- Прокинутись раніше сонця, немов боячись, що воно проспить і цей день ніколи не настане. Розбудити його дзвінким сміхом, а за необхідності розфарбувати світанок яскравою пастеллю. Пам’ятаєш, ми навипередки бігли до ставка, сперечаючись хто перший побачить промінь заспаного сонця. А потім жбурляли камінці, спостерігаючи як спокійна водяна гладь покривається дрібним тремтінням. Тулились один до одного, намагаючись зігрітись в прохолодний ранок, тулились так близько, що відчували стукіт серця. Чому ми ніколи не брали светри з собою?
Відчуваєш цей запах… Склад атмосфери змінився на третину з тих часів, але він досі такий же самий. Аромат весни. Ми могли годинами її чекати, а потім лікувати гарячим трав’яним чаєм підхоплену застуду.
Ти ще наспівувала фальшивим голосом ту сумну мелодію. Не пам’ятаю назви. Всеодно ти жахливо співала… Певно людям часто не вистачає музики, щоб передати те, на що не вистачає слів.
Прохолодний вітер ще не розучився причісувати волосся. Тобі личила та зачіска, «а ля цілковитий безлад».
Здається пройшло тисячу років, а весна досі така ж вродлива…
Двоє чоловіків сиділи на капоті автомобіля, склавши на грудях руки. Маленька дівчинка нетерпляче бігала навколо них, зі сміхом ловлячи темно-синю сукню і своє золотаве волосся, що розліталось під подихом ранкового вітру.
Темне небо дихала чистотою і свіжістю, ані хмаринки, немов завмерши в очікуванні світанку.
Чоловік в сірому костюмі схопив дівчинку за плечі і примусив стояти поряд, покинувши свої забавки.
Край небосхилу ледь пожеврів, пирснув кривавим візерунком і раптом спалахнув. Небесне полум’я перекинулось на поверхню ставка, розтікшись по ньому тоненькою багряною смугою. Промінчики весело виблиснули, пострибали по хвилям і освітили обличчя подорожніх.
Чоловік в сірому костюмі посміхнувся і штурхнув свого супутника, показавши рукою вперед. На самому краю берега, настільки близько до води, що хвилі раз у раз зачіпали підошви, сидів сивий дід. Він радісно ловив сонячні зайчики і запихав їх за пазуху, немов вони були матеріальні, а він боявся, що втратить таке чудо, й більше ніколи вже не зможе насолодитись їхнім пустотливим блиском.
Інший знизав плечима. Він також посміхався, але його очі блистіли від сліз:
- Скільки років ми зустрічаємо перший світанок весни біля цього ставка. Безглуздя. Йому ж не допомагає! Він досі не змирився!
- Я інколи запитую себе, а чи я хочу, щоб він змирився… Подивись, чи багатьох ти бачив щасливішими за нього?
Дівчинка вирвалась з обіймів чоловіка і побігла до діда. Вона з розгону приземлилась, проїхавши метр по ще жовтій траві. На її колготках залишились сліди бруду. Крихітка обійняла старого за шию. Він схопив ще одного сонячного зайчика і простягнув їй, вклавши в дитячі долоні. Дівчинка з цікавістю привідкрила долоні і засміялась:
- Але ж там нічого нема!
Дідусь ніжно провів по її розпатланому волоссю:
- Ми бачимо те, в що віримо.
- Тато каже, що ти досі бачиш бабусю. Я вірю, але не бачу.
- Тому що потрібно дивитись ось цим, - дідусь взяв її за руку і притулив до дитячих грудей, - закрий очі і ти побачиш її.
- А як вона виглядає? Я ж її ніколи не бачила.
- Дивись. Ти впізнаєш.
Чоловік в сірому костюмі нетерпляче поглянув на годинник:
- Вже час.
Його менший брат розуміючи кивнув і направився до озера. Він ступив кілька кроків, раптом зупинився і розвернувся:
- Слухай, може не будемо його відвозити в лікарню. Принаймні сьогодні. Всетаки в мами День народження.
Старший покрутив пальцем біля скроні і глузливо підморгнув брату:
- Забирай їх! Знову застудяться! Хоча б раз взяли б светри з собою!
Ранковий туман спрагло ковтав зникаючий в далині автомобіль. Хромована деталь його бампера пустотливо блиснула, немов котрийсь сонячний зайчик вирішив поїхати з тими гарними людьми.
