Тихо, спокійно, бентежно, безмежно….
Цс-с-с-с…. мовчи, ковтаючи присмак мого пальчика, коло шалених губ своїх. Послухай, як вигинаються вигини у стовбурах запізнілої весни і колишуть. Так буревійно огортають бруньки біло-рожевим цвітом і пахнуть.
Вечір, роса, зелена трава і ми – учора. Сьогодні ранок приніс у ліжко сніданок з попелястого співу пташок, він мов капелюшок присів коло нас у легкому польоті й цвірінькоче про те, що нас віті є двоє і світ у парі з ними, з ними живе у всесвіті спареної долі, двом своє тепло віддає і колише у колисці надій і безмежної волі, у вірі колише двох голубів – я як завжди мала, ти – постарів. Постарів у мудрості сили, став сильнішим за себе, стійкішим за нас, аби я, маленька, у твоїх долонях вмістилась ще раз.
Ще раз побачимо зорі попарі літаючих в небі, очима викарбованими для тебе, ще раз торкнемось грудей сизокрилих для нас сплетених, милий. Ще раз торкнешся губ у парі з присмаком пальців моїх, тільки раз, а тоді…
Тихо, спокійно, бентежно, безмежно… дай мені тебе просто любити – поростати травою в заповітних місцях, обдихати вітром кожен твій видих, росою мочити кожну сльозу , леденіти у дотику рук і танути затікаючи в душу промінням яскравого сонця… - тепло.
Так тепло в обіймах у світі для двох.
