А заощадженні на цьому зусилля витратити на вдосконалення сайту? Мені здається це більш перспективним.
Для тих, хто так не вважає пропоную дати свої варіанти відповідей на приблизно такі запитання:
№1. Кому може бути цікавий Дігіром?
мої варіанти:
а) видавцям (поритися в надії „намити” і стирити з-під носа Капранових ними виплеканого золотого автора. Жарт)
б) просунутій молоді, точніше її маню-у-усінькій частинці (справді є такі фанати, що хочуть бути в курсі укрсучліту будь-якою ціною. До речі, саме серед таких я вперше побачив наживо людей, що не тільки дочитали Карпу до кінця, а й сказали, що це круто.)
в) фахівцям, яким гра... письменники-початківці цікаві як процес.
г) друзям чи недругам авторів розміщених у ньому.
д) пишучій братії. В основному для того, щоб пересвідчитись, що „вони ж пишуть ну нічим не гірше, і навіть краще за цих нездар, а доля така несправедлива...”
е) конкурентам-альманахам. До речі, хто скільки їх знає? Ці „чималі камінці” падають без кругів регулярно не один рік і твори там не менш „високого рівня” ніж в Дігіромі! Впевнений, що абсолтна більшість авторів Дігірому їх не тільки не виписує і не купує, а навіть усі не перелічить. Що ж тоді такого дивного в нетріумфальній долі Дігірому?
є) іншим категоріям читачів, існування яких всеодно не означає народження масового попиту на альманах.
Мої висновки:
- потенційна аудиторія альманаху мікроскопічно мала , боротися за неї через магазини – нереально і непотрібно. (Хоч вбийте, але ніяк не можу уявити цю людину, яка зайшла в книгарню і замість витратити гроші (плюс пожертвувати місцем на домашній полиці) на щось гарантовано вартісне, купить будь-який альманах напханий романтичинми вправами початківців у писанні текстів). Повторюся, НМД це може зробити лише непересічний читач з якихось непересічних мотивів. І звідси напрошується ще один висновок:
-всі вищеперелічені категорії читачів в купі з цим непересічним, як правило, мають доступ до інету, де можуть зайти на сайт і почитати це все абсолютно на шару, і не вдома, а на роботі :), і не застигле, а в процесі, тобто з останніми відгуками.
Це дуже просто: заходиш собі на Гак, де перше, що кидається у вічі:
„А це наш альманах, рекомендуємо усім почитати, він того вартий!”...
Як наочне втілення гасла „від рукопису до книжки”, як втирка для носа різним там „болітцям”, як альтернатива наполовину змахльованій топ-20-ці, як красномовний результат діяльності пані Редакції, як замануха для тих самих болітць, як ознака солідності ГАКу, як свідчення певного рівня прописаних тут авторів, як т.д. і т.п.
І за цією кнопкою, виконаною у формі обкладинки (впізнаваність - велика справа!) можна прочитати перелік авторів, яких Редакція вважає найбільш цікавими, перелік творів, які увійшли в альманах, лінки на це все діло... і саме-саме найголовніше:
Пропозиція для маніяків! Для придбання Альманаха тепер не потрібно бігати, висолопивши язика, по усім книгарням, а прямо тут замовити поштою!
( І зовсім це не марудна справа організувати цю доставку, Господи, фігня яка!)
І висилаючи спраглим можна вкладати в нього... втім, хай власники самі думають, що треба в нього вкладати, його висилаючи .
Так же ж, шановна Редакціє? Де блукає бодай фантом альманаху на сайті?!Признайтеся, куди ви запхнули результати праці цілого колективу митців і своєї в першу чергу? Ви її не поважаєте? Вам за неї соромно? Чи може ви, чйорт поб'єрі, їх не поважаєте?!! Негайно, негайно признавайтеся!
№2. Кому потрібен був Дігіром?
Мої варіатни:
а) авторам у ньому розміщеним та їх близьким. Для відчуття власної значущості.
б) власникам сайту для стимулу авторів і для козирнути перед „болітцями” (от вже далося мені це визначення! Чуєте, Олесю, це вже не „гадючник” і не я його сюди приверз!)
в) Редакції, як звіт про недарма з'їдений хліб.
г) не знаю. Видавцю він в збиток (як і сайт, до речі), продавцю... ну хіба що понтанутись (правда, невідомо перед ким), або ж не відмовити Зеленому Псові на прохання приткнути десь у залі .
Мій висновок:
Завдання своє альманах виконав, так що замість нарікати на його невідомість слід би вклонитися у ніженьки трудівниці Редакції зі Спонсором. І тихенько радіти. І не забувати, що за словом „спонсори” стоять чиїсь реальні особисті гроші, у даному випадку не вкрадені, а чесно зароблені. А не вимагати промоції своїх пробних текстів, яка теж, між іншим, щось коштує.
Коротше. Перечитав написане і особисто мені ще більше ніж спочатку стало здаватися, що зосередитись краще на вдосконаленні і розкрутці сайту. Бо це те, в чому зацікавленні абсолютно усі і воно й справді варте серйозного обговорення. Ви як, панове?
