Горка дуже любить свята.
Усі-усі, які тільки є в календарі. Та й хто їх не любить? Свято – то завжди подарунки. А як не подарунки, то все одно веселощі.
Якби ж знаття, що бувають і неправильні свята! Коли нітрохи не весело. Хоч, якщо чесно, Горка тоді сам був винен.
Ну, може, й Олька теж. Зовсім трішки.
От що їй, важко було народитися хлопцем? Був би тоді в Горки старший брат. І вже тоді точно капосний Васько із першого під’їзду не став би дражнитися чи й машинку відбирати. Бо так би отримав відразу!
А так Олька до нього чіпляється майже щодня. То брудні руки треба вимити саме зараз, коли гра в розпалі. То іграшки поскладати, хоч то не «розгром» ніякий, а особлива майстерня, де ракети будують. Горка таку о телевізору бачив. Та що сестра в ракетах розуміє? Дівчисько…
Хоч вона буває і непоганою. І мамі майже не скаржиться. І сама може дірку на футболці зашити, поки дорослі не помітили. І казки інколи читає.
От Владко, той, що живе під ними й осінню має вже у школу піти, так просто і каже: Горці поталанило. Звісно, якщо у тебе така капосна сестриця, як його Машка, то будь-кому заздритимеш.
Он, як вона, та Машка, одного разу просто на подвір’ї Владкові потиличника заліпила. Він що, винен, що на нього нові штанці начепили, а пісок після дощу ще мокрим був? Тоді над бідолахою ще хлопці сміялися. Не всі звісно. Розумні люди над такою бідою не хихотять. Але все одно неприємно.
Той план із оголошенням, який свято зіпсував, вигадав саме Владко. Горка так, лише погодився. Хоч розумів: неправильно це. Тож і він винен. Та хіба Горка це заперечує?
Хтозна, чого Горка й погодився. Може, через рогатку. У Владка суперова рогатка. Навіть не сам зробив, у когось із старших за пригоршню гайок виміняв.
Горка ту рогатку поки що навіть натягти як слід не зміг. Та все одно хлопці у дворі заздрили.
От тільки якось незрозуміло усе вийшло. Владко ніби ту рогатку просто так подарував. А вже потім почав розпитувати, що Горка про перше квітня знає? І слова не сказав, що як приятель не погодиться разом із ним жартувати, то він подарунок відбере назад. А все одно чомусь Горка посоромився відмовитися.
- Ні, ти розумієш, отак у дворі ще ніхто не жартував! Знаєш, як всі заздритимуть?! Я точно дізнавався: у ту газету можне зателефонувати будь-хто і продиктувати оголошення. Безкоштовно. Втямив? – Влад тикав замурзаним пальцем у великий газетний лист, усіяний дрібними літерами. Горка глянув з повагою: спробуй-но розібратися у таких дрібнесеньких літерах.
Певно, Владкові здалося, що приятель не все зрозумів, бо він розтлумачив ще раз:
- Набираєш номер, а там кажуть, що записують твоє оголошення. Ну, ти й диктуєш, що хочеш продати щось, ну, хоч велосипед, і вказуєш номер телефону. Потім тоді телефонують ті, хто хоче купити саме велосипед, - і всі задоволені.
- А що плодавати треба? – Горка занепокоєно глянув на свій триколісний велосипед, що терпляче чекав біля лавки. І капосна «р» знову кудись поділася. От чого так завжди, коли треба здаватися дорослішим?
- Та не продавати! Міняти. Ну, давати одну річ, а брати іншу. І ми не по-справжньому. Ну, жарт такий. От глянь, - Владко розгладив на коліні зіжмаканий папірець, списаний нерівними літерами: «Міняємо двох старших сестер на одного брата».
- Двох? – Спитати: «А в тебе що, є друга сестра?» - Горка не ризикнув. Через оту «р».
Та Владко і так зрозумів:
- Ну, сам подумай: хто схоче за Машку віддати брата? От ти схотів би? – Горка рішуче мотнув головою. – Правильно. Так і жарт нікому смішним не видасться. А Олька твоя нічого, он, навіть жаб не боїться. Є ж такі, що хочуть не брата, а сестру. Точно тобі кажу, є. Навіть у нас у класі! Вони б такій сестрі зраділи.
Горка хотів було спитати, а що їм робити із одним старшим братом на двох? Він житиме у них по черзі, чи що? Але спершу заперечив: батькам такий обмін не сподобається. Мама завжди каже, що Олька – її помічниця. Хтозна, чи вміє чийсь брат мити посуд та витрати пил із меблів. У Горки це щось не дуже виходить.
А ще, хлопцеві було шкода віддавати кудись Ольку. Та ще й на додачу до галасливої Машки.
- Так твої батьки не дізнаються. А як дізнаються, то посміються, та й усе. Я ж кажу: перше квітня – то день жартів. Чи ти думаєш, що хтось насправді захоче отак людей міняти? А от Машка розсердиться, як я їй ту газету підсуну… А що зробить, як це – жарт?
А щоб Машка не розсердилася завчасно, Владко вирішив зателефонувати до тої газети з Горчиного дому.
Що там із тою розмовою вийшло, Горка не знав. Він думав, що слухавку тітонька з газети відразу кине, як тільки почує глос Владка. Тому і висковзнув тихцем у коридор. Приятелю і так буде несолодко.
Потім хлопці мовчки складали з конструктору машинку.
Невесела якась гра вийшла. І машинка така невдала, що довелося розібрати її на деталі. А потім Владко заквапився додому.
Більше про те оголошення Горка не згадував.
А першого квітня він і думати забув, що треба жартувати. Бо перед тим звечора ніяк не хотів спати вкладатися поки мультфільм не додивиться. А як мама таки звеліла йти спати, довго крутився у ліжку. Вирішив взагалі не спати. А щоб вони знали! Заснув якось непомітно.
На ранок же, поки добудилися, мама ледь на роботу не спізнилася, а Олька – до школи. Які вже тут жарти?
От у садочку Василько запевняв усіх, що у них спина брудна. Навіть виховательку. Ганна Іванівна йому повірила. А як жартівник нагадав про перше квітня, то опинився в кутку. Більше жартувати нікому не хотілося.
А вдома виявилося і зовсім невесело. Олька сунулася, поки мама на роботі, зателефонувати подрузі «як доросла». Хоч та Іринка жила поверхом нижче і додому дівчатка поверталися разом.
Ну й помітила, що під поличкою з телефоном завалявся крихітний зіжмаканий папірець. Підняла, а поки несла викидати – розгорнула…
А то виявилося оголошення. Те саме. Ще й із номером їхнього телефону.
Виявилося, що не лише Машка не любить жарти. Олька теж. Вона так і заявила батькам, що їй Горка теж набридає інколи. Так вона ж не тягне його міняти чи продавати!
І хай Горка тепер грається із тим своїм братом, про якого мріє. І хай той брат забирає його із дитсадка!
Мама і намагалася заспокоїти Олю, що Горка ще малий і просто не подумав. Ага, зранку, коли надто повільно зодягався, він був уже великим! Та сама мама все одно розсердилася.
Куток – то не найгірше. І таткова чоловіча розмова по те, що Ольку та Горку батьки люблять однаково і що брати й сестри повинні поважати одне одного – теж. Схоже, у батьків теж інше уявлення про вдалі жарти, ніж у Горки. Буває.
А рогатку ту він Владкові назад віддав. Чогось зовсім не хотілося з неї стріляти.
Гірше інше. Горка навіть не думав, що так звик до сестри. Звісно, Олька його не ображала. Навіть із дитсадка забирала, як і раніше. Бо кому ж іще це робити, як мама на роботі затримується? Тільки усю дорогу мовчала.
Навіть зауваження не зробила, як він випадково просто по калюжі пройшовся. Ну, майже випадково.
І вдома Олька мовчала. Хоч це – не зовсім чесно, отак сердитися. Адже Горка вже вибачення попрохав.
От цікаво, скільки б вона сердилася, якби невгамовний Василько у дитсадку не вирішив пограти у нову гру? Той Васько бачив по телевізору, як пожежники видряпувалися у кіно на дах, аби зняти звідти жінку із немовлям. Ну й, хлопці вирішили, спробувати й собі так. Поки вихователька обговорюватиме із музичним керівником хто саме співатиме на святі, а хто краще просто розповість віршик, Васько викинув із вікна ляльку – дуже вдало, та якраз зачепилася платтячком за гілку дерева. Не дуже високо над землею.
А на прогулянці хлопці ледь не посварилися. Бо з’ясувалося: усі не можуть рятувати ту ляльку одночасно. А як проказали лічилку, то випало першим лізти не Васильку, а Горці. А рахувати ще раз часу не було: вихователька могла зацікавитися, чим вони займаються?
Ну й… знаєте, Горка не злякався. Ні крапельки, от чесне слово! А вихователька, як побачила його серед гілля біля тої ляльки – дуже. Й Олька теж. Бо якраз нагодилася його забрати додому.
Дивні оті сестри. Прохаєш у них вибачення – а вони мовчать й утикаються носом у підручник із математики. Буцімто дуже полюбляють вирішувати оті приклади.
А от як побачать тебе на дереві…
Ні, Олька не верещала, щоб він зліз, як вихователька. Тільки сказала неголосно, щоб він не поспішав, як злазитиме й був дуже уважним. А сама зуби зціпила і бліда-бліда. Потім обіцяла мамі сказати, який він дурень.
Але нічого не сказала. Тільки не пустила його того вечором на двір гуляти. А щоб брат зовсім не засумував, таки погралася з ним у залізницю.
Знаєте, старша сестра – це теж непогано. Майже так само добре, як брат.
