Петро Мокуш та Павло Когут були чи не найліпшими ґаздами села. Обидва нежонаті, ґаздували собі на всі руки – усього досить, лише живи собі та працюй. І працювали вони, бо для землі ґазда є і господарем, і слугою, інакше від неї врожаю, як від цапа молока. Мабуть, так би собі й працювали до кінця днів, якби їх сусід Гриць Рипа, бідний, як церковна миша, і лінивий, як гадина у петрівку, не пішов працювати в місто на фабриці. Відтоді зажив собі Гриць: відремонтував хату, купив машину, телевізор, холодильник – все, що треба.
– Ану дивись на Гриця, вчора пух з голоду, а сьогодні ковбаси жере та пивом запиває, – казав із заздрістю Петро Мокуш Павлові Когуту.
– І на машині їздить, як міністр, – додав Павло.
– А роботи – всього вісім годин. Хіба то робота?.. – зітхнув Петро.
– Додому повернеться, включить телевізор та вилежується вгору пупом. Газети читає та хропака тягне!
– Ми робимо, як ті воли, а на столі купована ковбаска та пиво два-три рази на рік.
– А машини і телевізора повік не будемо мати, – з досадою махнув рукою Павло.
– Тоді яка нам хосна з ґаздівства? – стиснув плечима Петро.
– Ніякої! – сплюнув Павло.
Наступного дня, щойно світало, Петро вже стукав у Павлові двері.
– Добре, що ти прийшов, бо я вже збирався до тебе, – зустрів його Павло.
– Знаєш, я цілу ніч не спав, все кадив люлькою та думав.
– А про що ти думав? – поцікавився Павло.
– Та про що ж? Про ґаздівство та хосну з нього! Ні «пру», ні «ну»!..
– Я теж цілу ніч про те саме думав, хотів вже до тебе іти та поговорити, чи не піти б і нам та найнятися на ту фабрику? Чим ми гірші від Гриця?..
Після цієї розмови побратими-однодумці таки наступного дня попродали на ярмарку своїх волів, корів та овець і найнялися пра-цювати на фабриці, купили собі в місті по квартирі. Коли вже стали панами, то най будуть ними. Жилося їм, як в Авраама за пазухою. Що то вісім годин роботи?.. А потім сиди собі, або лежи...
Та недовго панували, бо через три місяці поменшало робочих місць на фабриці, а кого першого звільнять з роботи?... Певна річ, тих, що прибули останніми. Правда, в конторі їм виділили трохи грошей, ще й якусь компенсацію щомісячну обіцяли дати.
Що було робити Петрові та Павлові? Повертатися у село і знову починати ґаздувати?.. З них сміялися б навіть кури.
Шукали вони роботи – вліво кидалися і вправо, та де її знайти? Всі потребували тільки кваліфікованих робітників, а вони кваліфікувалися позаду волового хвоста. Побивалися бідолахи, напереживалися, перейойкалися, переухкалися та врешті звикли до безробітного життя, як ведмідь до меду. Згодом й перестали шукати роботи, бо всмакувалися в горілку та пиво, як черв’як у хрін. І так щоднини вони ходили з корчмини до корчмини у пошуках випивки... Як не потече, то хоч капне. Додому верталися тільки вечером, щоб виспатися, помитися та переодягнутися. Кожного ранку зустрічалися в корчмині, що за два квартали від їх будинку.
Та одного ранку, після того як вечером обидва «пани» добре замочили горло, Павло не прибув на ранкове причастя до корчмини. Петро, причастившись тричі, пішов шукати свого друга, але той наче крізь землю провалився. Квартира незамкнена, а Павла нема! Шукав його бідний Петрусь, всі корчмини обійшов, та марно. А горілка самому в горло не лізе, з великим трудом до вечора якось підхмелився, а вранці знову гайда в пошуки. Та Павла наче зі світу здуло. Тільки третього дня дізнався Петро, що бідний Павлусь лежить в лікарні. Всі кишені перетряс Петро, поки зібрав на пляшку горілки, бо як підеш до друга без подарунка, та ще й в лікарню?
Несміливими кроками увійшов Петро до палати та... – Господи любий! – не впізнав Павла. Той весь у бинтах, наче немовля в пеленках, сидить собі в ліжку, підпертий парнами, як турецький паша. Коли побачив Петра, вперся в нього очима, напнувся і почав дутися, мов жаба на купині, яка збирається квакнути зі всієї сили.
– Що з тобою Павле? – стурбовано запитав Петро.
– Т-т-т-а т-т-т-и ще смієш питати, щ-щ-щ-о зі мною?.. Ц-ц-ц-е з-з-з-авдяки тобі я тут л-л-лежу.
– Що ти верзеш, хіба не пили ми разом передучора? – запитав здивований Петро.
– П-п-п-или! – підтвердив Павло.
– І не впився ти, як свиня?
– Вп-п-п-ився!..
– І не поніс я тебе на плечах додому?
– П-п-п-оніс!..
– Не ліз я з тобою на плечах аж на четвертий поверх?
– Л-л-л-із!
– Не відкривав я двері твоєї квартири, тримаючи на плечах тебе?
– В-в-в-ідкривав!..
– Потім я розстелив твоє ліжко і кинув тебе в нього?
– Н-н-ні, дурню, т-т-ти відт-т-тягнув фіранок і в-в-викинув мене у в-в-вікно!..
– ?
