? Або ж горілка була в магазині, але не купували її, бо грошей не було. А дід Василь, пам’ятаю, легендарний був. Україну визволяв. За незалежність боровся. Патріот. Бандерівець. В таборах сидів сибірських. Ще, пам’ятаю, до школи його приводили на дев’яте травня. Всі груди в орденах та медалях, зірках всіляких. Стоп… Якщо на дев’яте травня до школи приходив, значить, він у Червоній Армії воював. Тоді виходить – у таборі концентраційному був німецькому. Спочатку в німецькому, а вже після війни у радянському – сибірському. Точно – червоноармійцем дід був! Пригадую, – розказував, що «за Родіну, за Сталіна!» кричав, йдучи в атаку.
А що, – бачив я минулого року Василя. Зовсім не бідує. Мама в Італії. Батько в Іспанії. Ні, плутаю, – мама в Англії, а батько в Португалії. Ще фотографію показував, де вони удвох на фоні Ейфелевої вежі. Ні, це не Василеві мама з батьком на світлині були. Це сам Василь до Парижу їздив у весільну подорож. Одружився він минулого року. Втретє вже одружився. Чи вдруге? А між першим та другим шлюбом довгий час із подругою однією, значить, «на віру» жив.
Ех, як роки летять… А ще ніби вчора разом до сусіднього села на дискотеку ходили. Ні, не на дискотеку, – до двох сестричок ми ходили на здибанки. Я до старшої, а Василь до молодшої. Чи навпаки? Яка різниця – все одно потім помінялися. Він до старшої, а я до молодшої. Але знову ж таки, – яка різниця? Все одно потім разом лікувалися. Чи то, може, я плутаю з тим випадком, коли в одній палаті лежали: я з переломом лівої ноги, а Василь – правої руки. Чи навпаки? Я праву руку зламав, а Василь, – ліву ногу. В результаті дорожньо-транспортної пригоди. Падіння з мого мопеду «Карпати». Чи то був Василів мопед «Верховина»? Чи навпаки? Хто тепер згадає?
Ех, час летить… А ще ніби вчора в інститут поступали. Я за три тисячі в політехнічний, а Василь за дві в аграрний. Чи навпаки? Хоча яка різниця? Все одно шляхи розійшлися. Але ненадовго. Після закінчення разом в банку працювали. Аграрно-промислово-експортно-імпортному. Так, здається, називався. Тільки в різних відділах. Я кредити видавав, а Василь, – забирав. Тут наша дружба й закінчилася. Написав він скаргу на мене. Мовляв, я таким людям кредити видаю, в яких він потім не може забрати. Добре, що якраз реорганізація в банку відбулася. Розділили його власники на Аграрно¬експортний та Промислово-імпортний. Чи може Промислово-експортний та Аграрно-імпортний? Коротше кажучи, я в одному банку опинився, а Василь – в іншому. Хто в якому, – вже й не пригадаю, та й яке це зараз має значення. Обидва вони, невдовзі, збанкрутували. Добре хоч я кредитів понабирати-пороздавати кому треба встиг. Стільки років відтоді минуло, а дотепер сни сняться, в яких Василь біжить за мною та кричить «Стііііііій! Віддай кредит!». А я, втікаючи, відповідаю: «Я не брааааав, це плутанииииина!». Чи то кричав: «Ніііііі, хочу реструктуризувааааати!»? Уже й не згадаю точно… А може все ж його Іваном звали?
