Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46830
Рецензій: 91224

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Літачок, схожий на дельфіна

© Карина Лукашенко, 02-04-2010
Дорослі літаки схожі на прекрасних гігантських птахів. Нічого дивного. Люди, коли винаходили перші літаки, мріяли літати саме як птахи.
Але наш  літачок не був дорослим. Навпаки, він – зовсім крихітка. І, якщо чесно, літав він хіба уночі, коли спав.
Кажуть, якщо літаєш уві сні, то ростеш. Звісно, це правда. Але не для іграшкового літака-гойдалки.
Може, ти бачив отакі гойдалки на дитячих майданчиках? Кінь чи слоник на великій міцній пружинці. На них може розміститися не надто важкий малюк і почати старанно розгойдуватися. На двох там місця нема.
А тут був не кінь, а літачок. Нещодавно його пофарбували яскравою блакитною фарбою. Ще й спереду (це місце в літаків, навіть іграшкових, зветься фюзеляжем) намалювали білим очі та великого усміхненого рота. Не гойдалка, а лялечка.
Але літачок не вважав себе гарним. Бо думав, що в нього надто маленькі крила, надто округла кабіна, хвіст якийсь дивний… Ні, справжні літаки не визнали б його за свого.
Здавалося б, звідки літачку, що весь вік провів на дитячому майданчику, знати, як виглядають справжні літаки? Дуже просто: інколи дітей, що бавилися на майданчику, на лавочках чекали мами чи старші брат й сестри. Бувало, що вони читали книжки, аби не сумувати, чи розмовляли між собою.
А наш літачок уважно слухав. Не знаю, чим можуть слухати отакі іграшки, вух же у них немає. Але він таки слухав, і дуже уважно. Тож дізнався і про справжні літаки, і про багато ще чого.
А одного разу він почув, як маленька дівчинка гукнула мамі, підбігши до нього:
- Мамо, дивися який дельфінчик! Як у мультику! От плавці, а от хвостик! І він усміхається! Я хочу кататися на дельфінчику!
Дівчинка була симпатичною, але літачок образився. Образився так, що яки намальовані очі могли плакати, то розревівся б.
Це ж треба назвати його крила, хай і невеликі, але ж крила, плавцями! Не хоче він, аби його рибою обзивали.
Навіть те, що мама виправила дівчинку: «це літак, пам’ятаєш, ми літали до моря?» - його не заспокоїло. І він від образи увесь день скрипів так, що ніхто не хотів на ньому кататися.
Лише наступного дня літачок перестав супитися. Бо випадково почув: дельфін – то не риба, а звір, хоч і живе у воді. Але головне навіть не це. Дельфіни – дуже розумні, це усім відомо. А ще – вони завжди рятують людей, якщо ті почнуть тонути у морі.
Виявилося, що бути дельфіном – то теж добре. Але не для літачка, який потай мріє вирости, стати справжнім, злетіти у небо. Що гарного у тому, аби бути схожим на дельфіна, якщо навіть порятувати нема кого?
Звісно, літачок знав, що і від нього користь є. Скільки разів було, що у нього сідали покататися малюки із сумними очима. А розгойдавшись як слід, починали голосно реготати. Що не кажіть, а гарний настрій багато чого важить!
А одного разу в ньому забули ляльку. Що й казати, ота лялька була стара і не дуже гарна.
Але літачок щиро їй співчував. Бо то йому звично залишатися вночі просто неба. Та й самотнім він себе не відчував, бо поруч були інші гойдалки та навіть велика гірка, трохи схожа на слона. А лялька звикла до зовсім іншого товариства.
Не так легко втішити когось, якщо ти – лише маленький літачок-гойдалка. Але він чесно намагався, стиха розгойдуючись усю ніч, немов заколисуючи нову знайому і розповідаючи їй про небо, зірки… і навіть про дельфінів.
Оце вже було схоже на порятунок. Хоч і не зовсім. Бо на ранок за лялькою прибігла її власниця – маленька світлоока дівчинка. Ота сама, що колись і назвала його дельфінчиком. Очі її були червоними, але вона швидко заспокоїлася. Бо й справді, що могло трапитися із тою лялькою?
Літачок знав, що лялька його швидко забуде. Так уже повелося, що в ляльок коротка пам'ять.
Однак, літачкові інколи здавалося, що він трохи сумує за нею. Бо кому ж ще він був отак потрібен, хай ненадовго?
Але навіть оту дівчинку – господарку ляльки – він довго не бачив, і навіть не чув про неї. Його разів із два пофарбувати встигли. Тож, певно, потім майнуло дві весни… Літачок був певен, що він подорослішав і закинув думки по дельфінів і про порятунок.
Він звик, що на дитячу площадку, як стає тепло, приходять нові дітлахи. Бо ж діти ростуть, знаходять інші забавки. А інколи їм просто стає затісно у гойдалках для найменших.
Тож коли до нього підійшли хлопчик та дівчинка – уже школярі, бо із портфеликами, вони виглядали майже дорослими на дитячому майданчику -  літачок спершу здивувався. А потім запишався.
Звісно, пишатися негарно. Але ж приємно знати, що про тебе пам’ятають кілька років!
А вже яке було його здивування, коли дівчинка обережно витягла з портфелика ляльку. Так, ту саму ляльку! Літачок не міг помилитися, бо йому зовсім нещодавно підновили фарбою намальовані великі очі й бачив він дуже гарно. Але ж тримала ляльку інша дівчинка, із темним волоссям. Що ж відбувається?
Він почав уважно прислухатися до розмови школярів. І от що почув: Марійка – так звали оту світлооку дівчинку, що загубила колись іграшку, зараз далеко-далеко. Її друзі навіть сказали, де саме, але літачок не розбирався у таких речах. Зрозумів тільки, що не в цьому місті і навіть, схоже, не в іншій країні.
Туди, аж ген за море, поїхали батьки Марійки і забрали її із собою. Певно, дівчинці сумно там, бо вона захворіла. І написала подрузі Лесі листа, у якому згадувала і про дитячий майданчик, і про літачка, і по ту пригоду із лялькою.
І от Леся придумала, як порадувати хвору: вона принесла ляльку, що їй колись подарували на згадку сюди, де вони гралися разом із Марійкою. Обережно посадовила іграшку до кабіни літачка і попрохала брата сфотографувати її.
І все переконувала, от Марійка побачить: тут, вдома, нічого не змінилося, усе гаразд, усі чекають на неї, -  відчує себе краще.
Літачок дуже сподівався на це. Він завмер, намагаючись не поворухнутися, аби не зіпсувати фотокартки. А ну ж Марійці не сподобається?
Звісно, ніхто б не повірив, що літачок-гойдалка  може хвилюватися. Але він таки хвилювався. Аж три чи й чотири дні.
А потім завітала Леся. Звісно, то дивна думка, заспокоювати іграшковий літачок. Але дівчинка раділа і хотіла поділитися радістю і з усіма-усіма, і з ним теж.
- Знаєш, Марійці краще. Може, і не через ту фотокартку, але вона їй зраділа.
Дякувала мені, й звеліла передати привіт літачку. Знаєш, вона усе ще вважає, що ти схожий на дельфіна. І ще вона написала, батьки обіцяли: коли вона одужає, то вони усі приїдуть сюди, хоч ненадовго!
Леся сяяла. Літачок теж усміхався. Тобто, він усміхався завжди, вже таким його створили. Але радів він щиро.
Звісно, і це – не зовсім так спасіння, як у дельфіна. Але цього дня він не образився, почувши, що схожий на дельфіна. Навіть зрадів.
Ви знаєте,  що дельфіни вміють чекати? Так-от, це вміють робити і літачки-гойдалки. Принаймні, деякі з них.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Ніжно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 05-04-2010

Гарна, тепла казочка.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 04-04-2010

Дуже зворушлива...

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Юрій Кирик, 03-04-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73925113677979 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …