74 кг. 270 гр.
Сьогодні я отримала найбільше в життя потрясіння. Під час самої спокійної прогулянки вулицею, яка була у моєму житті... Тобто, мені нічого не загрожувало - ні викрадення, ні згвалтування, ні виграш кількох мільйонів в державну лотерею. Причина потрясіння йшла вулицею, трішечки попереду мене. Що робила я - їла горішки, дивилая на перехожих і думала, чим би це мені сьогодні зайняти вечір. І тут я впізнала! Це Ольга, мій тренер чи то з шейпінгу, чи то зі степ-аеробіки, повільно похитуючи стегнами йшла по вулиці. Дві речі одразу ж змусили мене зупинитися... Точніше - три, оскільки розмір її стегон та те, що рука в задній кишені її джинсів належала представнику чоловічої статі, змусили мене рефлекторно вдавитися кришками арахісу...
На надсадний кашель вона озирнулася. Обвела мене поглядом і, не впізнавши, продовжила свою прогулянку. Що одразу ж впало в вічі? Її залишені тренуваннями та дієтами напризволяще перед обличчям смачних тістечок, вечерь у ресторані та чіпсів з сиром на балконі, груди, сховані під благенькою тканиною футболки, вже не дивилися переможно уперед, а стікали струмочками плоті донизу. "Трохи нижче пупка її груди вже сповзли" - не без шкодної посмішки подумала я про себе. Чому ж вона мене не впізнала? Чи то була зайнята спілкуванням зі своїм бой-френдом (яке виражалося в простому підтакуванні усім тим нісенітницям, які народжував досить розвинений фізично хлопчина), чи то великою цукеркою, яку вона зосереджено смоктала... "Тренується!" - подумала б якась розбещена дівчина споглядаючи цей процес огортання округлого предмету на паличці губами! А я саме така...
Залишені напризволяще крихти арахісу просилися назовні, подразнюючи усі нервові закінчення, які були в моїх повітреносних шляхах. Та кашель сховався десь там, в сутінку великих стегон та дуже великих грудей Ольги. Або ж навпаки - адже зовсім не в діаметрах, таких апетитних для чоловіків, що з їх рота капає слина, обємів, справа. Втім, я могла його, свій же кашльовий рефлекс витягнути назовні, але липка і мокра від слини цукерка, яка вже почала руйнувати її зуби, намертво приклеїла його до усіх тих бажань, які ми поховали в собі завдяки силі волі - бажання сходити в туалет під час пари чи в трамваї, зїсти зубчик часнику перед побаченням чи переспати з ледве знайомим чоловіком. Всі ці бажання злиплися, зрослися між собою в одну велику масну каменюку з нерівними краями, щоночі намагаючись затягнути мене на дно сновидінь. І сьогодні я зробила усі ці, подолані собою ж, бажання, набагато важчими.
І тут задзеленчав переливами саксофону мій мобільний. Я почекала кілька хвилин - "Якщо дівчина - куплю нову білизну, якщо хлопець - зашиватиму стару", потім ще кілька хвилин - щоб перехожі почули, що у мене модний телефон з поліфонією (ніхто не повівся), дістала телефон і, натиснувши прийом, почула стандартне:
- Ти де?
- Я... Я не знаю? Мабуть, на одній з центральних вулиць міста... Швидше за все очікую на свого бой-френда, попиваючи пиво. І зараз вже майже шість годин вечора!
- А це до чого?
- А чому ти спитала, де я, не дізнавшись, хто я? Ти ж не впізнала мій номер телефону?
Що ж, вона мене спіймала на гарячому, вона й лікуватиме опіки...
- Це може бути людина, яка не бачила мене вже досить довго. Ти не вважаєш мене гарною, розумною і цнотливою, тобто знаєш мене досить добре. Але, ти ж й не думаєш що я дурна, мстива і розбещена сучасна дівчина, тобто знаєш мене не дуже зблизька. Якби ти була хлопцем...
І тут грозова хмара моїх думок нарешті розродилася невеликим дощем здогадок:
- Ти любиш попоїсти? У тебе жирна шкіра та товсті губи? Ти товста і незграбна? Така собі пухка кралечка, яку можуть покохати лише за ніжність, ласку та чуйність. До речі, висока посада татка можете прискорити процес закохування...
Їй навіть не перехопило подих бажання смикнути мене за волосся чи нишком проколоти кілька презервативів в моїй сумочці:
- Ти думаєш, що я ридатиму? Плакатиму у тебе на колінах? Вимагатиму у тебе сатисфакції!
- Чого-чого?
- Задоволення моєї образи!
Мені захотілося смикнути її за волосся і нишком проколоти кілька презервативів в її сумочці.
- Що ти хочеш? Чи чого ти хочеш? І хто ти така?
- Я? Я й дійсно товста і незграбна. Не дуже розумна і небагата. Батько... Батька взагалі немає. Але я кохана. Розумієш? Мене люблять саме такою, як є. Без урахування вугрів на носі чи депресій навесні, коли приходить час всовувати своє тіло в купальник. І це щастя знайшло мене не тому, що я намагалася покохати себе, змінивши щось в своїй фігурі чи способі розбиття шкарлупи від яєць, тонким чи товстим кінцем, а тому, що я намагалася знайти людину, яка буде здатна в мене закохатися. Я почала дивитися на оточуючих і думати, чого вони хочуть!
Тобі хотілося мене принизити, просто посміятися над моїми спробами потоваришувати, допомогти тобі. Ти просто вважала мене нещасною дурепою, яка не може зробити себе щасливою... Хоча, найбільший кайф - зробити щасливим когось іншого!
- А він копирсатиметься в носі і посилатиме тебе на кухню за пивом? Буде товстим і незграбним як ти?
Вона посміхнулася:
- А коли ти хочеш щоб тебе кохали, ти ніби замовляєш нову мелодію для мобільного телефону? Почула кілька нот, заплатила гроші і очікуєш, що у тебе в серці заграє нова симфонія Баха чи Бетховена? Головне в людині - це вміст, а йому вже можна надати будь-якої форми, якщо буде бажання.
З подібними твердженнями я не погоджувалася навіть після кількох коктейлів:
- А якщо форми не хочуть змінюватися? Якщо їм подобається бути саме такими? Тоді що робити?
- То ти кохаєш задля себе? Щоб потішити себе увагою протилежної статі. Відчувати себе коханою... Тобто, такою, заради якої підуть і в вогонь і в воду? Тільки навіщо ти комусь така - мокра та обгоріла...
Можна було просто послати її. Або ж розплакатися - щоб потішити її самолюбство. Чи просто мовчати в телефонну трубку. Цікаво, як би вчинила моя mother? Я ж просто хотіла їсти. І розмова ні про що майже ні з ким мені вже в печінках сиділа. І в шлунку теж, а там було досить місця і для чогось більш смачного.
- Ти хочеш мене перевиховати? Щоб я сказала яка ти класна? Правильна? І товста?
Вона просто мовчала.
- Так, я цього хочу... просто зараз ти така сама як і я!
- Але я пішла на це добровільно. І мені це подобається... А тебе - мучить! Ти все своє життя намагаєшся безуспішно схуднути!
- А ти... А ти - покохати!
І кинула трубку... Словом, ми залишилося на своєму: вона - з коханим, я - зі смачним. Принаймні, я не боялася залетіти...
Тест на вагітність закоханість
1. Коли ви займаєтеся сексом, ти хочеш:
а) щоб кінчив він
б) щоб кінчила ти
в) щоб кінчили ви вдвох
г) щоб порвався презерватив і ти завагітніла
2. Коли ви вечеряєте, ти хочеш:
а) щоб він наївся
б) щоб ти наїлася
в) щоб щось залишилося твоїй кішці
г) щоб він так напився, щоб не пам’ятати чому ви займалися секом без презервативу і ти завагітніла
3. Коли ти дивишся з ним мелодраму, ти хочеш:
а) щоб він виключив свій улюблений фільм, перестав плакати і переключив на футбол або жахи
б) щоб він не заважав тобі своїм хропінням
в) ти просто хочеш, тому розстібаєш його ширінку і намагаєшся засунути в його джинси руку (для цнотливих – щоб погрітися)
г) щоб він зрозумів, що ти значно краща ніж гарна господиня і чудова дружина Мерілін Монро. І одружився на тобі!
4) Коли він ввечері зайнятий, ти:
а) в’яжеш йому новий светр
б) приводиш до ладу свою інтимну зачіску
в) йдеш на каву зі своїм знайомим
г) займаєшся з кимсь сексом, щоб завагітніти і він на тобі одружився
За кожну позитивну відповідь на запитання “а” поставте собі 1 бал, на запитання “б” - 2 бали, на запитання “в” - 3 бали, на запитання “г” - 4 бали
Оцінка результатів:
4 - 6 балів
Ти кохаєш його тому що хочеш щоб з тобою хтось був. Або його не соромно показати подругам. Або у нього багато грошей. Або він подобається батькам. Або у нього дорога машина. Або він може займатися секом цілу ніч. Або він наркодилер і постачає тобі наркотики. Або він твій чоловік і ти не хочеш, щоб він став твоїм колишнім чоловіком.
6 - 8 балів
Ти ще не визначилася, чи кохаєш ти його. І чи він кохає тебе. А, може ви вже чоловік та дружина?
8 - 16 балів
Ти його кохаєш. До безтями. Навіть в еротичних фантазіях, ти уявляєш саме його. І під час ролевих ігор в сексі, перед тобою його обличчя, а не Бельмондо чи Патрісія Каас.
75 кг.
Ранком мене розбудив сморід перепалених грінок. І дзвінок будильника телефону. І відчуття голоду... Якщо з 40-голосною поліфонією я ще могла боротися, то зі смородом паленого та жахливим відчуттям порожнього шлунку - ні! Я навіть не спробувала...
- Як у тебе справи? Снідатимеш сьогодні чи поїси в університеті? Тобі каву з молоком чи без? - mother завдала три запитання, давши мені право вибору - на яке саме слід відповідати. Я й обрала:
- Просто чудово! Але кава з молоком та цукром зробить мій настрій ще кращим, а сніданок смачнішим!
Втім, мамі було не до жартів. Десь глибоко в її мізках народилося запитання, дуже схоже на бікфордів шнур для вибухівки мого настрою. Підпалити його вона поки що не наважувалася...
Тато ще бігав, а, може, вже й поїхав на роботу. Принаймні, ще однієї чашки з дурнуватою рудою коровою на столі не було (mother вважала, що однакові прибори єднають усіх членів сімї, я - що вони пригнічують індивідуальність, а тато - що вони призводять до антисанітарії). Тому, незважаючи на постійні суперечки, ми ними і користувалися...
- Як у тебе справи з навчанням? А з особистим життям? - все ж таки mother не стрималася. Донька однієї з її чисельних подруг завагітніла? Чи в моє вікно стука чорний птах безнадії з весільною сукнею в клюві та написом білою фарбою на лискучому пірї - "Щоб не залишитися старою дівою, тобі потрібно виходити заміж", написаним почерком, який підозріло схожий на мамин?
Може пограти з людиною яка мене в муках народила, в гру - "Вгадай, що від мене хочуть?":
- Я не їм багато, просто незабаром сесія і мені потрібно багато енергії!
Мати здивована перепитала:
- Що? До чого тут їжа?
Що поробиш - я не вгадала... Спроба номер два:
- У мене немає хлопця, бо я вирішила присвятити своє життя років до двадцяти п’яти, кар’єрі... Різним там курсам, шейпінгам, пиву, смачній їжі. А чоловіка, щодення нудний секс та троє діточок я залишила на потім.
Моя mother навіть здивувалася:
- Ти любиш пиво? Я думала тобі до вподоби більше вино?
Якщо тобі не вдається відповісти, спочатку спробуй почути запитання. Особливо, після двох невдалих відповідей! Якби замість мене ці слова сказав Конфуцій, їх би вивчали напам’ять його послідовники, прославляючи геніальність китайського філософа. А я цю фразу майже одразу ж забула...
- То що ж такого сталося? З ким? І до чого тут я?
- Ти - ні до чого! Але те, що сталося з донькою моєї подруги, може статися з кожною дівчиною. То ж ти задумайся, бо прийде час і ти опинишся на її місці!
- В ліжку з її коханцем, з її телефоном в руках, в її білизні, з її вібратором поміж ніг?
Мother була не в гуморі:
- Вібратором користуватимешся своїм. І жарти в цій сумній історії якраз до того місця, яке й використовує вібратор. Слухай мене уважно. Можеш навіть ввімкнути свою пам’ять, якщо вона у тебе є...
Якби це була казка, вона б розпочалася так:
Жив був король та королева. І не було у них дітей, поки не допоміг сусід, ноги якого за це нагородили кількома кілограмами. Ні, не золоту, а бетону. А, може й золота, принаймні його більше ніхто не бачив і не міг розпитати про подробиці. То ж доньку mother любила дуже, а тато... А тато любив маму. І було у дівчинки все що потрібно життя у сучасному світі, навіть кишенькові гроші на бензин для її "ніссана-мікро". Не було лише хлопця і тато дбав про те, щоб він і не з’явився. А оскільки у нього для цього було все необхідне, то доньці довелося бути повністю позбавленою уваги представників протилежної статі. Ніякого там смикання за ріденькі коси та висловів, на зразок - "Ну ти й стала коровою за літо! Скільки можна їсти?".
І дівчинка їла. А коли цнотливицю видали заміж і вона побачила, якими очима її обранець дивиться на 90-60-90, а то й 90-75-90 фігурних дівчат, бейбі вирішила схуднути. А оскільки характер у неї був мамин, то вона довела справу до логічного завершення - скинула 20 кілограмів. Вдягнулася в одяг на кілька розмірів менший, звабила чоловіка. І не змогла завагітніти... Її яйцеклітина ніяк не хотіла приходити на побачення, які їй призначали сперматозоїди чоловіка і, навіть сусіди не допомагали. А коли диво сталося, дитину вона втратила - під час схуднення, нирки опустилися так низько, що довести вагітність до логічного завершення і 100 доларів хабара гінекологу їй не вдалося. Збільшена матка перекривала відтік сечі, виникав її застій, вагітній ставало погано і лікарі робили аборт.
Ніякий принц чи чарівника так і не з’явився, то ж дівча почало пити, курити і закинула навчання.
Мораль - до чого тут я? Виявляється, вона була такою ж товстою як і я... Такого почути від своєї матері я навіть не надіялася. Якщо я стала товстою коровою для своєї mother f... fother sister brother? І не потрібно забувати про традиційних cat and dog...
- Словом, все на що вона здатна, це писати свою докторську, мати молодого коханця купу грошей та два нічних клуби. Ти ж не хочеш бути такою ж нещасною як вона? - мати закінчила на оптимістичній і веселій нотці.
Що я могла їй сказати, тим більше, після такого смачного і ситного сніданку?
Я спробувала знайти щось погане в житті цієї леді-прикладудлямене, крім бездітності. А це не проблема, якщо у тебе два нічних клуби з халявною випивкою та закускою. Вона ще й курить на додаток. Словом, веде нездоровий образ життя і довго не протягне! І я з чистою душею сказала:
- Ні, не хочу!
- Добре, тоді ми з тобою будемо худнути вдвох! Повільно-повільно... Мені потрібно стати дещо молодшою, скинути кілька кілограм, а сама я на такий крок піти не можу. Тим більше, що потрібно боротися зі своїм апетитом! А це - найстрашніший ворог...
Такої підступності від своєї мами я не очікувала!
Горе довелося заїдати гарячими булочками з сиром та кунжутом в кафе під скромною назвою "Смачно!". Колись, в дитинстві, після того як хлопець, який мені подобався, допоміг нести портфель моїй сусідці, я вирішила піти з дому. Забезпечити собі життя було дуже легко - випікаючи французькі булочки в диво-закладі "Смачно!". Я пропрацювала в ньому рівно дві години. А потім, випити кави, до цього закладу заскочила mother з якимось чоловіком. Невідомо, що їй більше не сподобалось - перервана романтична вечеря чи те, що її донька працює на капіталістів, але мене тоді в перший раз били. Батьківським ременем! Хоча, це все лірика... Просто я дізналася, як готуються страви для пересічних громадян. І, повірте мені, брудні руки та несвіжа начинка, це ще дрібниці...
Я навіть вгадала хто мені плюнув в велику булочку - пахло нікотином, а курив лише огрядний повар з червоним татуюванням на лівій сідниці (тату смішно рухалося, коли він займався сексом). Але ж я такого відношення до себе не заслужила!
Втім булочка була смачна, худнути зі своїми батьками (думаю, тата теж вговорили), слід було розпочинати з наступного сніданку... Тобто, все було чудово, крім місячних. Які розпочалися раптово і безболісно. Просто "хлюп" - і ти вже мокра. І думка про те, що цю білизну вже давно потрібно було викидати - вона розійшлася по швах, не встигаючи за моїми швидко зростаючими формами, мене не врятувала... До туалету мене пустили, хоча це й було заборонено правилами внутрішнього розпорядку. Але мене зрозуміли... А, може, просто налякалися, що я почну переодягатися просто у залі?
Зачинити двері в watercloset (я правильно написала?), мені завадила нога. Точніше, італійський черевик, яким ця нога закінчувалася... Чорний, з гострим передком і кількома подряпинками на шкірі.
- Ти куди, не привітавшись?
Власник кафе любив "Armani", пиво і підсипати молодим дівчатам в пиво клофелін. Що він з ними потім робив - невідомо, оскільки чи то жертви, чи то щасливиці одразу ж щезали в його чорному "БМВ". Але вони, принаймні, не вагітніли... І більше ніколи не пили з незнайомими чоловіками алкогольні напої.
- Ти не хочеш трахнутися?
Не очікуючи на відповідь, господар вельветого костюму почав квапливо знімати нижню його частину. Да, чоловік без комплексів... Десь на стадії знімання ременя, я спробувала його зупинити:
- Ні! Я не хочу!
Це ж скільки у мене вже не було чоловіка? Три місяці? Чотири? Шість? А я не хочу?
Зате хотів він...
- Просто розстав ноги й усе. П’ять хвилин кайфу і ми з тобою будемо щасливими... Давай, чого ти ламаєшся! Я ще жодну дівчину не залишив незадовільненою! Твоїм персам потрібне захоплення, шкірі – доторк рук справжнього чоловіка, а губам – аромат моєї шкіри…
Я б могла з ним пожартувати... Лягти на стіл в його кабінеті і дозволити йому ввійти в себе. А потім, побачивши кров, закричати не своїм голосом - "Ти мене згвалтував! І позбавив цноти!". Єдине "но" - навряд чи це завадило б йому довести до логічного завершення свою брудну справу. І ніякі там релігійні забобони або ризик розвитку ендометріозу цьому мачо б не завадили...
То ж я просто розставила ноги і напружила прес... Від знімання огидних червоних "стрінгів", чоловіка (між іншим, він був незбудженим, тобто мені спочатку довелося б добряче попрацювати руками або язиком), відірвав цікавий звук...
Кап... Кап... Кап... Маленькі краплини крові (в 1 краплі близько 3200000000 ерітроцитів, 4800000 лейкоцитів і ще Бог його зна що) падали на білий кахель. Маленька калюжка... Кап... Кап... Кап...
- Ти... - він навіть не міг заматюкатися, - У тебе СНІД? Ти...
Я взяла владу в свої руки:
- То й що, що у мене СНІД? Ти одягнеш на свій чоловічий недолік презерватив і на 99 % вбережешся від цього захворювання. Чого ти зупинився? Навіть змазки не треба буде...
Одягався він набагато швидше ніж роздягався. І висловлювався при цьому на диво непристойно і невимушено. Я дізналася про себе багато цікавого. Нового. Не зовсім гарного, але ж це його проблеми? Тим більше, що прибирати за собою я не збиралася... Зняла собі перед ним (демонстративно!) трусики, поклала в них дві щоденні прокладки і знову натягнула на себе. Маленька калюжка за цей час стала значно більшою. В ній вже можна було побачити майже повне відображення мого обличчя... Не вміщалося лише ліве око. А жаль - я б підморгнула собі...
З кафе я втекла напрочуд швидко - навіщо спокушати долю? Тим більше, якщо кілька секунд тому, ледве не спокусили мене...
75 кг. 200 гр.
Що ж, прийшов час купувати нову білизну! Я, без усякого там силікону, збільшила свої груди майже на два розміри! Я - краща! Цікаво, чи довго я можу себе хвалити? Вже майже два дні ніхто не дзвонить...
75 кг. 400 гр.
Сьогодні я подарувала батькам усю свою косметику. Навіщо мені лосьйони та креми після гоління для нормальної шкіри, якщо у мене жирна? Ще й з’явився привід узяти гроші на оновлення цієї косметичної лінії під кодовою назвою - "Для мене". І вперше в житті попробувала їсти смажену картоплю з хлібом. Майже вдалося... Смачно! Мother про сімейне схуднення або забула, або перенесла його на кращі часи...
75 кг. 630 гр.
Мені зовсім не хочеться курити. На людей з сигаретою (цигаркою, сигарою, трубкою) в зубах я дивлюся без огиди і остраху. Але наслідувати їх приклад у мене немає жодного бажання. Краще з’їсти шоколадку. Хрустку, в молочнім шоколаді, з вафлями та кокосовим смаком! Ні, їжа повинна бути різноманітною - візьму шоколадку з горіхами...
75 кг. 900 гр.
Мелодія вальсу... Гарна мелодія... Особливо, якщо вона належить мені. Хоча, насолоджуватися поліфонією часу не було - потрібно було відповідати на виклик.
"Не торкатися..." - ці слова вже зникли. Давно потрібно їх змінити! Замість букв, злитих воєдино моєю хворобливою уявою, пливли цифри чужого номеру телефону.
"Якщо дзвонить дівчина, приготую власноруч сніданок для батьків, якщо хлопець... не сідатиму з мамою на дієту, якби це їй не сподобалося!" - і прийняла дзвінок.
- Ти де?
- Я... Граюся з телефоном... Так, знаєш ці дурні "ява-ігри" - вверх-вниз, вправо-вліво (меншу дурницю придумати було важко?)
Олеся мені телефонувала лише у двох випадках - коли їй було погано і коли їй було добре. Що у неї сталося сьогодні?
- Може підемо ввечері на пиво? У тебе нікого немає - познайомишся з якимось привабливим молодиком? А то й з кількома - щоб був вибір?
Гарна ідея - але з нею мені нікуди йти не хотілося. Занадто вже передбачуваним був у неї на таких прогулянках вигляд. Чоловіки з радістю до нас підходили. З радістю спілкувалися і розповідали про усілякі там дрібнички. Дарували посмішки, квіти та компліменти. На цьому моя роль закінчувалася... Далі вже діяла - коли надходило запрошення "на каву", чай, а то й просто - на секс. Такі взаємовідносини мене, в принципі влаштовували. Були вони необтяжливими, але занадто передбачуваними, щоб в цей час, час духовного очищення (і фізичного забруднення) присвятити їм кілька годин життя...
- Ні, дякую... Незабаром сесія, екзамени, заліки... Може, іншим разом?
Швидше за все, вона здогадувалася, що саме я їй відповідатиму...
- Ходять чутки, що ти спиш з деканом... Розумієш, це не моя справа. Тим більше, усі говорять, що в ліжку він ще нічого, та, мене не допускають до сесії. Може допоможеш? Я віддячу?
А це як? Вона буде спати з ним замість мене?
Оскільки про мої думки подруга навіть не здогадувалась, вона продовжувала:
- Ти хоча б скажи скільки і кому слід заплатити... Згода?
Я б їй відповіла... Та сваритися і з’ясовувати стосунки не було жодного бажання...
- Гаразд, коли ми з ним ляжемо в ліжко, я поговорю про тебе...
- Цьом-цьом - я була впевнена в тобі. Гарного сексу!
Вона поставила трубку, будучи впевнена, що її проблема вирішиться вже сьогодні вдень (ввечері не можна - у нього дружина і троє дітей). Я ж чомусь думала, що до сесії її не допустять...
76 кг. 500 гр.
Наближається дата, на яку я очікувала цілу вічність... Скільки було перетравлено шоколадок, пончиків, цукерок та яєчень? Я зрозуміла, що я - людина, яка здатна досягнути будь-якої мети, навіть якщо вона незрозуміла нікому крім мене. І те, що я можу в день з’їсти десять яєць! І вилікуватися від своїх болісних місячних... Ще себе хвалити, чи вже досить? Може, краще подумати над тим, як я святкуватиму своє чергове досягнення? Обов’язково потрібен великий торт. На замовлення з кремовими розочками та бісквітними коржами. На 20 кілограм (це було б символічно!), занадто багато... Не з’їм я цю гору тіста та крему! То ж замовлю на два кілограми... Шампанське - рожеве. Кава - натуральна (обов’язково з цукром). Апельсини (штучки чотири) - кислі, щоб полегшити всмоктування поживних речовин. Салфетки та жувальна гумка (для гарного настрою) і туалетний папір (про всяк випадок). І, обов’язково, презервативи. Святкувати - так з гучною музикою! І брутальним (але безпечним) сексом... Завтра познайомлюся з якимось чарівним молодиком. Звичайно, він виявиться негідником, потворою, прагнутиме мене обманути і використати. Але це вже буде післязавтра... А завтра мені буде 20 000 грамів! Хоча для цього ще слід гарно пообідати. Місія, яку я одразу й відправилася виконувати...
Набираю номери модних підлітків, з якими я завжди намагалася товаришувати. Кожна цифра - це "Gucci" та "Reebok", "4you" та "екстазі", модні окуляри та зачіски, обличчя з нічних клубів, які під музику перетікають одне в одне, не залишаючи навіть крапель пам'яті на тлі спраглої до спілкування душі. Хто вони і як їх звати? Цього не знає ніхто крім них... Чого вони прагнуть? Цього не знають навіть вони... І сотні набраних номерів відповідають однаковими інтонаціями різних голосів:
- Ви знаходитеся поза зоною їх уваги, ви знаходитеся поза зоною їх уваги, ви знаходитеся поза зоною їх уваги...
76 кг. 900 гр.
Це буде завтра! Зранку! Коли я стану на свою електронну вагу... А потім - цілий вихідний день - без навчання, подруг, порад батьків і дурних звичок. Надобраніч! І, нехай мені присняться смачні сни...
77 кг.
Happy birthday to me! Табло ваги висвітило саме ту цифру, яка мені й була потрібна - 77 кілограм. 20 000 грамів позаду, а попереду 24 години свята. І розпочала я з приведення себе у відповідність до смаків суспільства - чорна спідниця до колін (звужує стегна), чорна блузка (приховує недоліки в ділянці талії), замість панчіх - чорні чулки на підв’язках... І ніякої нижньої білизни!
Сніданок - холодна відбивна та чорний висівковий хліб і дві таблетки "мезиму" (для покращення травлення). Батьки вже працювали... Цікаво, чи задумалися вони над тим, чому я вирішила сьогодні піднятися пізніше?
На жаль, доведеться обійтися без взуття на високому підборі. Хто зна, скільки і по якій місцевості мені доведеться пересуватися? І з якою швидкістю?
То ж я вдягнула старенькі напівспортивні туфлі, надала губам форму червоного півмісяця, за допомогою нової помади і вклала зачіску... Словом, почала виглядати так, як і повинна виглядати дівчина, яка хоче з кимсь познайомитися. Не вистачало лише об’яви - "Симпатична дівчина, 18/170/77, без в/п, в/о, матеріально забезпечена (можна трішечки і прибрехати), познайомиться з симпатичним добрим розумним сексуальним (непотрібне закреслити) хлопцем. Пропонувати інтим"...
На вулиці панувало весняне життя. І я нічим не відрізнялася від сотень подібних до мене молодиць. Нічим, крім переможного настрою! Тому, коли поряд зі мною зупинився новий чорний "мерседес" з дипломатичними номерами, я навіть не здивувалася. Хоча з затонованого вікна визирнув не Джонні Деп і не Антоніо Бандерас, а миршавий чоловічок з триденною небритістю. Втім, людиною, судячи з усього він був непоганою. Або ж, принаймні, ввічливою, оскільки розмову почав з привітання:
- Доброго дня! Ви чудово виглядаєте! Можна запитання?
Я була готова відповісти "Так" на будь-яке його запитання. І прохання також...
Чоловік посміхнувся, ніби прочитавши мої думки:
- Де тут найближча аптека? Моїй дружині зле, то ж просто необхідно якомога швидше купити ліки...
Що додати? Я все розповіла. І, провівши поглядом автомобіль, продовжила свої пошуки щастя та задоволення. У мене було кілька годин - торт я забирала рівно о другій.
Але, незважаючи на свій зовнішній вигляд, весну та давню приказку - "На мисливця й звір біжить", я переконалася лише в тому, що зробила правильний вибір одягнувши взуття не на високому підборі. Все, що я впіймала, це кілька зацікавлених поглядів одинаків середніх років. Та й ті, швидше за все, роздумували, чи є у мене сигарети... Навіть давно перевірений засіб - просте сидіння на лавочці та розглядання своїх витягнутих в струнку ніжок, не приносило очікуваних дивідендів. Чоловіки - дорослі та малі, сексуально задоволені та незадоволені, збоченці та асексуали, в нижній білизні та без неї просто проходили повз мене. Й усе...
Щоправда, вже майже перед квартирою мого кондитера, до мене підійшло два симпатичних хлопця. Попросили телефон, поцікавилися, якими парфумами я користуюся. Потім було традиційне запрошення на каву і вечірню прогулянку. Коли я спробувала зобразити на обличчі незадоволення, вони поспішили мене заспокоїти:
- Не хвилюйтеся... Ми прийдемо вдвох.
Секс втрьох - це цікаво. Завжди хочеться спробувати щось нове, особливо, якщо настрій відповідає! І я погодилася... Свою згоду я висловила найбільш прийнятним для вихованої дівчини способом - злегка кивнувши головою. Висолопити язика, показати кілька гімнастичних вправ пальцями і зробити сальто-мортале було б занадто аморально. Довелося стримуватися...
Хлопці ж, судячи з усього, звикли до більш бурхливих проявів радощів.
- Ти, не хвилюйся за свою цноту… Ми не будемо до тебе приставати. Нам ні до чого намагатися тебе звабити. Повір, просто посидимо в кафе, прогуляємося площею й усе! Тим більше, все за наш рахунок!
Дивно, сексу вони не хочуть, а витратити кілька годин на першу ж зустрічну кралю - за милу душу! Чого б це?
- Просто мені з другом слід показати кільком знайомим, що дівчата нас теж цікавлять, а то вже дістали всі... І твоєму постійному хлопцеві ми все зможемо пояснити! То ти згодна?
Вони навіть розмовляли одним голосом! Так, давно я вже не спілкувалася з прихильниками гомосексуальних зв’язків... Останнім, здається, був хом’як Жора. Жив він кілька років у Світлани і весь свій вільний час присвячував поїданню усього їстівного, з його точки зору, що було навколо. Коли власниця цього пухнастого створіння спробувала урізноманітнити його життя маленькою самичкою, то зробила вирішальну для нещасної тварини помилку - підсадила маленького самця. Який, втім, вже через кілька днів виконував усі функції самички... Цікаво, чи задумувався Жора, чому у нього немає дітей?
Все ж я не втрималася:
- То ви... товаришуєте?
Вони синхронно посміхнулися:
- Ні. Ми просто спимо один з одним...
Прості такі собі хлопці. Сплять один з одним, щоб не ускладнювати собі життя квітами та цукерками, кіно та дискотеками. Я ж людина складна? Тому мені з ними й нецікаво. Тим більше, що своїм святом я з ними ділитися не хотіла. Ця радість, цей настрій, лише мій... І торкатися до нього усім бажаючим я не дозволю. Це короткий підсумок боротьби, яка відбувалася в сірій речовині мого мозку. А найкоротшим підсумком стала моя відмова продовжити цю цікаву і дуже потрібну бесіду:
- Я не маю ні часу, ні дяки... Може іншим разом?
Їх настрій і не думав погіршуватися:
- Гаразд. Наш номер телефону записувати не потрібно. Маємо надію, що ми більше не зустрінемося... І ми думаємо, що ти про це ще дуже жалкуватимеш...
Вони пішли. Як звичайні підлітки пішли, не хилитаючи стегнами, не підморгуючи симпатичним представникам чоловічої статі і не обговорюючи останні новини моди. Просто пішли, так, як йдуть вболівальники з матчу чи спортсмени з тренування (ні, серед них теж багато геїв), чи студенти з лекції, чи....
І тут, вже через кілька хвилин після нашого розставання мені терміново заманулося їх побачити. І зовсім не для того, щоб похвалити ретельно вибриті груди та руки цих хлопчаків. Просто з’явилося кілька речень, складених, в основному, з нецензурних виразів, які потрібно було їм сказати. Вголос і в обличчя...
Боюся, що саме разом з цими героями моїх нееротичних снів пішов шукати нового власника і мій телефон. Йому набридло дурне дівчисько, заманулося нових вражень, нових мелодій? А, може, його просто вкрали? Істина залишилася ненародженою. Чому? Не знаю, не хотілося поринати в думки... На мене очікував торт. І рожеве шампанське. А телефон я усе одно (ну, принаймні, привітання на дисплеї), збиралася змінити.
Все ще 77 кг.
Торт був надзвичайно великий і надзвичайно смачний. Я з’їла його у парку, на лавочці, без виделки, фужерів з шампанським та квітів. Одна. Брудними руками, які витирала об зелене листя молодої берізки. Просто з’їла - шматками, шматочками, грудочками, так, як вдавалося відкусити, відламати чи відірвати. І крему було не багато і не мало, саме стільки, скільки й потрібно. І бісквіти були не перепаленими. І настрій був відповідним... Не заважали навіть молоді мами зі своїми дітьми в колясках, які озиралися на мене і здивовано перешіптувалися між собою. Я їла торт, насолоджувалася життям, знаючи, що мене вже сьогодні ніхто не в змозі потурбувати. Хоча я й нехлюйка, та "зачистити" цього двокілограмового монстра мені вдалося майже без нанесення шкоди моєму одягу та оточуючому середовищу. Ті ж кілька крихт, які впали на розпечений весняним сонцем асфальт, одразу ж стали здобиччю рудих мурашок. Коробку я акуратно склала і запхнула, чесно кажучи, доклавши чимало зусиль, в найближчий ящик для сміття. Можна було б подарувати комусь, та зміг би вірно хто оцінити мої почуття, які я віддавала разом з двома шматочками картону? Мене вже трішечки нудило від солодкого, то ж замість рожевого шампанського, я вирішила узяти звичайне, біле. І, обов’язково, сухе...
Врешті-решт, я подзвоню собі в майбутнє. Хто мені відповість? І чи відповість взагалі? Передзвоню завтра ввечері. Принаймні дізнаюся, чи буде модним і наступного року рожевий колір... Тоді й придбаю собі джинси, які так сподобалися мені сьогодні.
Скільки я важу?
Сьогодні мене виписали з лікарні. Можна було б і попрощатися зі стінами, в яких провела майже три тижні життя, та, згадувався старий фільм з Джеймсом Бондом "Ніколи не кажи ніколи". Тим паче, що лікарі не були впевненими в тому, що мене вдалося повністю вилікувати. Так, в мене вже не було ні проносу, ні блювоти, ні різкого болю десь в глибині живота. І в свідомість, я, здається, прийшла раз і назавжди. Марення залишилися там, де вони і повинні бути, разом з гостями з дитинства - інопланетянами, екологічними катастрофами та ядерними ударами. Але забувати їх теж не слід...
Як не як, а саме рожеві слоники та асфальтові заводи, на яких я ховалася від сальмонел, бактерій, яких я уявляла у вигляді Фреді Крюгера, були зі мною в найважчі перші десять діб хвороби...
Це вже потім я почала відчувати клізми (і де вона, моя Євгенія Миколаївна), крапельниці та сльози батьків. А одразу ж після отруєння - забрала мене "Швидка допомога" з туалету супермаркету, куди я на хвилинку впросила мене впустити чергового охоронця, я перестала пам’ятати все. Все, крім смаку крему на губах... Саме ним, як підозрюють лікарі, я й отруїлася. Тобто, чому отруїлася? Наїлася сальмонел, шкідливих мікроорганізмів і захворіла. Дивно лише те, що видужала. І знаєте, що мені сказав завідуючий відділенням? Якби я була хоч трішечки худішою, я б загинула. А так, все попереду! Крім тортів - їх я більше не зможу їсти ніколи в житті. Мене нудить й досі, щодня, зранку і ввечері. І дуже болить живіт... Та я впевнена, що це розпочинаються місячні. Не дуже вчасно, чесно кажучи, в палаті я познайомилася з молодим лікарем. Можливо, він трохи й повнуватий, як для свого віку, зате людина з почуттям гумору. І гарним телефоном - "самсунгом" Х-100. Казав, що на ньому було якесь дурне привітання, та продавці, два симпатичних хлопці, дозволили його одразу ж витерти. А жаль, адже крім "Не торкатися, вб'є трахне", я нічого не пам’ятаю...
57 кг.
Так, ми усі ненормальні... Просто прояви шизофренії різні – їх можна помітити вже під час спільного споживання бутерброду, поділеного навпіл або ж розпиття залишків кави, яку для тебе залишили. Є люди, яких видає лише перший спільний сніданок...
