У великому магазині на проспекті можна купити все, що хочеш. Це так мама каже. Тато завжди додає: «крім грошей».
Горка знає: то тато так жартує. Адже татко знає все-все на світі. Тож не може не знати, що гроші не продають. Їх, навпаки, віддають продавцям за різні речі. Аби мати ті гроші, дорослі й ходять щодня на роботу, а Горка – до дитсадка. Бо мама не любить залишати його вдома самого.
Звісно, тато знає про гроші. Це ж навіть Горчині товариші у дитсадку знають. Як роблять на заняттях аплікації, то завжди залишають кольорові шматочки паперу. Кращих грошей для гри у магазин не знайти.
От тільки вихователька сердиться, інколи навіть у куток ставить, як ту гру побачить, щоб не смітили у кімнаті чи на веранді.
Горка нещодавно теж у кутку вистояв. Добре, мама не дізналася, бо ще й дома б сварилася. Але оті гроші іграшкові свої так і не віддав. Тепер у нього їх – найбільше у групі.
Шкода тільки, що вони зовсім не схожі на дорослі гроші. Їх не візьмуть у жодному магазині. Горка це добре розуміє. Він же не малий.
Довелося витрушувати скарбничку. Стоїть отаке рожеве поросятко серед інших іграшок, усміхається. То хрещена подарувала ще на Новий рік, ще й перші монетки туди вкинула, бо що ж то за скарбничка без грошей?
А як перевернути оте поросятко і сильно потрусити, то в щілину на спинці вискочить монетка. Їх там немало зібралося. І мама буває туди дріб’язок кидає. Й навіть Олька, як не сердиться на брата, може дати копійку - порося погодувати.
Горці шкода отак порося трусити. Неправильно це, отак торсати того, хто тобі всміхається. І мама, хоч і каже, що то – Горчині гроші, але сердитиметься. Бо ж скарбничку мали відкрити перед його днем народження, а до нього ще ой як довго!
Але в нього іншого виходу немає. Горка ж не морозиво потай збирається купувати чи якусь іграшку. Ні, у тата завтра - День народження. А в Горки ще подарунку немає.
Тобто, подарунок в нього був. Він у дитсадку так старанно ліпив татка із пластиліну. Навіть як заняття завершилося і всі пішли гратися, ще за с толом сидів. Вихователька – Ганна Іванівна – спершу зауваження зробила, що довго возиться. А потім похвалила і запропонувала поставити Горчину роботу на спеціальний лоток, серед найкращих фігурок.
Горка спершу завагався, бо добре пам’ятав слова Ольки: як іменинник дізнається про подарунок завчасно, то не буде сюрпризу. А не буде сюрпризу – не буде й радості.
Потім вирішив, що хай постоїть його фігурка серед інших: забирають його із дитсадка Олька чи мама, не у них же день народження. Тож сюрприз все одно не для них.
От хто знав, що Івась так заграється, що штовхне тумбочку так, що той лоток впаде? А сам хлопець ще й впаде зверху, на отой пластилін?
Віка, яка сидить з Горкою за одним столиком, навіть розплакалася, що її фігурку зламали. Горка плакати не став: соромно, бо він – уже дорослий хлопець. Хотів Івася відлупцювати, так того спершу мити повели та із волосся той пластилін вибирати, а волосся в нього густе й кучеряве. Боляче, певне, коли тебе отак гребінцем смикають.
А потім ще й у куток поставили. Не лупцювати ж його у кутку? І він же не хотів, аби так вийшло.
Та хотів чи не хотів, а Горка залишився без подарунка для тата. Прохати Ольку допомогти він не став. Хоч вона й старша і в неї непогано виходить робити подарунки. Сестра і так стільки раз допомагала. Ще вирішить, що він сам не може нічого приготувати!
Спробував у альбомі малюнок таткові намалювати – залив водою не лише малюнок, але й стіл, і новеньку сорочку вимастив. Мама розсердилася і відібрала в нього фарби. А признати, що лише оце зараз почав готувати подарунок для тата, Горка не наважився. Соромно було, що похопився в останній день.
Тож хлопець нишком витрусив із скарбнички цілу пригорщу монеток. Залишив зовсім трохи, щоб вони бряжчали, як хто потрусить поросятко. Запхав здобич до кишені. Ту, де носовичок лежить. Носовичка він нікому не показував, бо приятелі у дворі ще дражнитися почнуть. А от знадобилося, аби монетки не дзвеніли.
Горка винувато погладив поросятко: вибач, сам розумієш… Воно розуміло, бо весело усміхалося: нічого, ще нагодують. А як же, справді, без подарунка?
От залишилося вирішити, що ж татові подарувати? Бо ж у великому магазині є все. А Горка чув, як мама загадала Ольці забрати брата із садочку. А потім зайти до крамниці та дещо купити. А Ольці завжди подобається покупати все у тому магазині, бо можна подивитися на дорослі сукні та блискучі прикраси. Дівчисько…
Горка наступного дня у садочку не бігав і не стрибав. І з хлопцями не боровся. Боявся, що з кишені монетки просипляться. Вихователька аж долоню до його лоба приклала: чи нема температури, бува?
А потім, як у кубики та машинки грати набридло, Горку осяяло, чому татко найбільше зрадіє. Як він раніше не подумав?.. Коли вже та Олька прийде і вони підуть до магазину?!
Олька, звісно, поспішала додому, аби мамі допомогти стіл для гостей накрити. Але, як купила у відділі з продуктами усе-усе, що їй загадали, проходила повз відділ із дорослими сукнями. І завмерла лише на хвилинку: там же так гарно!
Горка вирішив не гаяти часу. Він не збирався сам шукати потрібний відділ, бо хіба відразу знайдеш його? У магазині аж п’ять поверхів. Але він пам’ятав, як мама колись розпитувала привітну тьотю, що сидить у будочці біля дверей, як пройти до певного відділу.
- Тьотю, а плавда, що тут усім-усім толгують?
- Ти заблукав, хлопчику? – тьотя усміхнулася так. ніби Горка був зовсім малим і збирався от-от розревітися. – Не бійся.
- Ні, я не заблукав. Я із сестлою. Он вона. Мені подарунок купити тлеба. Для тата, - Горка поспішав, поки не нагодилася Олька. Тому не виходило відразу пояснити усе як слід.
Та тьотя ніби зрозуміла:
- Що ж ти хочеш купити? – і усміхається більш привітно.
- Сон, - серйозно пояснив Горка. – тільки не зовсім дологий, але класивий…
Саме в цю мить нагодилася Олька. На щастя, вона відразу побачила брата. Тож не могла сказати, що він загубився. Але вона все одно розсердилася:
- Ігорю, ти ж уже дорослий хлопець, - зовсім як мама почала вона. – Ну. ти що, серйозно? Хто ж сон купити може?!
Горка набурмосився. От казали ж «усе купити можна». А тепер… І тато вчора скражився, що сну в нього зовсім немає. Мовляв, і грошей би не пожалів за гарне сновидіння…
Олька, вислухавши брата, лише зітхнула. Супермаркет – не найкраще місце для виховання. Та й часу немає.
Тож запропонувала зробити спільний подарунок від них обох: вона зробила у школі гарну картину із різних клаптиків тканини. А рамку можна купити за Горчині гроші. Таткові сподобається, а як гарний настрій –то й сон кращий.
А про спустошену скарбничку признаються мамі вже потім. Не сьогодні, аби настрій їй не псувати. Та й гості от-от прийдуть.
Олька щось там доклала із власних, прихоплених на морозиво, кишенькових грошей, тож на дешеву рамочку вистачило.
Таткові, схоже, сподобалося. Чи не більше за подарунки гостей.
Горці було аж трохи ніяково, що його хвалять, не лише Ольку. Але й приємно. До того ж, йому дозволили трохи за столом із дорослими разом посидіти. І компоту налили у справжній келих. Як дорослі п’ють із такого незручного посуду?
А вже тоді, коли до дитячої кімнати відрядили, до нього Олька заскочила.
- Знаєш, Горко, а як-от подумала: добре, що тих снів не продають. А то б ми купили, а він таткові не підходить. Ми ж не знаємо, які йому сни подобаються. Ну, уяви: тобі випадково підсунули у дитсадку сон Віки, тої що з тобою у парі. Сподобалося б?
Звісно ж, ні. Ще не вистачало, аби Горці подобався дівчачий сон! Мабуть, про якісь ляльки чи квітки.
Але як уже опинився у ліжку, хлопець ще встиг подумати: а шкода, що сни не продають. Він би попросив у мами купити йому ті, у яких літає. Бо мама каже, як літаєш у сні – то ростеш.
Але, мабуть, таки Ольчина правда: і без купівлі Горка літав усю ніч. Високо-високо. Майже так, як гарний сріблястий літак.
А на ранком була неділя. Татко покинувся пізно і в доброму гуморі. Тож, певно, йому теж щось гарне снилося.
За сніданком батьки розмовляли про те, що скоро таткові дадуть відпустку. Тоді вони всі поїдуть на море, а там уже як слід відпочинуть.
Олька штовхнула під столом брата: чуєш? На морі ніяких снів купувати не треба буде.
А поки дорослі вирішили пройтися до того великого магазину, щось там купити. Горка попросився залишитися у дворі погратися.
Там, у магазині, гарний відділ іграшок. І мама, як попросити, може дозволити зазирнути туди «на хвилинку». Але все одно, той магазин неправильний. І в ньому не можна купити «усього-усього».
Схоже, мамині слова – то такий жарт. Важко інколи зрозуміти оті жарти дорослих.
