Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47032
Рецензій: 91434

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза есе

Весняне повстання, або Лимони - шматочками

© Олеся Малинська, 15-03-2010
                 А, знаєте, я ніколи не розрізала лимон вздовж. Все якось шматочками, або кільцями, а вздовж – ніколи. Мабуть, це через те, що розрізати вздовж – не раціонально: порізати для подачі – не симпатично, додати до чаю – забагато, з’їсти - закисло. Ну, так ось я жила і ніколи не різала лимони вздовж. А варто було б.
Ні, ви не подумайте часом, що мені нема про що, окрім лимонів, написати. Просто так подумалося, що всі люди дивляться на речі звично, доводять свої дії до автоматизму. Я ріжу лимони шматочками, ти – ходиш на роботу, вона – слухає одну й ту ж групу, вони – паркуються біля під’їзду.
І ця весна все ніяк не може настати. І муляє, мов палиця в оці, вогкість і неспроможність збунтувати проти природи, влаштувати політичний мітинг із гаслами «Геть зиму!», «Ми втомилися від снігу!», або, ще краще, – весняне повстання. Я навіть дістала із шафи яскравий одяг, імітувала весняний настрій – все дарма.
І хвилює мене те, що ми стаємо буденними і нещирими, що будь-який прояв оптимізму карається іронічними усмішками колег-друзів-пересічних людей. Я боюся захлиснутися в морі апатії, агресії і авітамінозу, боюся прокинутися не з тої ноги, вилити на подругу каву, не усміхнутися випадковому перехожому, боюся по вуха опинитися в калабатині приземленості, вкотре не закохатися в життя. Мене гнітить відсутність сонця, вітаміну Д, людського співчуття і співпереживання. Я завчила наперед відповіді своїх знайомих на питання: «Як справи?». Та ніяк. Просто живете собі, дивитеся в калюжі і нічого в них не бачите, п’єте чай і не задумуєтеся над розчепіреними листочками у заварнику, рахуєте гроші, годуєте сім’ю, ходите на роботу, в університет. Навіть лимони,  і ті - шматочками ріжете. І якщо вас, не дай Бог, серед білого дня хтось запитає: «А чому небо синє?», -  причому це буде не дитина, то ви, мабуть, покрутите пальцем біля голівоньки і подумаєте про дивакуватість цієї особи. Зрештою, хіба відсутність грошей – привід для поганого настрою? Хіба для щастя потрібні лише квитки в театр? Хіба думати про колір неба – порожня трата часу?
Вельмишановні! Ми розучилися бути справжніми і навчилися бачити світ у сірих окулярах. Такий собі новий окулярний бренд. Акція! Сірі окуляри за знижкою! Тим, хто придбає одні окуляри, другі – в подарунок.
І те, що колись здавалося таким справжнім, тепер заміщується геномодифікованим. Я зовсім не про продукти харчування говорю зараз. А про духовні цінності. І хай мої думки для вас, серйозних і зайнятих, будуть «дєцкім лепетом на лужайке», проте я щиро хочу попросити вас про одну послугу – ПОСМІХНІТЬСЯ!

P.S. Вчені стверджують, найкращі ліки при авітамінозі і сезонних змінах – звичайнісінький сміх!


Невиправна оптимістка

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

скибка

© Юлія Метлик, 18-05-2012

Пані Олеся...

© Саня Сакура (Чучаєв), 16-03-2010

[ Без назви ]

© Інна Анісімова, 16-03-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.050400018692017 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати