Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46994
Рецензій: 91403

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Місто зустрічей

© Тетяна, 17-03-2010
                                                                                                                                       Ю.С.

«Ви? Заходьте! Почувайтеся як вдома, в мне вдома».
Валіза 60-их, піджак сірий, джинси сині, лінії потертих кишень повторюють лінії кистів рук. Надворі збирається на дощ.
«Чайник закипів, я заварю чай... зелений, листовий, з м’ятою».
Не знаю чи обійняти чи просто потиснути руку. Посміхаюся, а хочеться засміятися від несподіваного очікування.
«Як раптово і на цілий тиждень. Чудово. Я вам все покажу. А ви тут вже бували не раз... Я вам покажу такі місця, що ви не бачили. Їх крім мене ніхто не знає». Ц
укерка за цукеркою, нічого соленого, лише шоколад і чай. Потім душ, переодягання і на вулицю. На роботу до вечора.
«Зустрінемося біля офісу. Я вас заберу, а то ще заблукаєте! У вас є карта. Та, вони завжди такі складні, і всі провулки подібні».
Вологий рушник з його запахом, перерита валіза, книга англійською, улюблена зубна щітка в чохлі.
За годину до зустрічі під дощем без парасолі. Не терплю парасолі. Зайве в руках, а ноги все одно мокрі. Чекаю.
«Ні не довго. Хвилин 5. Та дощ сильний, тут за секунду намокнеш. Ходімо вечеряти. Ні, я з собою принесла. Нам же поганого не можна. Шлунки».
Під навісом на зупинці застелена серветка, розкладені лоточки з гарячим рагу і рибою.
«А на десерт шоколад. Сама робила. Та ні, який там, тільки сьогодні навчилася».
Дощ заховався за дев’ятиповерхівки західної частини міста, центральною вулицею калабані з кольоровими бульбашками від бензини і цвіту дерев. Йдемо мовчки із задертими головами. Вгорі завжди цікавіше. Арка, зліва важкі дерев’яні двері. Їх скрип схожий на крик кажанів, що потрапили у промені денного світла. Стіни фарбовані, сходи дуже широкі, перила в залізні візерунки. Спиною вперед, посмішкою до нього.
«Треба на гору, де найвище, там гарно, там є схованка».
На люку павутиння. Давно не відкривали.
«Сюди крім мене ніхто не ходить. Тут страшно. Їм, - мені спокійно. Можна не думати або просто сидіти і хвилюватися».
Сім залізних вузьких сходинок і вгорі. Люк знову закритий, але по ту сторону. Можна обійняти кам’яних грифолюдей.
«Правда гарно?! Ні, не впаду, це ж мої друзі, вони мене оберігають. Я з ними стільки просумувала. Вони навіть розмовляти вміють, тільки напевне чути можу я, а може ще хтось, по той бік повітря».
Він посміхається вперше безтурботно, трохи лячно. Сідаємо, звісивши ноги, як в дешевому кіно, тільки насправді. Ось там центр, ось Ратуша, ось театр, а то моя школа, а то лікарня.
«Ні, страшно, коли багато людей в тролейбусі одразу виходять на кінцевій зупинці, а тобі заходити. Або коли хворію, і температура 40 і дуже хочеться пити, або коли вночі падає химерна тінь на стіну від купи речей на стільці».
Він посміхається і обіймає однією рукою за плече.
«Ходімо, вже темно».
Спускаємося вниз і знову на вулиці серед інших. Злива. Побігли до іншого сховку. На п’ятий поверх сусіднього будинку. Останні двері вузького коридору. Три замки на два оберти.
«Моя найбільша таємниця! Ви мокрі! Зараз запалю світло. Тут була десь лампа». Чотириметрові стіни, полущена біла фарба на дверях та рамах, важкі гардини, шафа повна одягу, ліжко із металевими бильцями.
«Не лякайтеся. Переодягайтесь, ось сухий костюм. Та не думайте, він зовсім новий, це мого дідуся. Я чай заварю? Тільки без м’яти, з квіток. Я тут жила, а потім просто приходила в гості, а потім шість років не була».
Акація за вікном відцвітає. Колись ми з неї варили чай. Балкон пустий з пустими пляшками. Вмикаю магнітофон, заграла стара касета.
«Вимкнути? Ну як не подобається, я можу вимкнути просто пісня дуже гарна. Чай смачний. Тут мені так гарно наче вперше. Правда чудово? Так, наче десь інде».
Комод повний мережаних серветок і вишитих рушників, на почорнілому дзеркалі календарики і вирізки з газет. Стара помада, парфуми, гребінь. На столі газети і телевізійна програма.
«Цікаво, що показували шість років тому?! О, майже те саме».
Сміх приглушується велетенськими вишитими подушками та м’яким запорошеним кріслом. На підлозі біля шафи книги.
«Почитайте мені Коцюбинського... Повторіть там, де про сонце. Тепліше... Поцілуйте мене». Розплющені очі, щоб задивлятися, замкнуті обійми, щоб затулятися, більше в щоки і в шию ніж в губи, більше доторків ніж пристрасті. Розстелена канапа на незаскленому балконі. Більше розмовляти про зорі ніж кохатися під ними. Їх мільйон, нас ще більше. На все вистачить часу, на все вистачить здивувань і вражень. Всього вдвоє більше, і зірок у двох парах очей.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

місце зустрічі змінити не можна :)

© Альона Губіна, 01-04-2010

не зрозумів

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 18-03-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 5.9372448921204 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …