Сотник ані трохи не здивувався, що аудієнцію помічник прокуратора призначив йому знову ж таки у лазні.
Після того, як Корнилій виклав історію з нападом на нього Ріммона з товаришами, і про те, як заподіяв синові юдейського старійшини смерть, помічник прокуратора Фабрицій, підвівшись із кедрового стола на якому спочивав після масажу, підсипав амброзію на жар із кедрових дров. (Служників відіслав одразу ж, коли почув, що справа, з якою завітав Корнилій, політична). Приємний аромат вдарив у ніздрі, залоскотав у горлі.
Присутнім при розмові був іще Хілон – грек за походженням, філософ якого часто запрошували до двору консула Ліцинія - був він кимось на зразок радника, при Фабриції й Понтії Пилаті. Статечний і зважений у поведінці, він теж мовчав, розуміючи, що перше слово тут за Фабрицієм.
Фабрицій запропонував їм перейти подалі від жару, до низенького столика витесаного з дощок туї, на якому у плетеному окладі стояла невеличка амфора з вином і вишукано сплетений кошик із фруктами.
- „Macte”! – мовив Фабрицій, і зробив довгу паузу. Корнилій знав, що це латинське слово означає – „чудово!”, лише що б воно зараз мало означати в устах помічника прокуратора?
- Кепсько й прикро, що такий інцидент мав у нас місце. Та, передовсім, дякую тобі, Корнилію, що ти не згущував фарби й не намагався представити цю хлопчачу, по суті, витівку, як розбійний напад, чи бунт. Дуже добре, що сам покарав нападника, що в це не мусила втручатись римська адміністрація. Жодних репресій, звичайно, навіть позірних, стусувати супроти тебе не будемо. Ізраїльтяни повинні знати – кожного, хто підійме руку на римлянина, чекає смерть!
- Як думаєш, друже мій, - звернувся він до Хілона, - чи вартує покарати усіх винних в інциденті? Надати справі розголосу?
- „Ne sutor supra crepidam” – відповів той латинкою.
- Швець не має судити вище чобота халяви? Ініціювати політичні процеси мені ні до чого…
- Коли вогонь виходить з під даху, краще його тут же погасити, а не вияснювати, хто й з якою метою його розвів. Бо вогонь може розгулятись й вийти з під контролю, - мовив Хілон.
- До речі, той старійшина - батько – хлопчини, якого ти покарав, він з якої секти?
- Із зелотів.
- Це добре. Хоч і запальні, зате богобійні. Ті сплетень розводити не будуть. Хоча за моїми даними, поселення, що ти його назвав, мали б населяти есени – "Сини Світла".
- „Сини світла”? – щиро здивувався Корнилій, - ніколи не чув, про таких...
- Таку назву носить їхній орден, з часу заснування їхній таємничий гуру, - охоче пояснив Фабрицій. Виникли вони майже одночасно з фарисейським братством. Лише есени, не бажаючи мати нічого з грішним світом, обрали самітнє життя в пустелі. Згодом, їхній керівник, якого нарекли „Вчителем праведності”, заснував колонію на березі Мертвого моря, в Кумрані. Там, вдалині від метушні світу, есени спільно трудилися, а вільний від роботи час проводили в молитвах й читанні Святого Письма. Укладу свого життя вони не змінили й понині. От лише розселилися по усій Юдеї. Як ніхто в країні, вони вірять у швидку появу Месії й готуються гідно Його зустріти.
Переконаний, це не справа рук есенів. Як мені відомо, вони взагалі не заводять сімей, уникають світського життя… Ні, не вони! Можливо, що в селищі зелотів, живе невеличка група есенів – таке вони повсюдно практикують.
- Маємо досвід співжиття з цим народом. Юдеї починають заворушення, лише як відповідь на якісь нововведення чи утиски з нашого боку. Так, скажімо, було коли ми вирішили зробити перепис майна, тоді нам таки довелось повоювати... Юда Гамала на прізвисько Галилеянин зібрав під своєю рукою тисячі юдеїв, були вони з різних прошарків суспільства, із різних сект. Тут же маємо справу з локальним конфліктом, хоча остерегтись не завадить… Обов’язково поговори із цим Давидом, Корнилію, скажи, старому, що ми могли б їх усіх скарати на горло. Та не хочемо наносити такого удару по громаді. Хай краще сам наведе лад серед своїх.
- Я, вважав, що саме есени найагресивніша секта,- втрутився в розмову Хілон, - адже оцей новоявлений „Ілля” – Іван Хреститель, цей фанатичний семіт саме з есенів. Кажуть це найконсервативніша секта. З ними б давно почали війну книжники та фарисеї, та їх побоюються, бо мають високий авторитет в народі.
- Не впевнений, що до котроїсь з юдейських общин взагалі слід вживати такі означення, як „агресивна”, загалом вони люди мирні. Агресивними стають коли хтось зачіпає питання віри, втручається в їхнє релігійне життя. Це край релігійних фанатиків, які тільки й змагаються хто із них більше відданий Богу.
Есени ж, відокремились від позосталого суспільства, обравши собі для проживання місце на яке з певністю ніхто б не претендував – пустелю неподалік Мертвого моря. проголосивши, що в День Суду Господнього всіх окрім членів їхньої громади чекає загибель.
- Їх, звичайно, побоюються, бо ті строго притримуються Закону, жорстко осудили спроби узгодити античну філософію з Писаннями Завіту. Не відступають від свого ні на йоту!
Нам, римлянам, дуже б здалась бодай одна така секта, та на жаль... – скрушно чи іронічно посміхнувся Фабрицій, - нажаль, на нашому ґрунті тепер зростають лише пустоцвіти та бур’яни… У них же міцне стебло, гарна барва, вони пишно квітують, можливо, вдасться нам дочекатись й плоду. Вони ж про Нього, про Месію, тільки й говорять.
- Плодом, який зростили есени, і є Іоханан бар-Захарія, або як зараз його величають – Іван Хреститель. „Зростили”, до речі, найвірніше, найвідповідніше слово, бо хлопчина рано втратив батьків, й община прийняла його на виховання.
- Саме цей плід я б порадив знищити! – промовив із запалом, зло зблиснувши очицями, Хілон. Саме в ньому корінь, з якого може вирости бунт. Зрештою, пасивний бунт маємо вже нині: він закликає людей до покаяння. І до нього йдуть, і не лише юдейська чернь, а ті ж фарисеї, книжники, та, найгірше що до нього, шукаючи миру із собою йдуть і римляни, чув я, що не лише прості вояки протоптали стежку в пустелю. Патриції теж шукають звільнення у водах Йордану.
- І греки теж, поважний Хілоне. Не думай, що твоє плем’я – виняток... – підсміхнувся Фабрицій.
- Тому й турбуюсь. Іоханан найбільше пасує на роль месії, якого з таким нетерпінням чекає Ізраїль. Я навів про нього довідки – він був потомком Аарона, а євреї високо поціновують священиче походження. Тут маємо наступний факт - священик по народженню, він не зв’язав свою долю з Храмом, і не пристав до садукеїв, що забезпечило б йому високе суспільне становище, а вибрав шлях мандрівного проповідника. Чи не є це свідченням того, що готує собі зовсім іншу планиду, і якогось дня оголосить себе месією?..
- Цілком можливо, ти маєш рацію, мудрий Хілоне. Справжнє щастя мати такого радника, - поплескав по плечу Фабрицій, - ти щаслива людина, бо дати пораду, це вищий прояв свободи. Я ж, на відміну від тебе, людина підневільна - мушу приймати рішення… То ж визнаю - в мене й гадки немає арештовувати Івана!
Не слід боронити ізраїльтянам їхньої релігії. Навпаки, радив би усіляко підтримувати їхніх священиків, а особливо книжників і фарисеїв, - у них вплив на громаду більший, аніж у священства. В їхніх свитках написано: „Ви будете в мене царським священством, народом святим. Ось слова, що їх маєш переказати синам Ізраїлю” – ці слова записані в книзі Мойсея. Ізраїльські провідники помишляли лише про те, аби Ізраїль став святим народом. Поки духовні провідники Ізраїлю будуть орієнтувати життєві настанови мешканців саме на це, поки у всіх сферах життя вони притримуватимуться волі свого Господа, вони нам не страшні. Жодні бунти нам не загрожують.
- Не поділяю твого спокою. Це євреї покірні? це вони не здатні на бунт? – вибухнув Хілон, й тут же продовжив свою мову:
- Мені ніколи не забути останнього епізоду, свідком якого я був. Великий прокуратор Понтій Пилат, вирішив продемонструвати ізраїльтянам „хто в хаті господар”. Його військові загони ввійшли в Єрусалим з імператорськими знаками, на яких поряд з орлом виднілося зображення імператора. Можливо, вчинив це через невігластво – не знав про те, що для євреїв це страшна образа – у святе місто Єрусалим внести зображення людини. Можливо, через просту чванливість, прагнув, показати юдеям хто тут господар. Відповідь юдеїв була блискавичною: мешканці Єрусалима вишикувались у величезну колону, яка вирушила за 120 кілометрів у Кесарію, де у прокуратора була резиденція. Величезний натовп з криками та погрозами оточив палац, вимагаючи негайно усунути знаки із священного міста.
Пілат протягом п’яти днів не виходив до обурених людей, сподіваючись, що вони рано чи пізно розійдуться. Нарешті, на шостий день він наказав євреям зібратися на іподромі, де могло вміститися двадцять тисяч глядачів. Пилат прийшов туди на чолі потужних військових загонів, і заявив, що немає наміру забирати імперські знаки з Єрусалима. Бунтарям він звелів розійтись по домівках, пригрозивши, що у випадку непокори, удасться до зброї. І для більшої переконливості наказав своїм легіонерам підняти мечі й приготуватися до атаки. Тут то й сталося непередбачене: євреї не дали залякати себе, і всі, як один кинулися на землю, оголивши спини, на знак того, що воліють загинути від меча, ніж відступити.
Бачили б ви розгубленість, що була написана на обличчі новопризначеного прокуратора, - адже не міг він через таку дурницю винищити тисячі й тисячі своїх підлеглих. Рим йому цього б не вибачив. Довелось відіслати війська і обіцяти євреям, що імператорські знаки будуть негайно забрані...
- Рим звеличується не лише завдяки мудрим правителям, а тому, що це – мета римлян, - з усмішкою мовив Фабрицій. Нинішній, п’ятий прокуратор Юдеї, можливо не найкращий стратег, його дії часто йдуть у супереч вказівкам самого Цезаря, та ми слуги його величності Риму, і ніколи не діятимемо йому на шкоду. Палестина знаходиться побіля Парфянського кордону, Тиберій прагне зберегти тут спокій. Здоровий глузд підказує те саме, ми так і чинитимемо. Ми не знаємо чим керується Понтій Пилат, можливо, у нього якісь порахунки із Цезарем, та до того нам – зась!
