У час урочистого приїзду Римського прокуратора, Корнилій і собі згадав час, коли він уперше ступив на землю Юдеї. Тоді його злякала перспектива перебувати, навіть недовго, у такій бідній, такій непривітній під кожним оглядом країні. Юдею він сприйняв зі скепсисом. Побут і життя ізраїльтян були, радше, пародією на побут, і життя людей з якими жив в Італії, яких бачив в інших країнах. Для ока римлянина все тут було незвичне. Перше, на що звернув увагу – сила-силенна ослів. Важко побачити щось кумедніше, аніж людину на маленькій вухастій із тонкими ніжками тваринці. Здавалось, що ось зараз віслючок звалиться, та ослик дріботів ніжками далі, й гадки не маючи падати. Справжній ослиний край. Як довідався згодом, в Юдеї існує цілий ряд правил, як поводитися із цією твариною, і їх у державі законників суворо дотримуються. У найбіднішому дворі бодай один віслюк, але був. Без осла немислиме життя юдея – хлібороба, чи пастуха. Це основна тяглова сила й досконалий транспортний засіб в умовах змережаної горами юдейської пустелі. Господь, ніби навмисно придумав ослів для свого обраного народу, бо, тварина справді унікальна – невтомний працівник, може долати величезні відстані, їжі споживає мало, може довго обходитись без води, молоко ж ослиць по своїй поживності нагадує жіноче. Єврейський законодавець – Авраам почав використовувати ослів задовго до того, як люди приручили верблюдів. Навіть Біблійні царі їздили на мулах, (віслюк спарений із кобилою). Важко серед парнокопитних знайти більш невибагливу тварину ніж віслюк.
Дивувала й крайня вбогість цього народу. Передовсім їхні земляні будинки, де навіть дах зводили на перекладинах і засипали глиною, де ж не було глини, звичайним болотом, далі засипали піском, або галькою. Звичайно, у час великих дощів такі стелі протікали... Сільські оселі складались переважно з однієї кімнати, лише старійшина, чи багатії мали дві, від сили три кімнати, які розташовувались по колу, таким чином, оселя мала ще й внутрішнє подвір'я, з ємністю для води, та місцем для вогнища, де сім'я зогрівалась холодними вечорами.
Спершу, Корнилію навіть важко було відрізнити, жінок від чоловіків, одежа бо їхня відрізнялась більше деталями, аніж стилем. Чоловіки, як і жінки, носили туніку й накидку, проте в жінок полотно було дещо тонше й часами прикрашене орнаментом. Жінки іще носили покривало, що й слугувало єдиним розпізнавальним знаком. Чоловіки не носили жодних прикрас, єдиною прикрасою міг бути хіба що ціпок з орнаментом на ручці.
Такою ж убогою, як їхній побут, була тут і рослинність. Корнилій дивувався, - як може вижити селянська родина, на обійсті якої зростає лиш декілька дерев? Та невдовзі змушений буз змінити свою думку. Одне оливкове дерево, плодоносило тричі на рік, і давало 500 літрів олії, забезпечуючи сім'ю необхідною кількістю поживного, рослинного масла, та й палива для світильників. До того ж, оливкові дерева були незнищенні: їх часто зрубували, аби на пнях виростали нові, сильніші стовбури, таким чином, вони обновлялись. Коріння цього дерева живе надзвичайно довго, і позбутися його, просто зрубавши – неможливо, відтоді зрозумів сотник, чому олива в юдеїв – символ миру. Майже повсюдно росте там й сикомор – міцне вічнозелене дерево, що приносить смачні, соковиті смокви, а також фінікові пальми, які теж використовують на сто відсотків – широким листям покривають дахи будівель, служить воно й як посуд, з нього ж виготовляють кошики, волокнисте покриття на вершечку пальми йде на виготовлення надзвичайно міцних мотузок, стовбур же, - прекрасний будівельний матеріал. Ну, й, звичайно, виноградники.
Харчовий раціон юдеїв, справді, не надто багатий, зате поживний: хліб, оливкова олія, пахта, сир, молоко, фрукти й овочі, а також м'ясо, - в Юдеї тримають силу-силенну овець... Та найбільшим, найцікавішим відкриттям для нього став сам народ Юдеї, добре кажуть, що багатий не той, у кого розкішний палац й дім – повна чаша, а той, хто задоволений тим що має. Юдеї на загал щасливі люди. Вони ввічливі й приємні у взаєминах, і нікому не бажають зла. Дивовижна і їхня віра – нічого навіть схожого не довелось йому бачити в жодного зі знаних йому народів. Усі ці відкриття, безумовно, чекають й Пилата, чи зуміє належно сприйняти цю дивну, ні на що не схожу країну?
