- Не торкайся стін! - попередив Реньо - ліхтарик висвітлив покриті слиззю стіни, із яких звисали сплетені дроти, деякі з них були оголені. Рухались, мов дощові черв'яки - наосліп. Дзюньо, який умів орієнтуватись у будь-якому життєвому середовищі, - абсолютно затратив орієнтацію, - де б, вони могли знаходитись?
- Ми крокуємо вздовж проспекту Чорновола, - повів Реньо, вчувши його німе запитання, тепер уже недалеко... Звернули у боковий прохід, (проходів й відгалужень тут було безліч. Як тільки Реньо тут орієнтується? ) – дивувався. Врешті вперлися в мур. Дзюньо зауважив, що тупик був широким. Реньо витяг і вкрутив у патрон, що не відати, де тут і знайшовся, жарівку. Світло, що спалахнуло, різало очі, якби то була п’ятисотка.
- Чи ж би сюди струм спеціально для тебе підвели, жартома поцікавився Дзюньо?
- Хтозна куди й звідки ведуть ці дроти, але струм є, навіть не відключають ніколи… При світлі Дзюньо оглянув обійстя - чимось нагадувало келії, що їх бачив у Страдчанських печерах - теж видовбана у глинистому ґрунті. Глиняними була лава й стіл, останнього Реньо накрив целофаном, виклав із свого рюкзака хліб, помідори, цибулину, шмат ковбаси. Помітивши, що Дзюньо до неї аж надто уважно придивляється, із скритки в стіні видобув електроплитку й пательню.
- Обсмажимо для профілактики, - мовив.
- Нічого ефективнішого за «спірітус віні» для нейтралізації згубних бактерій, людство не придумало, - мовив, Реньо, коли на пательні зашкварчало, з того ж бездонного рюкзака, видобув велику пластикову пляшку спирту – ректифікату.
- За розширення кордонів пізнання, - проголосив Реньо перший тост.
- Нехай Господь дарує щастя цьому дому, підняв келиха й Макальондра. Коли нутрощі були належним чином дезинфіковані, й шлунки прийняли перші порції підозрілого продукту, поточилась, як то звикле, некваплива розмова:
- Уважний фільозоф, сказав глибокодумно Макальондра, обов’язково знайде об’єкт чи явище, спостереження якого, принесуть йому чималий зиск, - японець Юкіо Хіросо звернув погляд на те, що бронзові статуї неоднаково обсираються голубами. Особливо популярні - обісрані з голови до п’ят, та є й такі, на які пташка дризне хіба з крайньої необережності. Не вдоволившись поверховими міркуваннями про причини пташиної упередженості, Юкіо провів ґрунтовний хімічний аналіз пам’ятників, довівши, що сплави, у яких є цинк, більше надаються пташкам на виходок . За що удостоївся премії Огидний “Nobel”. Цієї відзнаки удостоюють людей, дослідження яких спочатку викликають регіт, а потім серйозні міркування. Головна комісія Lg Nobel Prize (гра слів - прикметник ignoble буквально означає - безсоромницько-диковинне).
- Я утратив свій шанс, визнав Макальондра, коли почув, про присудження квазінобелівської премії, за аналіз сміття, що збирається у людському пупцеві. Бо, що іще міг би досліджувати???
- Міг би спробувати себе на літературній грядці. Чув, недавно двом американам вивалили таки багатенько зелених за їхнє фундаментальне дослідження - “Вплив невідповідного підкреслення на розуміння прочитаного матеріалу”.
- Чую, на щось аж таке велике мене не вистачить... - скрушно похитав головою Дзюньо.
- Але ж розповідав мені колись, - не давав за програне Реньо, - що захоплювався медициною, навіть хтів засягнути дипльома. Тебе б повинні зацікавити премії в царині медицини: Кріс Макманус з Лондона, з’ясував, що скульптури старовини помилково зображали чоловіків із яєчками неправильної величини. У багатьох скульптурах ліве більше за праве, як завважили деякі незалежні експерти – навпаки!!!
- Не мав би шансів, ніколи б не зацікавився розгляданням чоловічих генеталій.
- Часами, брате, хоч не хоч... як, скажімо, підійдеш ближче до поважного пам’ятника короля Данила, що у Львові, то таки ніц більше окрім конячих йондралів не побачиш, бо хтось їх відполірував з великою любов’ю, аж до сонячного блиску...
Остання цьогорічна премія відійшла панові Люлікору за вражаючий аналітичний огляд - “Перший випадок гомосексуальної некрофілії серед качурів”. Автору вдалось спостерегти цікаву подію: «тільки що загиблого дикого качура почав завзято ґвалтувати його одноплемінник і робив це безупинно протягом 75 хвилин!». Глибше дослідивши предмет, автор виявив, що гомо сексуальність, як і некрофілія характерна цим птахам.
Ото я й кажу, що твоя теорія, стосовно того, що пари з однаковими, або дуже схожими носами, - є найстійкішими, потребує наукового дослідження. Може вийти дуже цікаве напрацювання, яке, я думаю зацікавить передовсім славний Інститут Родини католицького університету. Можливо, тобі там навіть кафедру запропонують. Та й “Центр Родини”, фонду Святого Володимира за таке спостереження, коли ти його належним чином опишеш, в ніженьки тобі поклониться, а й гадаю оформить як проект недолугим німчакам, на якому ти безбідно проіснуєш декілька років. Бо, поважні люди, в яких алкоголь іще не повністю виїв сіру речовину, тільки за рахунок ідей, оплачених зарубіжними ґрантами й живуть...
Це дуже серйозна тема, почни її розробку з Античного залу Харківського музею сексуальних культур. Там на чільному місці височить погруддя невідомої істоти під назвою “рятівник всесвіту”, особлива прикмета - еригований пеніс з усіма супутніми причандаллями замість носа. Великі наукові відкриття повсякчас починаються із дрібничкових на перший погляд спостережень.
- Дзюньо, я тобі подав ідею, - як генератор ідей заслуговую на винагороду. Тобі ж карти у руки - розробляй! - мружачи хитрющі очиці, мовив Реньо.
- За ідею! - почав здравицю Дзюньо, аж раптом вкляк - дивна з’ява, що сунула на нього, якби гіпнотизувала. Істота, якби відклеїлась від стіни, повними нудьги й зажури очицями вдивлялась в нього. Обличчя й волосся незнайомця усуціль вимащені у глині, мов у Рембо, що маскувався у болоті. Навіть годі розпізнати, у що той нещасний одягнений, одежа лиснюча, кольору стін - цілком добре могло бути довге пальто, чи комбінезон, та коли вгледівся, здивуванню його не було меж, - мешканець підземелля був одягнений у спальник... Безперестанку щось говорив, хоча з какофонії звуків лиш деякі слова мали якийсь відповідник у людській мові. Половинки, четвертинки слів застоювалися, помирали, так і не народившись на світ. Балачка нагадувала щось середнє між мовою бабуїна та фєньою привокзального злодія. Дзюньо безпардонно оглядав його наче експонат у музеї ексцентричних раритетів.
- Іще не час на різдвяну колядку, а колядник до нас уже завітав! Чи тобі помакітрило? - У нас, крім аналізів не годен ніц узяти! І уже трохи лагідніше.
- Чого стараєшся? У тебе й так не виходить дві слові до купи сфастригувати…
- То у нього така колядка? Щиро задивувався Дзюньо.
- Хто ж його добере, що той невмиваний кнур рохкає.
Між тим п’ять неоковирних пальців спрагло потяглись до пляшки. Реньо мовчки хляснув його по руці.
- Не руш! Аби тебе дзядзьо забив і в гноївці втопив! Чого квапишся? Почекати не можеш? - виповідав незлобиво Реньо, - наливаючи одороблові склянку. Той охопив її обіруч, але випити, не обливаючись, усе ж не вдалось.
- Ой і бідачок же ти, пуцьвірку, примовляв Реньо, зсипаючи у целофановий мішок рештки ковбаси й хліба. Іди з Богом! Той обернувся усе ще, щось тараторячи, й розчинився у темряві.
- Що то за одоробло? - запитав Дзюньо у приятеля.
- Музикант. Кажуть був страшенно обдарований й доста відомий, але я його запізнав уже тоді, коли працював на Ринку «сліпим музикантом», останніми часами лише колядки й грав. Круглий рік. Може тільки їх і не годен був випалити алкоголь… Зрештою, пірнув у криницю і звідси уже більше не вилазить.
- Що ж він бачить? У суцільній темряві, без світла…?
- Нас, он одразу нюхом вичув… Уже років зо два “невиїзний” - не покидає підземелля. Що йому там робити у місті? Таким не подають… Горілка випалила йому мозок, белькоче, що той дітвак, а що, й сам хіба не добере. Та чує усе, такий собі земляний черв’як, загадка природи… Можливо, прижиттєва реінкарнація? Тільки на землі - із гусені реінкарнує у метелика. У нього ж навпаки…
- Вибач, мушу прилягти, холєра ясна з тою ковбаскою, - змарнував собі такий приємний вечір.
- То я хіба піду. При такій хворобі буду тебе лиш дратувати ...
- Не заблукаєш сам?
- Як пам’ятаю, ми тримались одного напрямку.
- Йди, коли ти такий цваняк, а я сидітиму на уриналі й думатиму про вічне...
Очі у Реня знову почали кругові оберти довкола орбіти. Було йому не до того, аби розводити з Дзюньом церигєлі. То ж той узяв ліхтарика, й досить впевнено пірнув у темряву.
