З минулого літа моя мрія, як любить казати тато, трохи приземлилася. Знаєте, я спочатку хотів бути пілотом, потім космонавтом, а коли тато подарував мені книгу про загадкову цивілізацію Майя – вирішив, стану дослідником позаземного розуму. Чого позаземного? Бо не могли ж ті Майя, що бігали в одних бамбукових підгузках, самі без позаземного втручання будувати такі грандіозні міста. Ще вони склали настільки точний календар, що навіть спеціалісти НАСА досі звіряються по ньому.
Про Майя я знав все, ну майже, все. В школі на мене навіть виказувалися - «майський жук». Та я не ображався, бо знав, ніякого відношення до хруща це прізвисько не мало. А після цього чудового літа моє рішення змінилося, тепер я буду археологом. Хочете знати як це сталося? Тоді слухайте.
Так от, наближались літні канікули і тато зібрав нас на сімейну раду:
- Цього року, поїздки на море всією сім’єю, не буде. Мені на роботі не дали літньої відпустки.
- Я так і знала! – Очі в мами стали великими і круглими, вона завжди так робить, коли сердиться. Мама піднялась і невдоволена пішла на кухню.
- А ми? – запитав я.
- Як завжди…
- Ні, тільки не табір! – я благально склав руки. Всі ті «Орлятка», «Електроніки», мені вже ось де… Сестрі, то що, вона зразу ж погодилася. А мені ці дівчачі забави: м’ячика впіймай, м’ячика подай, фантики, квачики…, обід по розкладу, у воду тільки по коліна… Хіба ж це для чоловіка, для майбутнього дослідника позаземних цивілізацій? Я мало не застогнав. Краще вже до тітки, в село, пасти гусей!
Тато, певне, зрозумів мій стан, він подумав, а тоді сказав:
- Добре, я домовлюся із дядьком Славою, щоб він зарахував тебе до пласту.
Що ж це за пласт такий? Я хутчіш до компа і давай «гуглити». Ага, хлопчаки в коротких штанцях. Все зрозуміло, знову табір, тільки з крутою назвою. Але, що поробиш, тато є тато, і його слово для мене закон.
Коли ми приїхали на місце, перше що мене вразило – ніяких будівель, тільки охайний ряд наметів.
- Ну, Олеже, тут ти нудьгувати не будеш, - поплескав мене по плечі татків товариш. – Перше правило пластунів, ніяких домівок, тільки природа. Але доведеться ходити в платовому однострої, знаю ти цього не любиш, - він по змовницьки підморгнув татові, - але, такі правила.
Що вам сказати про перший мій день в пластунах? Ви пробували нести важкий заплічник в жару? Ото ж бо... Але поряд мене йшли дівчата, я ж не міг скиглити. Наш маршрут пролягав по визначних історичних місцях краю.
І коли, геть знесилені, ми ввечері зібралися навколо багаття, наш впорядник рою Вадим, студент історичного факультету, дістав із своєї торбини кремнієву сокиру, яку ми знайшли на покинутих розкопках і поклав перед нами.
- А давайте пограємо в гру, хто знає яка найдревніша цивілізація із відомих людству на землі?
- Рим, Греція, Єгипет, Вавілон! …- вигукували навперебій мої нові друзі, завчені із шкільної історії назви. Я тільки сидів і чекав слушного часу.
- А от і ні! Хтось ще може щось згадати?
- Майя! Цивілізація Майя! – з почуттям власної значимості, вимовив я.
- Так це досить потужна і стародавня цивілізація, але в порівнянні з цією, вона зовсім молода. Найдревніша із відомих, якій понад двадцять тисяч років, знаходиться на нашій землі - це Мізинська цивілізація. Чому Мізинька, бо перші знахідки були саме в Мізині невеликому селі біля Чернігова.
Вадим дістав із планшетки фотоальбом із світлинами якихось дивних орнаментів і статуеток.
- Всі вироби з бивня мамонта: скульптури, жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені орнаментами, яким понад двадцять п’ять тисяч років, були знайдені біля села Мізин, видатним українським археологом Федором Вовком, майже, сто років тому.
Ще безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. Тут же було знайдено і згодом розшифровано прадавні графічні записи музики, тобто тогочасні ноти.
- Оце то так, ти хочеш сказати, що ті прадавні люди вміли записувати ноти? – моєму здивуванню не було меж, бо для мене нотна грамота і зараз – дрімучий ліс.
- Так, я чув, що навіть деякі оркестри грають ту найдревнішу музику.
- А погляньте на цей орнамент, він чимось схожий на той що носить на вишиванці Марійка! – вигукнув хтось із пластунів.
- Вірно, такі мотиви залишилися на вишиванках і на вишитих рушниках нашого краю, що говорить про те, яке древнє в нас коріння.
Я був вражений, бо до цього думав, що справжні таємниці десь там за морями, або ж в міжзоряному просторі. Але щоб тут, просто в нас під ногами…
Розповідь Вадима продовжувалась до ночі.
На другий день ми вже досліджували розвалини старинного замку.
Для мене місяць в скаутському таборі пролетів, як один день. Ми прощалися мало не зі слізьми. Тобто дівчата, звичайно, пустили ту сльозу, вони ж це полюбляють. А я ні, я тримався, як і повинен триматися справжній пластун.
«Зоряне насіння жбурнем за небокрай,
Щоб мать собі мороку,
З наступного року
Збирати зоряний врожай …»
Лунали наші дзвінкі голоси на весь автобус, коли ми залишали табір.
- Ми обов’язково поїдемо наступного літа , - так м6ені пообіцяв Вадим. В знав, тепер коли виросту я точно досліджуватиму старину, але нащо кудись їхати і шукати в джунглях покинуті міста Майя, коли ось тут в навколо нас стільки ще невивченого і недослідженого і можливо воно чекає саме мене.
Я не міг знову дочекатися канікул. І коли щасливий тато влетів у квартиру і сповістив:
- Ура! Цьогоріч ми всі їдемо на море!
Я спокійно сказав:
- Ви собі як хочете, але я на місяць іду до пласту.
